"Спогади про нього".
Хоча мені здається, що краще було б "Спроба жити далі".

Колін Гувер для мене остаточно підтвердила статус найкращого творця непередбачуваних сюжетів.

Спойлер: книга про дівчину, яка вийшла з тюрми за ненавмисне вбивство свого хлопця. Зараз хоче знайти свою доньку, яку народила вже будучи у в'язниці, і яку виховують батьки вбитого та його накращий друг. Що з цього усього вийшло - читайте.

Багато страждань, багато вибору, багато неправильних вчинків, багато болю, трохи кохання і пристрасті. Все як у житті.

Книга зачіпає дуже незвичні теми, але основне - як пробачити себе. Протягом читання постійно запитувала себе, а якби я відреагувала у цій чи іншій ситуації? Може це прихований письменницький маневр щодо читача?

Сподобалась. Однак фінал хоч і приніс очікуване полегшення, але відбувся аж надто швидко. П'ять років ненавидіти і за одну ніч пробачити? Можливо, так працює втома від ненависті? Не знаю, не переконливо.

Нестандартна історія, але ж це Гувер:))
Стосунки між двома людьми розвиваються дуже оригінально: побачення раз на рік. Але рік - це дуже багато часу для змін, особливо коли тобі 18-20 років. Вихор подій, нових знайомств, нового досвіду мав би максимально сприяти тому, щоб забути один одного. Але ж...
Багато болю, багато емоцій, багато пережитого і багато таємниць. Коллін Гувер вміє створити інтригу.

Сюжет змушує задуматись про прощення, прощення себе та інших. Що б не відбулось. Прощення як спосіб рухатись далі.
Вкінці твору в думках була цитата з улюбленого серіалу:
- Я собі цього ніколи не пробачила б!
- Ти би здивувалась, що насправді можна собі пробачити.

🍂Ложка дьогтю.
Я ніразу в житті не зустрічала людину, яка говорить "йохані ватрушки"!!! Ну от справді! Оці словечка, які мали б бути нецензурними вигуками в емоціях, дещо здивували.

🍂Сподобалось.
Якщо ви зараз читаєте лише щось легке, то варто звернути увагу на цю книгу.

Це дуже непроста історія.
Тому що автобіографічна.
Історія про любов і насильство. Про жінок, які люблять чоловіків і терплять насильство.
І це складно.
Дещо нетиповий твір для Гувер, але вкінці вона пояснює, що відчувала за собою обов'язок написати цю книгу.

❗Спойлер.

🔸Отже, дівчинка живе у сім' ї, де батько знущається з матері. І за це вона думає, що ненавидить матір. В цей час допомагає хлопцю-підлітку, який пішов з дому, і вони стають дещо більше, ніж просто друзями один для одного. Вже дорослою вона закохується у майбутнього нейрохірурга, який готовий її на руках носити, підліткове захоплення залишається в минулому. Також здійснює свою мрію, відкриває квіткову крамницю. Ідилія. Але лише до першого інциденту, де вона собі "дозволила" невимушено посміятись зі свого обранця.
Що буде далі, як героїня буде чинити у цьому випадку, читайте.

🔸Скажу про те, що найбільше відгукнулось.
Про межу.
Кожна жінка має знати свою межу терпіння і прощення, те, що вона готова пробачити у ставленні до себе. І ця межа має бути статична. Її не можна совати туди-сюди, щоразу шукаючи відмовки та виправдання своєму кривднику. А для цього потрібна сміливість.
Я б ще додала, що насильство буває не лише фізичне, як описано в книзі, а й емоційне, матеріальне. І тут теж треба для себе знати, що ви готові пробачити, а що ні.

І ще, ніколи не озвучуйте фразу людині, яка вам в чомусь відкрилась, "як ти то терпиш, та я б давно вже...". А от ні. Бо ви уявлення не маєте, як важко зробити хоча б найменший, але такий важливий крок. І книга це прекрасно показує.

Я вважаю, що цю книгу має прочитати кожна жінка.

🕸️Історія американського подружжя та їх чотирьох доньок. Роман має класичну структуру і охоплює часовий період кількох поколінь, від народження і до старості.

Вже тримаючи в руках такого товстунця, автоматично настроюєшся на вдумливе спокійне читання.
🕸️Кожна сюжетна лінія - не схожа одна на одну, хоч розповідь і про рідних сестер. Одна з них Венді - лідерка, сильна і вимоглива, але найбільш згорьована. Інша Вайолет - ідеальна, успішна, але з таємницею, якої соромиться все життя. Були моменти, коли мені хотілось тріснути її по голові оцією товстою книжкою. Героїня, яка найбільше дратувала.
Далі Ліза - втомлена, працьовита, невпевнена спочатку, але рішуча у виборі. І остання Гресі - загублена і розгублена, наймолодша і дещо забута близькими.
Багато історій, багато скелетів у шафах, багато висновків, багато розуміння. І що помітила, взагалі немає засудження. Кожен вчинок має своє підгрунтя, навіть якщо десь в душі з ним не погоджуєшся.

Як не дивно, але моїм улюбленим героєм став Джона - підліток, який раптово з'являється в цьому сімейному божевіллі, є найбільш адекватним з усіх, як на свій юний вік, а також дивним чином склеює всіх героїв у якусь подобу родини.

🕸️Затишна книга. Після половини прочитаного її важко відкласти, не відірватись, тому попри об'єми, читається швидко.
Раджу.

Книга - трішки товстунець, шикарне оформлення і зміст теж залишає такі ж враження.

"Зимове сонцестояння" - дуже тепла і зимова історія. Розділи - це розповіді про життя героїв книги, які нічим не пов'язані між собою напочатку, але потім, очікувано, зустрінуться. Різні покоління, різні професії, різний досвід прожитого. І всіх поєднає Шотландія. Все сповнене прекрасною природою, добрими та уважними сусідами, а також затишком маленького містечка, де всі усе знають, допомагають один одному і насолоджуються своїми традиціями і взагалі життям.

Десь після 100ї сторінки досвічений читач здогадається, куди заведе сюжет, але скажу, що від цього книга не стає нецікавою. Її хочеться розтягувати та смакувати без поспіху.

Тут немає гострих інтриг, карколомних пригод чи страхітливих таємниць. Це дуже рівна історія.

Ідеально для спокійного зимового різдвяного настрою.