Упорядник: Еммануель Рубен

Деякі есеї відгукнулися мені більше, інші менше. Особливо відмітила для себе Володимира Рафєєнка, Олександра Михеда та Петра Яценка - їхні тексти та стилі справили сильне враження. Тепер хочу познайомитися й з іншими їхніми творами.

Анонім

"Ода до України" — це неймовірно чуттєва та прониклива книга, яка торкає найглибші струни душі, особливо для тих, хто відчуває сильний зв'язок із цією прекрасною країною. Вона відчувається не просто як збірка текстів, а як живий подих України, її ритм, її біль і водночас нескорений дух. Еммануель Рубен, упорядковуючи цю книгу, зміг передати щось невимовне — той пульс, який б'ється в серці кожного українця. Читання "Оди" — це емоційний вихор. З кожною сторінкою перед тобою розкривається Україна у всій своїй багатогранності: від її природної краси до історії, що рясніє драматичними і величними моментами. Але найбільше книга говорить про людські долі, про боротьбу, про нескінченну жагу до свободи, що вплетена в кожен рядок. Книга викликає відчуття гордості й болю одночасно. Гордості за те, як Україна стоїть на своєму шляху, незламна й нездоланна, попри всі труднощі. І болю за втрати, за страждання, які доводиться переживати на цьому шляху. Але ці емоції тільки підсилюють те, що найбільше відчувається під час читання — надію. Надію, що ця країна, яка так багато пройшла і ще багато чого витримає, завжди буде жити, розквітати і тріумфувати. Окремо варто згадати, як автори збірки втілили свої думки в слова. Тексти наповнені любов'ю та ніжністю до України. Вони відображають її не просто як територію чи країну, а як живу істоту, яка відчуває, бореться й мріє. Кожне слово дихає правдою та щирістю, змушуючи тебе зануритися в ці емоції настільки глибоко, що ти забуваєш про час. "Ода до України" — це книга, яку варто читати з відкритим серцем. Вона змушує по-новому поглянути на Україну, незалежно від того, чи ти її житель, чи гість. Це не просто літературний твір, це емоційний зв'язок із землею, яка надихає своєю красою, силою й відвагою.

Анонім

Цю книгу я прочитала за 2 вечори. З перших сторінок, з передмови упорядника збірки французського письменника Еммануеля Рубена і до останнього твору Андрія Куркова - вона просочена любoв'ю до України, захватом Українським духом, вірністю рідному дому, силі, що дає можливість почати все спочатку, на руїнах, після Перемоги... Деякі речення і думки були ніби взяті з мого серця, деякі, не буду брехати, здалися дещо штучними. Мабуть, автори і авторки мають різне бачення мети цієї книги, тому вийшло так. А мета - розповісти світові про Україну. Адже, не дивлячись на розміри нашої країни, після початку повномасштабного вторгнення громадяни ЄС мало що про нас знали, а хто ж найкраще розкаже про Україну, як не письменники! У споминах авторів читач побуває усюди: від Бахчисараю до Полісся, від містечка Луганщини до Ужгорода. Книгу спочатку видали у Франції, і вона викликала захоплення французів. А у українців ця коротка проза викличе ностальгію, нагадає про ту силу, з якою ми любимо рідну землю, заспокоїть та надасть впевненості. Я вже знаю, що буду тепер шукати інформацію про півострів Трахтемирів, і колись побуваю там, так само, як і в Ужгороді, який давно хотіла б побачити в час цвітіння сакур. Вирішила в кількох реченнях описати свої враження про кожен твір збірки. Мій фаворит вказаний, а в іншому - те, що сподобалося, описане більшою кількістю слів. 💙"Точки і дірочки на карті" Богдана Романцова": кожне слово - в серце. А ще я дякую авторці за те, що в її есеї я вперше за 9 років прочитала теплі слова про місто Донецьк. 💛"Улюблене місце -дім" Любов Якимчук: історія про почуття дому, яке ми завжди носимо в собі. Іще про те, що коли втрачаєш один дім, в твоїх силах створити собі новий. Адже все важливе врешті можна помістити в одній валізі. 💙"Дача" Таіс Золотковська: історія про те, чому маленький рідний дім , оточений черешнями завжди важливіший за Лондон і Ніцу. 💛"Обсипаються каштани" Анастасія Левкова: про біль кримських татар. 💙"Українська Атлантида" Любко Дереш: про місце в Україні, де знаходиться "машина Бога", творили Довженко, Параджанов, Шевченко і Гоголь. 💛"Це потрібно прожити" Катерина Бабкіна: про те, як іноді в твоє життя приходить страшна нестримна сила і поглинає під собою усе: твій дім, твій сад, твоїх похованих рідних. 💙"Терикони, троянди, сонце і степ" Володимир Рафєєнко: цей твір змусив мене ридати, бо він про рідне. Про Донбас, про Донецьк. Про те, яким було це місто насправді: не сірим, брудним притоном маргіналів, як модно писати зараз і багато хто навіть з відомих письменників так і пише, хоча ніколи там не бував. А про справжній Донецьк: місто мільйонів троянд, абрикос і териконів, університетів і заводів, парків і "Донбас-Арени". Місце людей, "які трималися більше за промислову чи регіональну ідентичність, аніж етнічну і культурну". 💛Вірші Бориса Херсонського: "Що ж? Дні війни - це завжди розлука з мирним життям, віднині й уже навіки, змінюється кут зору та сприйняття звуку. Плівкою сорому покриваються прожиті роки..." 💙"Два сердушка" Артем Чех: про невдалий військово-польовий роман і нерозв'язану задачу: чи можна годувати мурах печивом... 💛"Бебі і Пеппі" Олександр Михед: це вже друга збірка короткої прози, де для мене одним із кращих авторів виявляється Олександр Михед. Цього разу історія знов про тварин, тому, як тут встояти?! Автор розказує про поважну кішку з мудрими сумними очима і щеня, що перетворилося на пса війни. 💙"Поле, "бентлі", Крюківщина" Петро Яценко: розповідь, де автор в деталях вихваляється своїм добробутом. Мабуть, вважаючи його основною цінністю. 💛"Найвище озеро в Карпатах" Ірена Карпа: про чорниці, гори і озеро Бребенескул. 💙"Східна межа ареалу буків" Тарас Прохасько: в цьому творі найбільше мені сподобалася назва.😄 А якщо серйозно, то дуууже складними реченнями автор описує любов до Східних Карпат. 💛"Ужгород. Periferia absoluta." Андрій Любка: цей твір в моєму рейтингу визнаний найкращим.❤ Він просочений любов'ю до Ужгорода - обласного центру, який дозволяє побувати в п'яти країнах, не виїжджаючи із рідного міста. Читач дізнається про те, що з Ужгорода ближче до європейських столиць, ніж до Києва. Там не так заварюють каву і наповнюють пасхальний кошик іншими продуктами, ніж у решті України. Автор так талановито закликає відвідати цей "закарпатський Вавілон", що мені прямо дуже захотілося побувати там. 💙"Село Лазарівка та його околиці" Андрій Курков: про затишне Полісся.

Анонім