Світлана Світельська

Першою книгою січня я взяла продовження «Виродка». Це був чудовий початок читацького року. Якщо в першій частині скло було вперемішку з сарказмом, то в другій книзі скло приправлене ще й голками. Я буквально сиділа зарьована і не могла продовжити читати, відкладала книгу та знову за неї бралась. Знову плакала. А мене розвести на сльози зараз дуже важко.

З продовженням у мене змінилась думка про персонажів. Адже вони і самі показали більше себе, розкрили секрети і глибинне я. Джон став мені трошки менше подобатись через своє ставлення до Грея, Грей наче повинен був розлютити, але мені його дуже шкода, а Волтер з садиста став для мене розгубленим істеричним дитям, яке не знає, що робити зі своїм життям.

Хочу зазначити, що у Світлани дуже гарна побудова тексту, вчасні і доречні речення та подача інформації. Мені це ще в першій частині сподобалося. Поки з українських авторів квірліту обидві книги Світельської стоять для мене в топі. Дуже чекаю наступні книги циклу і ще одну історію Світлани.

Якщо вам треба емоційні атракціони - вам сюди.
«Виродок» прокатить вас в тунель сліз, тир скла, завертить в ромашці несправедливості та болю. Все, що я люблю і ненавиджу одночасно. Тому ставлю книзі пʼятірку з жирним плюсом, а далі інформація для тих, кому мало слова «скло» і він/вона/вони не кричить: «Продано!».

Письменник за трагічних обставин потрапляє у свою ж власну книгу, в якій його чекає неабияка підстава від себе самого ж у вигляді повністю відбитого та непередбачуваного друга дитинства. Головний герой намагається керуватися придуманим ним же сюжетом, але ефект метелика змінює все. Тож викручуватися прийдеться тут і зараз. До сюжету додається гарячий парубок на мотоциклі, у якого точно є секрети і сам він не теж щоб був стабільний.

Хтось скаже, що книга набита тригерами і ред флегами, а я скажу: те що треба і приємно похрустіти.