Степан Процюк

Не моє... Наче усе моє (і Франко, і шрифт, і розмір книги), а не вразило. Інколи навіть дратувало.

Якщо вам хочеться дізнатися про особисте життя великого письменника, то ви можете прочитати цей роман. Дійсно, багато цікавих деталей.

"Що означав той плач? Гордість за свого старшого сина від мезольянсу з Марією Кульчицькою, що, певне, не любила свого чоловіка, але шанувала за добру душу? Жаль, що він сам все життя бив залізо? Апофеоз його радості, коли інтуїтивно відчув, як його маленький Іваньо росте, на очах розумнішає , відходить кудись в сторону - і може йому вже не треба тепер тата... Тато зробив усе, що міг..."

Але, гортаючи сторінки, занурюючись у прочитане, я зрозуміла, що не відчуваю глибини. Це і художній твір, і науково-популярний, і правдиві факти, і припущення автора. Тільки вчитався, а тут тобі - третій раз повтор однієї й тієї ж події (та я з першого разу усе запам'ятала!), то якісь дивні висловлювання про жінок, то надмірне возвеличування Франка - він, мовляв, не міг одружитися без кохання. Не міг одружитися? Нема чого і жити з жінками та давати надію! Хоча, звичайно, треба зважати на обставини життя.

А ось з критикою українського характеру я, мабуть, погоджуся. Треба більше працювати і не чекати подяки за зроблене.

Тому прочитала і скромно мовчу в куточку)

⠀
Епоха терору у СРСР не закінчувалася ніколи, аж до його розпаду. Просто цей терор мав різні форми. Більшовики мали величезний арсенал знущань і вбивств. У цій книзі - каральна психіатрія.
⠀
Олександер Світлий, Максим Томіленко - незламні борці за Україну і українську мову у 70-і. Вони говорять про русифікацію - і платять за це.
⠀
Процюк починає свій психологічний роман з дуже сильної алегорії: діти, які вижили під час Голодомору, напоєні кров'ю своїх матерів, відрікаються від них і від рідної мови заради виживання.
Але не всі, не всі.
⠀
З іншого боку - поети Крилатий і Крислатий, які заколихують совість своєю українськомовною творчістю, і байдуже, що творчість ця прославляє владу. "Про яку русифікацію Києва ви говорите, у Києві ж є українські школи?" - питають у цій книзі, і аж не знаєш, як реагувати на цю "правду".
⠀
Десь посередині між сміливими дисидентами і пристосуванцями шкільний вчитель Микола, якого піймали на гачок найдавнішим способом - коханням. І наскільки то було шито білими нитками, що я не знаю, як він повівся, дорослий ж уже чоловік. Але КГБ знайде підхід до кожного.
⠀
Цей роман про письменників і про дисидентів, і дуже сумно через те, що змальована доля лише кількох жертв, а їх було так багато, відомих і невідомих.
⠀
"Голодні смерті, розстріли за рідну мову й чекістський терор іншу націю... напевно уже остаточно стерли б із географічних карт і мовної пам'яті..."
⠀
"Історія світової літератури не знає такого масового й безпощадного терору супроти митців, як українська. Від початку тридцятих до середини п'ятдесятих було репресовано з різними наслідками близько п'ятисот письменників "