Стейсі Віллінґем

я людина, що дочитує книги до кінця, навіть якщо вже на початку з'являється відчуття "господи це що?" і цього разу так і вийшло, хоча таке відчуття й виникло в мене не відразу. чи пошкодувала я, що помучила мене трошки і не полишила книгу? ні. початок дуже гарно описаний, мені неймовірно подобається те, як передано страхи головної героїні. "я ж бо вважала, що знаю, які вони, чудовиська. А Тоді, змалку, я уявляла їх таємничими тінями, що нипають за вішаками в шафі, ховаються під ліжком, чаяться в лісі. Я майже фізично відчувала їхню присутність у себе за спиною. Вони підступалися ближче, коли я поверталася додому зі школи в червонястому світиві призахідного сонця. Не знаю, як змалювати це відчуття, але я просто звідкілясь знала, що вони там. Відчувала їх кожною клітинкою, відчувала небезпеку це було те лоскіт не відчуття на шкірі, що з'являється за мить до того, як на твоє безборонне плече лягає чужа рука. Те відчуття, що виникає, коли розумієш: оце, непозбувно мульке, TO насправді погляд чужих очей, що вгвинчується тобі в потилицю з-за вибуялого чагарника." — товарищі, я в шоках. і приблизно у такому стилі перші сторінки книги. я була просто на сьомому небі(майже буквально на той світ відійшла, до речі, бо пізніше там було кілька рядків через які в мене буквально мурашки пішли.) якщо ви як і я тривожник, що боїться темряви і має "опасіння" щодо чоловіків, але й любите полоскотати нерви — вам сподобається. далі є стає трошки нудно, чесно. для мене сюжет став прямо таки цікавим знову вже ближче до середини книги. головна героїня не погана, але цей прикол з тим, що вона сама собі призначала ліки і отримувала їх незаконним способом... велл, не засуджую майже. з чого я випала так це її чоловік/хлопець. "мені з ним так пощастило!" а потім він починає душити її у ліжку під час інтимної близості(і це після того, як сталися певні шокуючи для неї події, що її тригерять). НІ. людина з якою тобі пощастило не буде душити тебе під час сексу, якщо ти того не просила, hope this helps. книга не для кожного, от максимально. я її брала з огляду на те, що це трилер і мені хотілось чогось страшного, але.. не вийшло, на жаль. моторошно було лише зрідка. сюжетні повороти непогані, але якщо ви читаєте подібне не вперше — імовірно здогадаєтесь хто ж там винен ще десь у середині книги. щось таке. чи перечитуватиму? наврядчи. але й не шкодую, що прочитала.

Анонім

Книжка вартує уваги, піднімається тема післяпологової депресії, зради, брехні. Сюжет динамічний, але починаючи десь з 120-150 сторінок, на початку затягнуто і важкувато читати, але далі розкривається все дуже цікаво, раджу

Анонім

Головна героїня Ізабелла Дрейк. Рік тому її життя змінилось - викрали сина Мейсона, чоловік Бен покинув її. Та й психіка жінки підкидає її все нові нереальні спогади. То що є правдою, а що вигадкою. Проблеми, які піднімаються в цій книзі: - материнство, це подарунок долі чи покарання; - наскільки материнство можна поєднати з роботою, щоб не почуватись поганою матір'ю; - подружня вірність та довіра одне до одного; - чи варто довіряти комусь, якщо собі довіряти не можеш; - дружина, коханка та амбіції останньої; - ну і найважливіше — чи кожен злочин має бути покараним. Я дуже рада, що історія завершилась саме так. Поганці покарані, зло переможене. Раджу усім любителям трилерів. Чудова історія з напруженим сюжетом, коли ти намагаєшся передбачити сюжет, а він непередбачуваний.

Анонім