Середньовіччя завжди приваблювало мене своєю атмосферою і водночас лякало байками про жахливу медицину, невігластво та релігійний фанатизм. Я очікувала захопливу подорож у минуле, де авторка або підтвердить, або розвіє відомі міфи. На жаль, книга читалась мені важко і нудно. Можливо, це через стиль і структуру оповіді. Авторка часто наводить прямі цитати з трактатів, судових записів, історичних документів та Біблії. З одного боку, це робиться для більшого занурення в побут того часу, але з іншого — коли вже третю сторінку читаєш рецепти страв, поради щодо виведення плям або цитати з Біблії, починаєш замислюватися, навіщо ця інформація взагалі. У такі моменти було дуже нудно. Втім, мені сподобались тлумачення картин, які авторка подавала розгорнуто — це дійсно було цікаво.

Ця книга мене приємно здивувала легкістю та, як на мій погляд, логічною структурою викладу інформації. Неймовірно захоплива подорож крізь часи, про які майже кожен із нас має лише загальні уявлення з кінематографа, відкрила для мене зовсім нове й неочікуване бачення повсякденного життя цього періоду в історії людства.

Я відкрила «Добу постів і карнавалів» без жодних очікувань — просто глянути кілька сторінок. А в результаті прочитала книжку на одному подиху. Замість похмурого і закривавленого Середньовіччя я побачила живий, галасливий світ, повний сміху, любові і тілесності. Бо за всіма нашими уявленнями про “темні віки” ми якось забуваємо, що тоді теж жили звичайні люди. Які їли, пили, кохалися, виховували дітей. Книжка поділена на теми: від їжі й медицини до сексу, виховання і смерті. Стефанія Демчук ніби показує картини Босха й Брейґеля: «Дивись, ось ця деталь — ти точно її не помітиш із першого разу». Читаєш — і ловиш кайф. Бо текст одночасно і дотепний, і цікавий, і без сухого академізму. Окрім купи нової інформації, книжка залишає по собі жагу дізнатись більше. І добре, що авторка залишає для цього список джерел і запрошення рухатись далі.

Головне, «Доба постів і карнавалів» Стефанії Демчук — це класична науково-популярна книжка, головна мета якої — зацікавити читача середньовічним світом. Тому не всі факти варто сприймати буквально. Ба більше, з ними потрібно сперечатися, шукати альтернативні погляди, звертатися до інших джерел. Цю книжку варто розглядати як захопливу лекцію-подорож у часі, де усталені стереотипи про «темні віки» розчиняються на тлі яскравих описів повсякденного життя, любовних інтриг, смачних застіль і бурхливих карнавалів. Стефанія Демчук пропонує не академічний виклад історії, а живий і емоційний портрет середньовічної Європи, поданий крізь призму щоденного життя: тілесності, гігієни, харчування, сексуальності, медицини, смерті, одружень і родинних звичаїв. Вона говорить не про героїв хронік, а про звичайну людину — її страхи, звички, вірування, тілесні практики. Це робить книжку надзвичайно захопливою і близькою до сучасного читача. Особливо вартісною є увага авторки до зображень: у тексті часто згадуються мініатюри, твори Босха, Брейгеля, середньовічна іконографія. Вона вміє вдумливо інтерпретувати образи, витягаючи з них соціальні й культурні підтексти. У такий спосіб книжка балансує на межі історії культури, історії мистецтва та тілесності. Однак, попри загальну цінність, книжка має й певні недоліки. Мене дещо розчарувало, що авторка ігнорує низку загальновідомих джерел, як-от «Канон Авіценни» або збірник середньовічного права «Саксонське зерцало». Їхня відсутність особливо помітна в розділах, де йдеться про медичні практики, становище жінки, тілесність і правові норми. Це призводить до того, що окремі твердження виглядають непереконливо або й суперечать відомим історичним фактам. Ось одне з зауважень - неточність у перекладі фрагмента з трактату «Про жіночу косметику», що входить до збірки «Тротула» (XI століття). У рецепті фарбування волосся авторка використовує термін «алюмінієві галуни», тобто складні подвійні солі алюмінію. Однак такий термін з’явився лише в XVIII столітті, а природний алуніт, з якого добувають ці солі, почали застосовувати щонайменше з XV століття. Тож очевидно, що в XI столітті такого поняття бути не могло. У цьому контексті ймовірніше, що в оригіналі йшлося про «alumen» — загальну назву для калієвих квасців, які тоді використовувалися як антисептик. На це, до речі, є прямі вказівки в «Каноні» Авіценни. Ця розбіжність дуже показова, бо певним чином спотворює уявлення про середньовічну практику. Загалом стиль викладу доступний. І хоча книжці бракує кольорових ілюстрацій, в цілому візуальне оформлення дуже хороше, особливо порадували QR-коди на цифрові версії зображень, які активно аналізуються в тексті. Це дозволило повноцінно зануритись у візуальний світ середньовіччя. «Доба постів і карнавалів» — це чудова спроба популяризувати складний, суперечливий і часто недооцінений світ середньовічної Європи. Це книжка, яка стимулює думати, шукати більше, перевіряти інформацію, ставити питання. Вона не ідеальна, місцями дискусійна, але саме цим і цінна. Якщо сприймати її не як догму, а як відправну точку для подальших пошуків — читання буде захопливим і корисним.

Насправді я ще не дочитала книгу до кінця (попереду розділ про тодішню освіту), але хочу вже залишити відгук. Усі книжки такого типу йдуть мені складно, але ця стала винятком, завдяки стилю написанню авторки. За це їй вже велике дякую. Чи розвінчалися тут міфи? Частково так, але головне — я відкрила для себе багато нового й цікавого. Всі кому цікаве середньовіччя і вони не дуже багато знають, можуть сміливо брати цю книгу з полиці магазину собі додому.

Ця книга – справжній портал у середньовіччя! Авторка зуміла так яскраво і живо описати життя тих часів, що здається, ніби сам береш участь у божевільному карнавалі чи спостерігаєш за суворими постами. Тут усе: і святкова радість, і сувора буденність, і навіть ті моменти, про які зазвичай не пишуть в історичних книгах – як люди кохалися, їли, розважалися чи шукали розради. Особливо зачаровує те, як авторка показує контрасти середньовічного життя. З одного боку – суворі правила, релігійні обмеження і пости, а з іншого – карнавали, застілля і бажання жити на повну. Усе це змальовано так образно, що відчуваєш, як шумлять натовпи на святі чи як пахне свіже пиво у місцевій таверні. Читаєш і розумієш: люди тоді були не такими вже й далекими від нас, зі своїми радощами, пристрастями і невеликими слабкостями. Книга написана легко й цікаво, тож захоплює буквально з першої сторінки. Її можна читати як історичну пригоду – з багатьма цікавими деталями, які роблять середньовіччя не таким суворим, як ми собі уявляємо. Це точно та книга, яка підійде і для тих, хто обожнює історію, і для тих, хто хоче просто насолодитися класним і нестандартним чтивом.

Не дуже я люблю нон-фікшн, але намагаюсь знайти для себе цікаву тему. Ця книжка непогана, має багато історій окрім історичних фактів, посилання на джерела, тому її варто прослухати чи прочитати. В мене також збереглось уявлення про добу середньовіччя - як про добу коли було важко стежити за гігієною, час коли влаштовували затяжні святкування і тд. По анотації книжки здавалось, що я зараз розвінчаю ці міфи, але вийшло тільки частково. Важкувато книжка мені йшла, хоч і наче авторка намагається зацікавити різноманітними темами та історіями, але не моє.

Навколо цієї книги я ходила колами, але вона мені не потрапляла. І так довго не потрапляла, що аж поки не забулася. Але зірки склалися так, що ми одне одного знайшли і поспілкувалися. Про що? Та про людей у середньовіччі. Про дитинство, кохання, навчання, гігієну, розпусту, віру, медицину, шлюбне життя, смерть, трохи про мистецтво та літературу. "Середньовічне дитинство, звісно, було іншим, але таким самим, як і життя дорослих, позбавлених матеріальних благ, доступу до медицини та якісної їжі, на що в ХХІ столітті можуть розраховувати жителі розвинених країн. Малюків любили та розважали різноманітно, як ми робимо це й зараз. Ні п’ятсот років тому, ні тепер немає єдино правильного способу виховати дитину." Скажу чесно, що особливо нового я у тексті не знайшла, але враховуйте, що ми ще у виші читали твори літератури західної Європи тих часів і вчили історію культури, то ж певні знання у мене просто були. Але, звісна річ, було однаково цікаво, бо тут були описані і речі, про які я просто не замислювалася. Ну, наприклад, вино тоді пили багато і молодим, бо воно просто не стояло і псувалося (бактерії тоді розважалися на повну), а хто ж хотів викидати продукт)) Їжа у вищих класах була настільки різноманітною і щедро приправленою спеціями, що нам і не снилося. Цукор вважався таким корисним зміцнювальним засобом для виправлення темпераменту та хвороб, що його додавали, мабуть, у все)) А взагалі, люди завжди були людьми, і для мене середньовіччя - це вибух емоцій: від самокатувань на релігійній основі, до вакханалій у соборах. Усе було дуже і дуже неоднозначно. А ще у книзі дуже красиві ілюстрації