Станіслав Лем

Хто у союзі не знав цієї назви? Соляріс. Для мене це словосполучення - Соляріс Тарковського - звучало, як заклинання, як перепустка у світ чогось високого, мені точно не зрозумілого. Чого ж я не прочитала книги раніше? Можливо, так склалися зорі, далекі зорі.

Книга мені сподобалася. Хоча, скажу чесно, подекуди, я почувалася, як на лекції з фізики, розумію, що розповідають про щось цікаве, глобальне, всесвітнє, але просто насолоджуюся звуками і образами, не заглиблюючись у деталі, бо з фізикою у мене не так, щоб легко.

Але книга щедро наповнена психологізмом, роздумами, людськими характерами, є де розгулятися думкам. А і справді - коли людина стає людиною?

"Але відступити - означало перекреслити той, хай мізерний, шанс, який, може, був тільки в уяві, шанс, що приховувало в собі майбутнє".

Отже, майбутнє. Психолог за освітою прилітає на планету, яку ще не можуть зрозуміти вчені, бо єдиною розумною істотою - є океан. Але він не простий, це дуже складне утворення, що не йде на прямий контакт з людьми. І ось, після низки різнопланових експериментів Соляріс залишається загадкою. Натомість саме він починає проводити свої експерименти, під час яких люди поводяться по-різному, деякі навіть не витримують. А деякі - знаходять себе і кохання.

Люди дуже самовпевнені, не знаючи глибин своєї підсвідомості, не можна комусь нав'язувати контакт, усім можна скористатися.

Я дуже далека від наукової фантастики, але "Соляріс" Станіслава Лема настільки легендарна книга, що надихнула мене на експеримент. Тож... експеримент вдався.
Не буду робити вигляд, що я все зрозуміла, але відчула. Відчула присутність Океану, що покриває майже увесь Соляріс. Пережила самотність трьох людей, замкнених на станції посеред чужої планети. Прислухалась до кроків, чи не йдуть до мене гості.

Сюжет "Солярісу" розгортається навколо космічної станції, розташованої на планеті Соляріс, покритій величезним і загадковим океаном. Цей океан, як виявляється, здатний матеріалізувати найбільші страхи і бажання людей, які перебувають на станції. Головний герой, Кріс Кельвін, прибуває на станцію, щоб дослідити незвичайні явища, що відбуваються з екіпажем.
Мені було так не по собі! Я навіть не уявляю, що ця книга робила з фанами наукової фантастики у 60-70-ті, коли всі шаленіли від теми космосу, якщо у мене волосся на руках постійно стояло дибки.

Лем створює унікальну атмосферу, яка змушує читача заглиблюватися у внутрішні переживання героїв. Ця книга не стільки про контакт з іншопланетним розумом, скільки про контакт з власними страхами та переживаннями. Океан Солярісу викликає почуття тривоги та відчуження, але водночас і неймовірного інтересу.
Читання "Солярісу" було для мене емоційним і інтелектуальним викликом, і хоча я не змогла осягнути всіх тонкощів і деталей, я відчула кожне слово.

Колись мої друзі подорожували до Японії. Для них це був, певним чином, технологічний шок. А уявіть, якби ви потрапили до Японії майбутнього. Думаю, що це був би суцільний розрив мозку. Ось приблизно про такі відчуття і книга.

Кілька астронавтів повернулися на Землю з космічної експедиції, переживши там карколомні пригоди, втративши багатьох товаришів. Але вдома на них чекало велике потрясіння - людство змінилося КАРДИНАЛЬНО! І їх просто не розуміють, навіть бояться, адже тепер немає потрясінь, немає боротьби, немає вбивств. Усі ці руйнівні інстинкти підкорені.

"Я відійшов. Тож навіть рахунок часу змінився! Металеві тканини жіночих суконь спалахували несподіваними вогниками, коли на них падав відблиск велетенських літер, що, мов ряди канатохідців, пливли над морем голів. Я йшов, не думаючи про це, а щось у мені повторювало знову й знову: «Тож навіть рахунок часу змінився!» Це наче доконало мене. Я нічого не бачив, хоч дивився перед себе. Бажав лише одного: вийти звідси, видобутися з цього пекельного вокзалу, опинитися просто неба, на свіжому повітрі, побачити зорі, відчути подих вітру."

І чи зможуть космічні пілігрими знайти себе у новому суспільстві? Пристосуватися до спокійного життя, адже їхні інстинкти приборкувати мають вони самі? На щастя, любов усе-таки залишилася

При читанні мене дуже здивувала уява автора, адже він продумав струнку суспільно-соціальну систему, людські стосунки, наукові теорії та яскраво унаочнив, що проблеми добра і зла нікуди не зникнуть, просто перейдуть у інший етичний вимір.

Рекомендую поціновувачам наукової фантастики, неспішного розгортання подій та філософських роздумів.

Читається напрочуд легко і швидко.

Сама по собі ідея мені дуже сподобалася - мова йде про планету, головним жителем, божественною колискою і просто блискавичним розумом є Океан. Він здатен дослідити твої сни, думки, підсвідомість і повернути те, що ти давно втратив. Те, що любив і не готовий відпустити. Те, що ти ніколи не забудеш навіть на іншій планеті. Та чи це буде саме та людина, яка пішла з життя? Чи це всього лише проекція того, що береже твоє серце? Най це буде твоє любе дитя, давно померла кохана, чи найрідніша в світі людина - подумай, чи варто їх повертати...навіть, якщо дуже хочеться.

На мій погляд, дуже філософська річ. І читати було цікаво - від початку і десь до середини час промайнув швидко. Але от далі я щось знудилася - взагалі не пішли мені довжелезні описи створінь, які там жили..чи-то утворень, що з'являлися з Океану.

Знову стало цікаво на останніх сторінках - там починається досить таки гарна теорія про недосконалого Бога. Про Бога-каліку. Бога, обмеженого в своїй силі.

Соляріс
Станіслав Лем
Наукова фантастика яка переплітається з філософією людського життя. Під дослідження науковців підпадає планета Соляріс, на якій генерує розумне життя Океан.
Історія про те, що є в середині кожного з нас.. про те, як ми ховаємося від цього і пробуємо бути «величними», робити щось за межами фантастики для світу, та в цей самий час, ми боїмося бути чесними самі з собою.
Досить цікава книга, де гостро прослідковується питання… чи може людство осягнути і зрозуміти інші планети і їхніх жителів, якщо не може зрозуміти самого себе?!


*** Ми прилетіли сюди такими, якими є насправді, а коли друга сторона показує
нам нашу реальну суть - тобто те, що ми замовчуємо, - ми не можемо з цим змиритися!

*** Людина постійно висуває гіпотези, навіть якщо вона дуже обачна, навіть якщо й зовсім не здогадується про це.

*** Людина вирушила на зустріч з іншими світами, іншими цивілізаціями, не пізнавши до кінця закамарків глухих кутів, глибоких колодязів, міцно забарикадованих дверей власної душі.

*** Якийсь час я примушуватиму себе усміхатися, вклонятися, вставати, виконувати тисячу дрібних дій, з яких складається земне життя, аж поки знову звикну.

*** Людина, всупереч усталеній думці, не визначає собі цілей. Їх їй навʼязує час, у який вона народилася. Вона може служити цим цілям або повставати проти них, однак обʼєкт служіння чи бунту заданий їй ззовні. Повна свобода пошуків мети можлива тоді, коли людина самотня, але це нереально, бо людина, яка не виросла серед людей, не
здатна стати людиною.

Ох! Це, мабуть, одна з кращих книг, прочитаних мною за останні кілька років! Вона фантастична, глибока, багатошарова, з безліччю питань, які автор залишає на совісті читача. Це книжка, яку я відтепер буду радити всім і кожному!
Про сюжет. Насправді я не хочу говорити про сюжет, бо кожне сказане мною зайве слово буде спойлером. В історію краще занурюватись поступово разом з головним героєм, нічого не знаючи наперед. Навіть анотацію не читайте!
Достатньо буде знати наступне. В далекому майбутньому людство освоїло Космос і займається тим, що відкриває нові планети. Однією з них є Соляріс - планета, яка повністю заповнена Океаном. Все починається з того, що на дослідну станцію прибуває головний герой Кельвін, от тільки його ніхто не зустрічає…
Про емоції. Насправді Соляріс піднімає стільки тем і після прочитання в голові роїться стільки думок, що зібрати їх всі на папері практично неможливо!
Соляріс - про людський егоцентризм в найвищому його ступені. Це відображення того, наскільки панічно нас лякає те, що відрізняється від нас.
Соляріс - про маніакальне людське бажання все пояснити, а значить загнати у звичні, зрозумілі для нас рамки. Про те, що все, що за межею створеної стрункої моделі буття, відкидається з фанатичною сліпотою.
Соляріс - про втрату і тонкощі взаємостосунків двох, які знають один одного цілу вічність, а може всього лиш кілька днів…
Господи, та ця книжка майже про все на світі!
Будьте готові до того, що багато питань, озвучених на початку, так і зависнуть у повітрі. Автор не ставить за ціль дати вам відповіді. І це на мою думку до біса правильно! Бо інакше він би нічим не відрізнявся від вчених, які вперто намагались пояснити Соляріс. Взагалі дуже цікаво спостерігати, як еволюціонує саме ставлення соляристів до Океану з кожним новим роком його вивчення.
Одне я вам обіцяю точно - ви перечитаєте цей роман через півроку, рік, два… Я точно перечитаю і точно побачу щось ще.
***
“Людина вирушила на зустріч з іншими світами, іншими цивілізаціями, не пізнавши до кінця закамарків, глухих кутів, глибоких колодязів, міцно забарикадованих дверей власної душі.”
“Людина, всупереч усталеній думці, не визначає собі цілей. Їх нав'язує їй час, у якій вона народилася. Вона може служити цим цілям або повстати проти них, однак об'єкт служіння чи бунту заданий їй ззовні.”
“Якщо я правильно тебе зрозумів, а боюся, що це саме так, то ти думаєш про якогось еволюціонізуючого бога, котрий розвивається в часі й росте, підіймаючись на чимраз вищий рівень могутності, сягаючи, зрештою, усвідомлення свого безсилля? Цей твій бог — істота, для якої її божественність стала безвихіддю, і, збагнувши це, бог упав у відчай. Але ж бог, який упав у відчай, — це людина, любий мій! Ти маєш на увазі людину…”

Чудова книга. Автор демонструє, що ми ще не готові пізнати іншу цивілізацію, оскільки ми не розкрили власне єство до кінця. Це демонструється в тому, що люди шукають собі подібне відображення в іншому просторі. Рекомендую до прочитання, класика наукової фантастики.

Класика наукової фантастики, художньо оформлені роздуми про зустріч людини з невідомим, щедро приправлені квазінауковими посиланнями.
Автор широкими мазками окреслює питання ролі і місця людини у всесвіті і етики поведінки у взаємодії з тим, що ми не можемо пізнати. Книга містить багато питань без відповіді, і деякі сюжетні відгалуження просто зависають в повітрі, лишаючи внутрішній зуд.

Майбутнє. Ійон Тихий, який прихильникам Лема вже має бути знайомим, їде в латиноамериканську країну на футурологічний конгрес, де вчені з усього світу мають розглядати ідеї з контролю розмножування людей. Однак починаються масові протести і негаразди, унаслідок чого влада розпилює у повітрі різноманітні психотропи, аби втихомирити бунтівників, але ситуація тільки загострюється, тож Ійон і ще декілька розумів конгресу вирішують сховатися у канаві. З цього моменту історія перетворюється на боротьбу реальності із однією великою хімічною галюцинацією – Ійон переживає їх одна за одною, поки не стає «розмороженим» у 2039-ому році, де світом правлять нові «релігії»: таблетки, які можуть зробити тебе розумнішим, сміливішим, гарнішим і молодшим; мода, яка невпинно змінюється і нові закони, які неможливо осягнути. Що це за новий світ? Міраж чи реальність? Гірка правда чи солодка брехня? Галюцинація чи невідворотне майбутнє? Будемо розбиратися разом із Ійоном, який у хімічному екстазі втрачає контакт із бурхливим «тут» і «зараз»…