Нічого подібного я раніше не читала ❤️ Для мене ця історія не фентезі, не драма і не детектив. Для мене це історія-подорож прекрасними незвичайними кімнатами, які наповнені криком чайок та запахом моря… Я кожну сторінку блукала разом з Піранезі будинком і пізнавала щось нове, щось змінне і те що залишається незмінним. Ця книга наповнена самотністю у своїй красі. «Я вірю, що Світ прагне мати мешканця, який стане свідком його краси й одержувачем його милостей.». Я не знаю як описати свої емоції під час прочитання, але скажу точно, що це було прекрасно😍 я розумію чому цю книгу люблять і розумію чому комусь вона здається нудною, але вважаю що до неї потрібно бути готовим, не мати жодних очікувань, і повірте - вона Вас здивує🥰

"Піранезі" — це тиха, атмосферна історія, побудована радше на відчуттях, ніж на подіях. Роман занурює в замкнений світ нескінченного Будинку зі статуями, залами й припливами океану, де час втрачає звичні межі. Піранезі живе за правилами цього простору, не ставлячи під сумнів власну реальність, аж поки присутність іншої людини не починає відкривати тривожніші сенси. Для мене книга виявилася затягнутою. Подій небагато, текст тримається на спогляданні та роздумах, і здавалося, що історію можна було скоротити без втрати змісту. Прихована філософія не викликала очікуваного відгуку. Водночас не можу назвати роман поганим. Це дуже специфічна книга для свого читача, і, можливо, я просто прочитала її не в той час. Саме той випадок, коли варто скласти власну думку, адже для багатьох «Піранезі» стає особливою й улюбленою історією

Неймовірно, майстерно, цікаво, загадково, заплутано, але нічого не бісило. Абсолютне задоволення з першої до останньої сторінки! Однозначно буду перечитувати!

Якщо любите книги Діккенса й Остін - варто спробувати ✨ Якщо вам до душі альтернативна історія в поєднанні з магією - варто спробувати ✨ Якщо обожнюєте Англію, її колорит і фольклор - точно варто спробувати ✨ І якщо не боїтеся товстунців - наважуйтесь! Попереду на вас чекатиме неймовірна подорож ✨ Це не той роман, який прочитаєш одним махом - тому читала я його довгенько. Але щовечора після роботи, затишно загорнувшись у пледик, повертатися до пригод м-ра Норелла та Стрейнджа було мені неймовірно приємно. Кларк - справжня майстриня красного письма, яка вміє повністю занурити читача у свій текст. Бездоганна світобудова, максимальна деталізація, дивовижна атмосфера. І той самий улюблений британський гумор, яким оповідачка щедро приправляє кожен розділ. Поволі й майже непомітно ця книга та її чарівний світ змусили мене закохатися у себе. Буду вірити й сподіватися, що здоров’я авторки дозволить їй колись завершити продовження ? P.S. Книга ідеально пасує для осіннього й зимового читання.

Магія оточує нас усюди. Кожен лісочок, пагорб, чи навіть банальна стежина серед поля - все колись було сповнене чарів. Та бач, магія зникла з Англії, пішли з цих земель чародії, а з ними - і невловимі прекрасні помічники-фейрі. Тепер хіба нагадують про них старі муровані дороги між стінами живоплоту, що виникають нізвідки і ведуть у нікуди, чи може й не зовсім у нікуди - а в край фейрі? Та що ж за халепа така! Негоже доброму англійському люду жити без магії! Більш того, що магів-теоретиків довкола хоч греблю гати, а от як справа доходить до чарування - то тут шукай вітра у полі. Давнє передбачення ж каже, що є шанс повернути чари до британських просторів і зроблять це два неймовірних маги. Що ж, час і нам переконатись у цьому. Один - містер Норрелл, нестерпний буркотун і невтомний збирач магічних книг, безумовно, володіє даром чаклунства і творить дивні дива, проте через свою відлюдькуватість і характер не бажає ділитись майстерністю ні з ким. Другий - Джонатан Стрейндж (весь час називався мені доктором Стрейнджем?), вправний і комунікабельний молодик, здібний до чаклунства і здатний приборкати навіть буркотливого Норрелла. Разом вони, безперечно, здатні будуть робити неймовірні речі: і створювати армаду військового флоту, і будувати тимчасові магічні дороги, і допомогти виграти війну з Наполеоном, і навіть здолати смерть. Та все ж поява магії не пройде непоміченою від фейрі - тут то і покаже свій норов будяковолосий джентельмен, втручаючись у життя близьких і знайомих магам людей, і забираючи їх із собою у похмурий край. Ця книга сповнена чарів, дискусій, специфічного англійського гумору, суперництва, боротьби за рідкісні книги, не оминає й тем війни, втрати та безумства. Та, попри цей шквал сюжетних ліній, кожен знайде свою. Вердикт: цікаво, чи стане світ знову таким, як був, коли фейрі жили між людей? А чи вистачить у вас терпіння й сил продертись крізь туманні хащі розмов про магію та її застосування? Якщо так - гайда за книгу! P.S. і досі не можу без відрази згадувати сцену отримання екстракту безумства?

Соромно казати, але через те, що я не люблю читати фентезі про драконів, ельфів, космічні кораблі і війни за трон ( але щось з цього часами дивлюся?), то я взагалі не знала хто така Сюзанна Кларк і її "Джонатан Стрендж і містер Норрелл". Але я люблю товсті книги, магічний реалізм і мітологію. ТОМУ! Коли випадково побачила вищеназвану книгу "Джонатан Стрендж...", вона мене зачепила своєю пузатістю? і рішення було таке: ознайомитися з творчістю авторки через її меншу за обсягом книгою. Не читаючи анотації обрала "Піранезі" через назву і обкладинку???‍♀️? І я не пожалкувала!!! За кілька днів перечитала цей шедевр 2 рази!!! Єдина книга в моєму житті, яку я перечитала 2 рази підряд без паузи??? Розуміючи, що ще є такі люди типу мене, які теж не читали ПІРАНЕЗІ, ділюся своїми враженнями без спойлерів ( як завжди!). Читаючи першу частину книги, я трохи налякалася, що це буде довга нудна, хоч і бездоганно описана розповідь про то саме: Піранезі (невідомо хто це?) буде обходити мільйон тисяч Зал Будинку-лабіринту (невідомо що це?), в якому він живе, поступово описувати всі статуї, що там є, фіксувати рух хмар, вод, птахів і риб, і розмовляти з самим собою на філософські теми (невідомо нащо?)... Але як же я помилялася! Від другої частини роману поступово починають з’являтися якісь дрібниці, інтригуючі елементи, які повільно, але впевнено захоплювали мою увагу і втягували в глибину сюжету, розкриваючи мені чарівність і багатогранність такої малої книги? Я просто примушувала себе відірватися від книги! А яка розв’язка роману!!! Вона ніби логічна, ніби так і повинно бути... Але я залишилась у сумнівах з визначенням чи було фінальне рішення головного героя правильним для нього?.. Чи він став щасливим від того?... І ось я дійшла до приміток. Прочитавши їх, зрозуміла, що мушу перечитати книгу ще раз! В перший раз моєю порадою буде: ВЗЯВШИ КНИГУ ПЕРШИЙ РАЗ ДО РУК, НІ В ЯКОМУ РАЗІ НЕ ЧИТАЙТЕ ОДРАЗУ ПРИМІТОК!!! БО: склавши враження від історії без прочитання приміток і по ознайомленню з ними, ви отримаєте неперевершений кайф від цього шедевру і складете більш повну картину розуміння його??? ВИСНОВКИ: 1. Тепер я хочу прочитати всі твори, головні герої і сюжети яких свідомо і несвідомо стали натхненням, алюзіями для виникнення і реалізації такого неперевершеного задуму. 2. По прочитанню цих книг (серій чи просто однієї) кожного разу перечитувати Піранезі, щоб ще більше розкривати багатство сенсів цього роману! 3. Чомусь для мене під час другого прочитання ПІРАНЕЗІ став співзвучний з книгами Артура Дроня "Гемінґвей нічого не знає" і Артема Чеха "Гра в перевдягання". Мабуть, через те, що не так давно їх читала... Особливо чітко це відчувалося в частинах 6 і 7.. ✍?... Намагалась додати цитат, що більш розкриють Висновок# 3, але вони напевно будуть спойлерами сюжету?

Яка ж монументальна праця! Повільна, важка, але геніальна книга. Так, мова йтиме про інтелектуальне фентезі епохи Регентства, яке органічно поєднує вишукану прозу Джейн Остін із похмурою, складною міфологією, гідною Чарльза Діккенса. Сюзанна Кларк створила не просто альтернативну історію, а цілісну, глибоко досліджену версію Англії, де забута магія колись існувала і тепер, знову, намагається повернутися на сцену. ​Роман вимагає часу, абсолютної уваги та неабиякого терпіння, але віддячує читачеві блискучою деталізацією та креативністю. Якщо ви шукаєте легкого ескапізму, раджу пройти повз; бо тут вас чекає повний курс з британської магії. ​ Світ виписаний з унікальною, майже академічною точністю, відроджуючи британський фольклор. Центральна фігура, легендарний Король Воронів, є фантастичною міфологічною основою, яка надає історії справжньої ваги та глибини. Міфологія не просто додана; вона слугує непорушним фундаментом цього всесвіту. ​ Авторка настільки вдало імітує стиль прози ХІХ століття, що книга справді відчувається як справжній, чудом знайдений, історичний документ всю першу половину книги. ​ Два головні маги : Містер Норрелл, інтровертний, ревнивий хранитель старовинних знань, та Джонатан Стрендж, імпульсивний, харизматичний практик, - втілюють одвічну боротьбу між теорією та живою практикою. Їхні стосунки, що постійно трансформуються від вимушеної співпраці до запеклого суперництва, є справжньою рушійною силою сюжету. ​ ​ Паралельно до основної, інтелектуальної історії відродження англійської магії, розвивається глибоко емоційна лінія стосунків між Джонатаном Стренджем та його дружиною Арабеллою. Їхній шлюб є єдиною опорою для Стренджа у світі хаосу, військових конфліктів та нововідкритої небезпечної сили. ​Коли магія не просто оточує їх, а вторгається у їхнє життя - в особі хитрого і підступного джентльмена з чортополоховим волоссям, ця лінія набуває трагічних, готичних обертів. Втручання Фейрі не лише створює жахливі проблеми в суспільстві, а й прямо б'є по серцю Стренджа, перетворюючи Арабеллу на мимовільну жертву чарів. Ця емоційна катастрофа додає історії необхідного людського стрижня, ідеально контрастуючи з інтелектуальною сухістю та відстороненістю Норрелла, маленька лінія, яка змушує справді співпереживати. ​ Для Терплячих і Витривалих, бо по факту це надзвичайно повільний і розлогий роман. Перша третина є справжнім випробуванням для непідготовленого читача, оскільки авторка не поспішає, детально описуючи світ і побут. Довгі, наче річка, речення, як і часті, великі виноски, що самі по собі є міні-історичними трактатами, можуть дезорієнтувати та виснажувати. ​ Чудова книга, яку варто читати не заради сюжету-екшену, а для насолоди процесом глибокого, повного занурення в атмосферу епохи. Вона довга, місцями нудна, вона не виправдовується за це, і її варто прийняти такою, якою вона є. ​Такий рідкісний, унікальний роман, який або зачарує вас до глибини душі своєю вишуканою складністю, або змусить кинути його на сотій сторінці. Якщо ви, цінуєте глибину, чесність без прикрас в описі світу і не боїтеся інтелектуальних викликів у фентезі - це ваш шедевр. Це книга, яка залишається з вами ще довго після останньої сторінки. Бо фінал розіб'є ваше серденько...

? «А якщо Будинок змусив тебе забути, то змусив із поважної причини». «Але я не розумію, яка тут причина». «Байдуже, що ти не розумієш, яка тут причина. Ти Любе Дитя Будинку. Втішся». І я втішився. ? Я взяла «Піранезі» у подорож до Італії через античні колони на обкладинці, і несвідомо потрапила в яблучко. Хоча книга перш за все містична, фентезійна, дуже опосередковано її події відбуваються саме в Італії. Але найважливіше — це атмосфера. Як і життя головного героя, Піранезі, мій тиждень також великою мірою складався із лабіринтів будинків та античних статуй. Згідно з примітками до видання, Кларк мала на меті відволіктися від написання великого роману, продовження Стрейндда й Норелла, який вийшов з-під її контролю через низку хвороб, і написати щось мале, коротке. Але попри маленький обсяг в 200 сторінок, на мою думку, в неї вийшов Великий Роман™. Його важко класифікувати: хоч номінально це фентезі, але це точно не жанрова література. Він має атмосферу, він має сюжет. Він має загадку, він має власний емоційний, ба навіть духовний, стан. Він створює цілий світ й одночасно замикається на одному Будинку, одній особі. Розповісти хоч щось про перебіг його подій — зіпсувати його. В «Піранезі» треба пірнати наосліп. Єдине, що, напевно, доцільно знати майбутньому читачеві, це що перша половина твору — дуже медитативна. Весь роман побудований як щоденник, і перші 100 сторінок ми спостерігаємо за буденним, небагатим на події життям Піранезі в незрозумілому, ізольованому, самотньому світі. Я насолоджувалася цим повільним темпом, цим спостереженням, цією медитацією, і, як на мене, її доля в структурі роману виважена, необхідна. Вона стає підґрунтям до Зміни Темпу, поступової й настільки органічної, що її помічаєш тільки коли усвідомлюєш, що не просто можеш відірватися, не можеш не перегорнути сторінку. Як Води Нижніх Поверхів Будинку з їхніми Приливами, цей текст непомітно наповнює Залу читацької свідомості, а потім полонить її потужністю цієї спокійної, але могутньої стихії. Робота Кларк має у собі багато моїх книжкових «так». Ця книга дуже інтровертна, спрямована всередину. Її інший світ — перш за все декорація для іншого світогляду. Вона цікаво змальовує Знання і його жагу, його пошук, його ціну. Це дає мені привід додати «Піранезі» до власного канону творів «темної академії» (тепер їх в цьому каноні чотири). Це також рефлексія авторки на власну незрозумілу хворобу. І, авжеж, наявність магічного, неможливого Будинку — ще одна точка моєї читацької зацікавленості. «Піранезі» — той випадок, коли все на своїх місцях, нічого додати, нічого відняти. Це лаконічний, але цільний, збалансований і потужний в своїй спроможності задавати настрій та створювати атмосферу текст-всесвіт. Це читання було і насолодою, і розвагою, і рефлексією; невеличкою мандрівкою вглиб себе через головного персонажа. І в кінці цієї мандрівки я знайшла себе в стані гармонії і спокою, у стані зупинки хаотичного потоку напівсвідомих думок. ? Вайби й асоціації: «Таємна історія» Донни Тартт, «Хроніки Нарнії» Клайва Льюїса (так, це той самий фавн на обкладинці); «Drag path» twenty one pilots.