Ширлі Джексон

Це непоганий роман який мені складно назвати трилером - в ньому нема саспенсу, але при цьому історія доволі химерна, хоч в легка.
Книга читається за вечір, не тримає в собі якогось неймовірного оцеповороту, але може залишити відчуття дискомфорту в якості післясмаку)

"Привиди Дому на пагорбі" Ширлі Джексон - це справжня класика готичного хоррору, яку я прочитала із захопленням та легким трепетом. Відкривши цю книгу, я відчула себе частиною загадкового та страшного світу, де реальність переплітається з уявою, а кожен поворот сюжету тримає в напрузі. Сюжет книги розгортається навколо групи людей, які приїжджають до старого будинку, щоб дослідити його паранормальні явища. Головна героїня, Елеонора, одразу викликала в мене співчуття своєю самотністю та бажанням знайти місце, де її приймуть. Її внутрішні переживання та боротьба зі своїми страхами стали для мене центральною темою книги.
Опис будинку на пагорбі - це окрема майстерність. Джексон створює атмосферу, де кожен звук, кожен тінь здається живими та сповненими загроз. Її деталізовані описи змушують відчути холодні стіни будинку, його темні коридори та загадкові кімнати. Я буквально чула, як скриплять підлоги під ногами героїв, і відчувала, як завмирає серце від кожного несподіваного звуку.

Окремо хочу відзначити психологічну глибину книги. Це не просто історія про привидів, це історія про людські страхи, самотність та прагнення знайти своє місце у світі. Джексон майстерно розкриває характери героїв, їхні внутрішні конфлікти та страхи. Мене вразило, як авторка показує, що найбільші страхи - це ті, що живуть у нас самих.

"Привиди Дому на пагорбі" залишили в моїй душі глибокий слід. Це книга, яка змушує замислитись про те, що реальність часто страшніша за будь-яких привидів. Рекомендую її всім, хто любить готичні історії з глибоким психологічним підтекстом. Це не просто страшна історія, це подорож у найтемніші куточки людської душі.

Коли ми говоримо про класику американського горору, то неможливо не згадати Ширлі Джексон і "The Haunting of Hill House" (1959 р). Авторка знала, як пробиратися крізь лабіринти жаху і виводити на світло, навіть якщо це світло холодне і жорстоке.

"... Будинок на пагорбі, не розсудливий, стояв сам проти своїх пагорбів, тримаючи темряву всередині; він стояв так протягом вісімдесяти років і може простояти ще вісімдесят…"

Книга розповідає про експедицію до загадкового будинку, організовану доктором Джоном Монтагю, який досліджує паранормальні явища. Він запрошує з собою кількох людей, серед яких Елеонор Ванс, молода жінка з важким життям; Теодора - художниця; та Люк Сандерсон - спадкоємець маєтку. Протягом їх перебування там, вони стикаються з незрозумілими подіями, які випробовують психіку та доводять до межі божевілля. Елеонор поступово втрачає зв'язок з реальністю, а її внутрішні страхи і невпевненість стають ще більш виразними через вплив будинку.

Від книги не варто очікувати екшену або якихось глибоких описів жорстокостей. Сюжет розкривається повільно і наприкінці лишає набагато більше питань ніж відповідей. Роман вимагає певного настрою і зовсім не любить поспіху… Для мене ця книга чимось схожа на "Падіння будинку Ашерів" Едгара Аллана По. Обидва твори зосереджені на темах ізоляції, психологічного занепаду та впливу будинку на його мешканців. Вони досліджують, як місце може стати каталізатором для розкриття найглибших страхів і слабкостей людей.

Як на мене “Привиди дому на пагорбі” - класичний представник готичного горор-роману середини минулого сторіччя. Я не розділяю захоплення деяких читачів, але і не вважаю, що змарнувала час, читаючи цей твір.

Головна героїня погоджується взяти участь у певному експерименті, а саме поїхати до будинку із сумнівною славою, де дослідник паранормальних явищ з допомогою неї та інших охочих намагатиметься розгадати, що ж там коїться.

З її думок і спогадів ми здогадуємося, що вона втікає від непростої сімейної ситуації, де вона зазнавала психологічного насилля. Мабуть, уявити її відчай і намагання вирватися з того середовища можна через те, що вона добровільно погоджується поїхати полювати за привидами. Але звісно ця поїздка для неї обертається на розмову з собою.

Як казала моя бабця, бійся не мертвих, бійся живих. І це власне класика для цього жанру, де найстрашнішим злом виявляється людина.

Якщо Стівен Кінг і називає Ширлі Джексон своєю натхненницею, то легко можна зчитати принаймні цю мораль, яку автор часто зашиває у своїх романах.

Мені книга сподобалась набагато більше ніж екранізація з Кетрін Зетою Джонс у головних ролях, а от із однойменним серіалом він нічого спільного не має :)

Це мʼякий містичний трилер, який наче і не має цілі вас налякати, а просто повільно розповідає свою історію, багато залишаючи на ваш роздум.

Оцінюючи цю книгу, треба перш за все пам'ятати, що вона була опублікована в 1959 році. Це як дивитись фантастичні фільми 30 річної давнини, зараз ті спецефекти виглядають дитячими.
Так і з цією книгою. Читаючи її після Кінга, важко налякатись (я теж купляла її побачивши відгук короля). Це не страшно навіть порівняно з серіалом Нетфлікс (виявилось з цією книгою його пов'язує назва і пара імен).
Але якщо ви рідко читаєте щось жахаюче і це буде одна з перших ваших книг в жанрі, і з гарною уявою, це може стати непоганим вибором.

📌Жоден привид за всю історію існування привидів не завдав людям фізичних травм. Шкоди завдає собі сама жертва ©️

👥️️Я не дуже полюбляю читати жахи, але все ж іноді люблю полоскотати собі нерви. Ця історія чудово підійшла під мій відпустковий настрій. Події відбуваються влітку у заміському будинку, а сама оповідь хоч і ведеться розмірено та повільно, але поступово підвищує градус. Так співпало, що книгу я читала переважно вночі, а основні події відбуваються саме в цю пору. Атмосферненько вийшло!

👥️️Доктор Монтеґю, що цікавиться надприродними явищами, запрошує у Будинок на пагорбі кількох людей з особливими здібностями. Серед них Теодора, Елінор та Люк Сандерс, один із власників будинку. Разом вони планують провести літню відпустку, відпочити на чистому повітрі і заодно розкрити таємниці будинку, який уже 80 років пустує та має недобру славу. Уже з першого дня перебування будинок проявляє свій "характер" і поступово доводить мешканців до божевілля. От тільки чи довго вони протримаються і чи вдасться їм здійснити задумане?

👥️️Я б точно не хотіла провести відпустку у Будинку на пагорбі, але стиль авторки мені так сподобався, що хочу продовжити знайомство із її іншою книгою "Ми завжди жили у замку".

Нещодавно дочитала книгу Ширлі Джексон "Привиди дому на пагорбі" і хочу поділитися своїм враженням🤍

В даній книзі ми знайомимося з цікавою компанією, а саме: дослідником паранормальних явищ – доктором Монтеґю та його помічниками. Серед них Теодора, якій легко вдається вгадувати чужі карти та думки, майбутній власник маєтку Люк Сандерс і Елінор Венс, яка ще в дитинстві зіткнулася з полтерґейстом. Всі вони приїжджають в Дім на пагорбі, який з першої ж ночі показує їм свою справжню сутність.

Книга не велика, але моментами була доволі страшна. Автор цікаво й майстерно описує сцени взаємодії головних героїв з демонічною стороною дому. Я люблю такий жанр, тому сміливо можу радити "Привиди дому на пагорбі".

Також на Netflix є серіал знятий по однойменній книзі, але по сюжету він таки відрізняється. Хоча, я на 100% можу порадити і його до перегляду.

Від очікувань до реальності:

Хм, знайома назва.
Точно! Це ж є такий серіал!
Оце, мабуть, крутезна книга🤩

⬇️

А це що?
Рекомендація?
Надихнула Кінга на роботу!
Ну це точно треба читати, однозначно.

⬇️

Хм, дивний сюжет.
Герої якісь причмелені.
Скільки можна розмовляти?

⬇️

Що за доктор?
Що за будинок? Навіщо вони тут?
А буде якась історія про персонажів?
Знов говорять. Скільки можна.

⬇️

Ага, тут, мабуть, має бути страшно.
Мені не страшно. А тут, мабуть, повинно бути моторошно. А мені однаково.

⬇️

Мда. Певно, треба бути достобіса геніальним і без того письменником, щоб надихнутись такою книгою.

Коли там уже кінець?
А Кінг точно це читав?
А це точно ця книга в основі серіалу?

Що я прочитала?
І для чого?🤦‍♀️