Ширлі Джексон

Ш. Джексон «Привиди Дому на пагорбі»
Містичний роман (2021)
“Гадаю, всі ми боїмося лише себе…”
Атмосферно, загадково та неоднозначно…

Історія одного Дому.
Історія одного Божевілля.
Історія однієї людської Самотності.
У жахливий будинок, неподалік містечка Гіллсдейла, збирається доволі строката компанія, щоб розгадати всі секрету Дому на пагорбі. Будівлі, де за переконанням доктора Монтеґю ,«справді існують привиди». Жахливого будинку із дурною славою, якого оминають всі місцеві жителі. А чи справді?!

Доктор Монтеґю бажає здійснити дослідження та написати книгу, дівчина Теодора (хоча, «свої малюнки вона підписує «Тео»») видається, що володіє телепатією, а Люк Сандерсон - майбутній власник химерного маєтку.

І Елінор Венс. «Маленька дівчинка» у тілі тридцятидвохрічної жінки, яка ніколи не виїжджала з дому. Все життя доглядала за матір‘ю та найбільше в світі ненавиділа власну сестру. Елінор, Неллі…

Коло за колом, жахливий будинок затягує у свою безодню. Пастку. Доводить до межі.
Чи насправді обіцяє нарешті притулок?!
Хоча, можливо, хтось цього саме і прагнув?!
Адже, «усе колись буває вперше».
Навіть божевілля…
Так, що вимкни #wifi, читай книги.

Ширлі Джексон «Ми завжди жили в замку»
Неоготичний роман (2021).
«Блеквуди не любили метушні і змін»
Атмосферно, дивно та неоднозначно…

Мері Кетрін, чи пак Мерікиця, як її завше називає старша сестра, проживає у старому помісті Блеквудів та інколи виходить в місто. Вона розмовляє з власним котом Йоні, часто закопує дрібні предмети та гроші в землю, добре знається на травах та грибах (фавориткою дівчини є бліда поганка), не любить вмиватися та чужих людей, ходить босоніж і найбільше мріє про життя Місяці. Дивно, не правда ж?!

Крім сестри Констанції, у будинку проживає ще її милий дядько Джуліан, прикутий до інвалідного візка старий, що поволі втрачає розум. Він же ледь не помер ще шість років тому, разом з іншими членами сімейства Блеквудів. Батьком, матір‘ю, молодшим братом та тіткою Мері Кетрін, яких отруїли за вечерею миш’яком підсипаним у цукор. І все місто чудово знає ім’я отруйниці – Констанції, старшої сестри дівчини.

Проте, в цій химерній та заплутаній історії, яку розповідає Мері Кетрін, не все так однозначно та просто. Вона з сестрою, дядьком та котом продовжує жити у цьому зложчасному домі, якого цураються люди. А її поява в місті викликає суворі погляди, кпини та дитячі дражнилки.

Я ж попередив вас, що Мерікиця трохи дивна.
Бо навіть діти з міста знають жахливу приповідку:

«– Мерікицю, – каже Конні, – чаю не скуштуєш?
– Ні! – говорить Мерікиця. – Ти мене отруїш.»

Так що, вимкни Wi-Fi, читай книги.

Чому ніхто не говорить про цю крутезну авторку?
У мене вже давно не було такого, що я прочитала книгу за один вечір... Поціновувачі Кінга мають її зацінити)

Мері Кетрін, молодша сестра, є оповідачем цього роману, і я думаю, що це було головним ключем до того, щоб зробити його таким моторошним. Прийняття є такою важливою темою для цієї історії. Ці кілька членів сім'ї, що залишилися в живих, переслідуються цілим містом за трагедію, яку вони пережили. І здається, що їм стає тільки гірше. Це було чудово подано з прямотою підліткових думок, які змушують вас по-справжньому замислитися над тим, як ви ставитеся до інших або, можливо, ставилися до вас. Я думаю, що кожен може знайти відгук у тексті Джексон, і я вважаю, що саме це робить його таким особливим.
Переслідування і те, що воно може зробити з людьми, може бути руйнівним і довготривалим, спричиняючи травми на все життя.
А ще є зв'язок. Те, що об'єднує цих двох сестер, зворушує і лякає водночас.

Ця історія чудово написана і весь час тримає у полоні. Вона містить моральні погляди, які показують різні сторони і те, як це пов'язано з тим, що ми робимо як група чи окрема людина. Це було сумно, дратівливо і жахливо водночас.

Мені було б дуже цікаво дізнатися, як виглядає їх життя зараз пару-трійку років після завершення історії. Бо, скажу чесно, я досі під враженням!

Піду куплю інші книжки, чи що...

«Привиди Дому на пагорбі» - це просто майстер-клас з написання книги жахів. Хоча тут не буде привидів 👻, зомбі 🧟, вампірів 🧛 та іншої нежитті.
То що так лякає?
Відповідь – будинок та його вплив на психіку людей. Що може найбільше сполохати ніж наша уява? Скільки разів ми лякались чогось і подумки домальовували деталі?
Як кажуть: «У страху великі очі». Коли ми боїмося, то відразу згадуємо всі ті страшні історії і реальність починає видозмінюватися. Додати до цього ще пережитий досвід людини, особливо деякі психологічні травми і така суміш стає дійсно небезпечною.
Головна героїня Елеонора погоджується взяти участь у експерименті, а саме прожити деякий час у старому і страшному будинку, де досліджуються паранормальні явища. Вона починає переживати та боротися зі своїми страхами та водночас відчуває приналежність до будинку. Її емоції, поведінка постійно змінюються, здавалось так дім показує свій настрій через неї.
Саме будинок є центральним персонажем у розповіді, оскільки він відображає людські страхи, самотність та прагнення знайти своє місце у світі. Впливаючи на людей, дім розказує свою історію та відкриває внутрішній світ персонажів. Кожен звук, кожна тінь та стіна сповнені загрозами. Виникає відчуття, що зараз з кутка обов’язково хтось з’явиться та накинеться на персонажів.
В кінцевому результаті, книга навіює на думку, що найбільші страхи - це ті, які створила людина самостійно та які живуть у нас самих.

Ширлі Джексон вважається однією із засновниць жанру хоррор в літературі. Стівен Кінг неодноразово зазначав, що саме ця письменниця дуже сильно вплинула на його творчість. Тому його цитата на обкладинці дуже приваблювала мене. Своєрідний знак якості 👍. Тим паче, з творчістю Ширлі Джексон я вже була знайома і її стиль надзвичайно імпонує.
Проте, мене чекало легке розчарування, що мало не загнало, в так би мовити, «нечитун»… Ні, не тому, що відсутня ідея або персонажі не сподобались. З цим якраз все гаразд. В кожній історії відчувається дух паніки, відчаю та у вухах дзинчить музика з хоррор фільмів… Але тут не має історій про привидів, вампірів або інших створінь. Люди. Тільки люди та їх вчинки.

Читаючи історії, думаєш, що ось-ось щось станеться! І не стається… Перебуваючи на піку кульмінації, оповідання ніби обриваються і часто не дають логічного кінця.
З усіх розповідей, напевно, мені дійсно сподобалися дві-три історії. Інші оповідання не залишили якогось відгуку. Не зрозумілим залишається хронологія викладання історій. «Лотерея» - назва оповідання, яке на обкладинці, взагалі останнє. Коротке та незрозуміло чому саме його виділили в назві серед інших.

Висновок - ця збірка не для всіх. Якщо хочеться відпочити, відволіктись, то це правильний варіант. Проте, якщо любите відчуття довершеності в оповіданнях, з розставлянням усіх крапок в історії, то тут виникнуть заминки.

Це непоганий роман який мені складно назвати трилером - в ньому нема саспенсу, але при цьому історія доволі химерна, хоч в легка.
Книга читається за вечір, не тримає в собі якогось неймовірного оцеповороту, але може залишити відчуття дискомфорту в якості післясмаку)

"Привиди Дому на пагорбі" Ширлі Джексон - це справжня класика готичного хоррору, яку я прочитала із захопленням та легким трепетом. Відкривши цю книгу, я відчула себе частиною загадкового та страшного світу, де реальність переплітається з уявою, а кожен поворот сюжету тримає в напрузі. Сюжет книги розгортається навколо групи людей, які приїжджають до старого будинку, щоб дослідити його паранормальні явища. Головна героїня, Елеонора, одразу викликала в мене співчуття своєю самотністю та бажанням знайти місце, де її приймуть. Її внутрішні переживання та боротьба зі своїми страхами стали для мене центральною темою книги.
Опис будинку на пагорбі - це окрема майстерність. Джексон створює атмосферу, де кожен звук, кожен тінь здається живими та сповненими загроз. Її деталізовані описи змушують відчути холодні стіни будинку, його темні коридори та загадкові кімнати. Я буквально чула, як скриплять підлоги під ногами героїв, і відчувала, як завмирає серце від кожного несподіваного звуку.

Окремо хочу відзначити психологічну глибину книги. Це не просто історія про привидів, це історія про людські страхи, самотність та прагнення знайти своє місце у світі. Джексон майстерно розкриває характери героїв, їхні внутрішні конфлікти та страхи. Мене вразило, як авторка показує, що найбільші страхи - це ті, що живуть у нас самих.

"Привиди Дому на пагорбі" залишили в моїй душі глибокий слід. Це книга, яка змушує замислитись про те, що реальність часто страшніша за будь-яких привидів. Рекомендую її всім, хто любить готичні історії з глибоким психологічним підтекстом. Це не просто страшна історія, це подорож у найтемніші куточки людської душі.

Коли ми говоримо про класику американського горору, то неможливо не згадати Ширлі Джексон і "The Haunting of Hill House" (1959 р). Авторка знала, як пробиратися крізь лабіринти жаху і виводити на світло, навіть якщо це світло холодне і жорстоке.

"... Будинок на пагорбі, не розсудливий, стояв сам проти своїх пагорбів, тримаючи темряву всередині; він стояв так протягом вісімдесяти років і може простояти ще вісімдесят…"

Книга розповідає про експедицію до загадкового будинку, організовану доктором Джоном Монтагю, який досліджує паранормальні явища. Він запрошує з собою кількох людей, серед яких Елеонор Ванс, молода жінка з важким життям; Теодора - художниця; та Люк Сандерсон - спадкоємець маєтку. Протягом їх перебування там, вони стикаються з незрозумілими подіями, які випробовують психіку та доводять до межі божевілля. Елеонор поступово втрачає зв'язок з реальністю, а її внутрішні страхи і невпевненість стають ще більш виразними через вплив будинку.

Від книги не варто очікувати екшену або якихось глибоких описів жорстокостей. Сюжет розкривається повільно і наприкінці лишає набагато більше питань ніж відповідей. Роман вимагає певного настрою і зовсім не любить поспіху… Для мене ця книга чимось схожа на "Падіння будинку Ашерів" Едгара Аллана По. Обидва твори зосереджені на темах ізоляції, психологічного занепаду та впливу будинку на його мешканців. Вони досліджують, як місце може стати каталізатором для розкриття найглибших страхів і слабкостей людей.

Як на мене “Привиди дому на пагорбі” - класичний представник готичного горор-роману середини минулого сторіччя. Я не розділяю захоплення деяких читачів, але і не вважаю, що змарнувала час, читаючи цей твір.

Головна героїня погоджується взяти участь у певному експерименті, а саме поїхати до будинку із сумнівною славою, де дослідник паранормальних явищ з допомогою неї та інших охочих намагатиметься розгадати, що ж там коїться.

З її думок і спогадів ми здогадуємося, що вона втікає від непростої сімейної ситуації, де вона зазнавала психологічного насилля. Мабуть, уявити її відчай і намагання вирватися з того середовища можна через те, що вона добровільно погоджується поїхати полювати за привидами. Але звісно ця поїздка для неї обертається на розмову з собою.

Як казала моя бабця, бійся не мертвих, бійся живих. І це власне класика для цього жанру, де найстрашнішим злом виявляється людина.

Якщо Стівен Кінг і називає Ширлі Джексон своєю натхненницею, то легко можна зчитати принаймні цю мораль, яку автор часто зашиває у своїх романах.

Мені книга сподобалась набагато більше ніж екранізація з Кетрін Зетою Джонс у головних ролях, а от із однойменним серіалом він нічого спільного не має :)

Це мʼякий містичний трилер, який наче і не має цілі вас налякати, а просто повільно розповідає свою історію, багато залишаючи на ваш роздум.

Оцінюючи цю книгу, треба перш за все пам'ятати, що вона була опублікована в 1959 році. Це як дивитись фантастичні фільми 30 річної давнини, зараз ті спецефекти виглядають дитячими.
Так і з цією книгою. Читаючи її після Кінга, важко налякатись (я теж купляла її побачивши відгук короля). Це не страшно навіть порівняно з серіалом Нетфлікс (виявилось з цією книгою його пов'язує назва і пара імен).
Але якщо ви рідко читаєте щось жахаюче і це буде одна з перших ваших книг в жанрі, і з гарною уявою, це може стати непоганим вибором.

📌Жоден привид за всю історію існування привидів не завдав людям фізичних травм. Шкоди завдає собі сама жертва ©️

👥️️Я не дуже полюбляю читати жахи, але все ж іноді люблю полоскотати собі нерви. Ця історія чудово підійшла під мій відпустковий настрій. Події відбуваються влітку у заміському будинку, а сама оповідь хоч і ведеться розмірено та повільно, але поступово підвищує градус. Так співпало, що книгу я читала переважно вночі, а основні події відбуваються саме в цю пору. Атмосферненько вийшло!

👥️️Доктор Монтеґю, що цікавиться надприродними явищами, запрошує у Будинок на пагорбі кількох людей з особливими здібностями. Серед них Теодора, Елінор та Люк Сандерс, один із власників будинку. Разом вони планують провести літню відпустку, відпочити на чистому повітрі і заодно розкрити таємниці будинку, який уже 80 років пустує та має недобру славу. Уже з першого дня перебування будинок проявляє свій "характер" і поступово доводить мешканців до божевілля. От тільки чи довго вони протримаються і чи вдасться їм здійснити задумане?

👥️️Я б точно не хотіла провести відпустку у Будинку на пагорбі, але стиль авторки мені так сподобався, що хочу продовжити знайомство із її іншою книгою "Ми завжди жили у замку".