"Під скляним ковпаком" – це важливе нагадування про крихкість психічного здоров'я, про необхідність бути уважним до себе та оточення, а також про те, як важливо шукати підтримку у складні часи. Це класика, яка залишається актуальною й сьогодні, проливаючи світло на тіні, які часто приховуються за зовнішнім благополуччям.

Книга є напівавтобіографічною — авторка також страждала від депресії, і це робить її читання ще більш щемким. Не можу сказати, що повністю розуміла головну героїню, адже не переживала її досвіду, але багато її думок відгукнулися мені, а деякі емоції та настрої були напрочуд знайомими. Текст неймовірно гарний і поетичний. Це важлива книга про те, як відчувається депресія зсередини, адже зовні все може здаватися абсолютно нормальним. Мене вразила доля як авторки, так і її персонажки. Особливо дивує, наскільки феміністичні та сучасні думки містить роман, написаний ще у 60-х.

«Під скляним ковпаком» — це роман, який читається як сповідь. Гостра, неприкрашена, майже непристойно відверта. Це крик зсередини жіночої свідомості — тендітної, вразливої, розумної, бунтівної — і хворої. Написаний напівавтобіографічно, цей твір став єдиним романом Сильвії Плат, але його вистачило, аби назавжди змінити обличчя літератури. У центрі сюжету — Естер Ґрінвуд, молода й талановита дівчина, яка приїжджає на стажування в Нью-Йорк. Від неї чекають успіху, радості, вдячності — адже в неї є все, про що можуть мріяти дівчата її віку: стипендії, перспективи, майбутнє. Але за цим зовнішнім блиском ховається інше: розгубленість, втома від очікувань суспільства, страх, що життя — це не шлях до свободи, а пастка. Поступово Естер опиняється в стані глибокої депресії. Її думки стають туманними, її тіло — ніби не її. І ось уже вона під тим самим скляним ковпаком, що не пропускає кисень. Це не просто роман про психічне здоров’я. Це документ епохи. І водночас — глибоко особиста історія, яка не старіє з роками. У словах Плат — вся гнітюча атмосфера 50-х років, коли жінці було дозволено бути красивою, люблячою, зручною — але не амбітною, гнівною, чи… нещасною. Саме ця тиша довкола жіночого болю перетворює роман на протест, на виклик. Стиль Плат — вражаючий: чіткий, поетичний, без зайвих епітетів. Вона малює світ Естер так, що ми бачимо все її внутрішнє руйнування: як крізь скло — спотворено, але гіпнотично. І саме в цій спотвореній реальності ховається жорстка правда: психічна хвороба не завжди виглядає як божевілля. Часто — це просто мовчання. Або бажання зникнути. Роман наповнений символізмом: скляний ковпак як метафора ізоляції, роздвоєність між бажанням бути незалежною та потребою у схваленні, соціальний тиск як невидимі кайдани. Естер проходить через лікування, кризи, межу самогубства — і водночас залишається глибоко людяною, чутливою, такою, з ким хочеться говорити — або просто сидіти поруч у тиші. Це важка книга. Але вона не про безнадію. Навпаки — вона про те, що проговорений біль уже наполовину зцілений.

ПІД СКЛЯНИМ КОВПАКОМ Сильвія Плат Видавництво Старого Лева Книга з важкою історією. Це єдиний роман американської письменниці Сильвії Плат (1932 - 1963), знаною насамперед як поетка. Роман значною мірою автобіографічний, про досвід молодої жінки, яка намагається подолати великий депресивний розлад. Книжка побачила світ 1963 року, через десять років по часі дії та за кілька тижнів до самогубства Плат. Напевне, ця книга більше для жінок. Чи для людей - емпатів... Чи для людей, яких легко зламати, для тих, хто переживає психологічну кризу. Для тих, хто намагається жити кожен день цього важкого життя. Побачити шляхи, щоб прожити його краще, щасливіше. Роман відкриває різні аспекти життя. Окремо потрібно зауважити, що оформлення книжки додає емоцій та колориту при читанні. Мене історія С. Плат дуже вразила ??? Потрібно берегти психічне здоров'я дітей, своє, кожного.

Все що робить Анастасія Стефурак — то дійсно мистецтво! Я не могла надивитись і намилуватись тими ілюстраціями, які мʼяко доповнювали роман. Болючий. Він, дійсно такий, і тягучий, і вʼязкий, морально. Тому що читається він швидко і безперервно. Ти не можеш відірватись через купу питань, «а що далі? далі..» Дуже знайома історія для нашого часу і для наших людей. Коли губиш себе і не завжди можеш віднайти, а єдиним виходом з цього абсурду і постійного тиску бачиш самогубство.

"для людини під скляним ковпаком, спустошеної та застиглої, ніби мертве немовля, світ як такий — уже страшний сон." не бійтеся брати читати цю книжку, вона не така страшна, як всі розповідають. так, в ній є багато про депресію і те, як себе почуває людина з нею. як вона живе день за днем і намагається знайти хоч якийсь сенс. але також тут є дуже багато про те, як суспільство навішує на жінок величезний тягар, тут багато про фемінізм, дружбу, стосунки між чоловіками і жінками і навіть є трошки сапфічності. історія починається з великого міста, у яке приїздить головна героїня через виграний грант. це умовно перша частина, в якій багато світського життя, модні бутики, вечірки, таємні зустрічі в барах і розкіш модельного життя. в цій частині ми потроху знайомимося з персонажами та їх характерами і готуємося до того, що чекає далі. дівчина завжди була найкращою, отримувала все, чого тільки забажала. і після невдачі втратила сенс робити хоча б щось. вона зіштовхулася з особистою кризою і почала думати, що ж хоче робити в цьому житті. паралельно з цим вигадуючи різні способи самогубства, бо депресія почала підбиратися все ближче. книжку умовно можна поділити на три частини: безтурботне життя у великому місті, літня криза та перебування у психіатричній лікарні. третя частина наймоторошніша, бо описує просто таки доісторичні методи лікування (шокова терапія, уколи інсуліну, тощо). і описано це все дуже гарно. якраз це і змушує задуматися про реальність історії, про життя в тогочасному суспільстві, про те, що насправді відчуває кожна волелюбна жінка. я в багатьох моментах не розуміла головну героїню, проте дуже багато її слів відгукувалися мені. написано доволі легко, я прочитала книжку за ранок. і хоч вам може здатися дивним оформлення книжки, проте повірте — воно ідеальне. ілюстрації прекрасно доповнюють події, що розгортаються на сторінках. словом, історія дуже хороша. проте залишає кілька питань після себе. я б перечитала її через кілька років, бо дуже багато важливих тем вона розкриває. не бійтеся її читати, у сильвії плат дійсно був талант писати легко про важливе.

Навколо цієї книги Сильвії Плат витає такий собі флер темноти, туги і депресивності. Так, ця книга не про стадо єдинорогів, які бігають райдугами, а про складний період життя людини, яка поступово спускалася емоційно на дно Маріанської западини. В той же час, вона про складний, часом моторошний, довгий шлях на поверхню. Звісно, для того, щоб читати цей роман, потрібно розуміти контекст: авторка - талановита поетка, а «Під складним ковпаком» - єдиний її роман. Він багато в чому автобіографічний, бо на думку дослідників, авторка також переживала важкий депресивний розлад, який описала в книзі. А через тиждень після публікації роману Сільвія Плат вкоротила собі віку. Не знаю, чи зрозумілою буде «Під ковпаком» людям, які не переживали депресивних епізодів, але книга багато пояснює про те, як людина в депресії себе почуває, як поводиться, чому робить той вибір, який робить. Цей роман - своєрідна сповідь людини, яка дуже тонко відчуває світ, тому сприймає проблеми і суспільний тиск потужніше за інших. І не відомо, яке із випробувань стане причиною зламу. В романі є багато подій, які можуть шокувати чи бентежити, але Сільвія Плат описує їх без надмірної деталізації, тому книга не травмує. Крім боротьби із депресією, окремою лінією чітко прослідковуються феміністичні настрої письменниці, її роздуми про право жінки на вибір професії, сімейного стану чи права розпоряджатися своїм тілом. Мені книга дуже сподобалась: історія, стиль написання - просто роззброїли моє читацьке серце. Окремо хочу похвалити роботу ілюстраторки - Анастасії Стефурак. Художнє оформлення дуже тонко підкреслює події - так ніжно, бережливо і дуже точно відобразити текст вимагає великого таланту та любові до того, що робиш.

Цей роман неможливо сприймати окремо від історії самої Сільвії Плат. Він глибоко автобіографічний, і саме тому відчувається до болю особистим — ніби гортаєш сторінки чужого щоденника, який не мав потрапити тобі до рук. Ця книга пробирає до мурашок. Доля юної Естер — це щось, повз що неможливо пройти байдуже. Вона задихається під своїм скляним ковпаком, і ти не можеш дихати разом із нею. Для мене це перший роман, у якому настільки проникливо описана депресія. Сьогодні ця хвороба часто на слуху, і тому сприймається не такою страшною — ми знаємо, що з цим стикаються багато людей, що існує лікування. Але у книзі Плат депресія постає зовсім інакше: моторошною і незрозумілою навіть для самої героїні, яка не усвідомлює, що з нею відбувається. Саме ця розгубленість і робить її історію такою пронизливою. Я не змогла відірватися, виринути з цієї історії, тому буквально проковтнула книгу за кілька днів. І я безумовно рекомендую її всім, хто ще не читав. Але варто бути готовими: це не легке чтиво.