Я дуже сподівалася, що ця книга мені сподобається, але, на жаль, вона виявилася історією, подібною до багатьох, які я читала раніше. Това та Марселус (восьминіг) справді викликали співчуття, проте мушу визнати, що не вважаю це великою заслугою авторки. Пенсіонери, як вразлива група населення (принаймні в українському контексті), та беззахисні тварини, це образи, на яких досить легко спекулювати й викликати емоційну реакцію. Зовсім інакше склалося моє ставлення до Кемерона, ще одного важливого персонажа книги. Саме через нього я поставила низьку оцінку. Він дратував мене безмежно: здоровий тридцятирічний чоловік, який не здатен взяти на себе відповідальність і втриматися на бодай якійсь роботі довше місяця. Він позичає гроші у своєї літньої тітки, безглуздо їх витрачає, користується гостинністю друзів і загалом добротою людей довкола, а в результаті вважає, що всі йому щось винні. Друзі, бачте, мають нахабство жити власним життям, дівчина від нього пішла, бо вона стерво, а не тому, що він навіть не здатен заплатити свою частку за квартиру й перекладає все на неї. Він бреше, аби отримати бажане, а коли правда випливає назовні - ображається і грюкає дверима

Дуже мила та цікава книга!

Мені ця книга справді сподобалась. Ідея дуже оригінальна, а посил сильний і такий, що змушує задуматися. Найбільше мене зворушили розділи, де оповідає восьминіг, він говорить так мудро, спокійно, і в цьому стільки суму й гідності, що читати було одночасно цікаво й боляче. Особливо моменти, коли він спостерігає за людьми, аналізує їхні вчинки так, ніби дивиться спостерігає, але розуміє більше, ніж вони самі. А от розділи про людей місцями затягнуті. Було відчуття, що авторка надто детально описує їхні побутові дрібниці, спогади чи минулі історії, які не завжди справді потрібні. Через це іноді губилась атмосфера, яку створювали моменти з восьминогом, і доводилось ніби знову «повертатись» у ту магію, яку він створює своєю присутністю. Від анотації я очікувала трохи іншого: більше самої історії восьминога, більше його «життя» в акваріумі, його спостережень і філософії. Але навіть так книга залишила по собі сильне враження: вона про самотність, про людську байдужість і про дивну, але дуже ніжну дружбу між істотою з глибин і людьми, які так часто забувають бути людяними.

Історія оповідає про сімдесятирічну жінку, в житті якої не залишилося рідних людей. Є друзі та знайомі, багато жителів містечка про неї турбуються, але дві трагедії забрали її сина та чоловіка й Това досі не може це відпустити. Проте в її житті з'являється гігантський тихоокеанський восьминіг Марселлус, й перевертає все з ніг на голову (буквально та фігурально?) Це книжка про просте людське (і не тільки) життя, щоденні виклики, які воно нам підкидає та як випадок (чи гігантський тихоокеанський восьминіг) може неочікувано змінити все раз та назавжди? В цій історії немає якоїсь надзвичайної інтриги. В якийсь момент мені було незрозуміло та цікаво, чому ж з'явилися певні герої, бо я думала, що все буде сконцентровано та Тові та Марселлусі. Проте ця загадка швидко розкривається читачам. Тому ми лише чекаємо, коли ж головні герої її розгадають, а самі вже такі розумні все знаємо? Не скажу, що я була вражена, мене затягнув сюжет, чи що ця історія залишиться зі мною назавжди, але вона хороша. Мила, щемка, інколи смішна, дарує надію. Мене нічого не дратувало у стилі авторки, вона пише гарно, і мені зрозуміло, чому цю книжку люблять. Чимось вона нагадала мені деякі сюжети Бакмана (можливо, у мене таке враження, бо я до цього читала його книгу?) Тож під певний запит її точно можна рекомендувати. Коли хочеться чогось комфортного, здебільшого спокійного, життєствердного та морського?

"Напрочуд кмітливі створіння" Ш. Ван Пелт ... або напрочуд мила історія. Восьминіг Марселусс живе в океанаріумі, але його не можна назвати звичайним мешканцем, адже у нього добре розвинений інтелект та напрочуд гарна пам'ять. В океанаріумі працює Това Салліван - самотня жінка як виявить доброту до морського створіння, а десь далеко від Совелл-Бей живе Кемерон Кессмор і не знає, що невдовзі доля здійснить напрочуд цікавий поворот. Чи не дуже багато всього тут "напрочуд"? - спитаєте ви. Ні, саме стільки скільки треба, адже це слово дуже пасує цій історії. Вона мила та добра, у ній атмосфера маленького містечка та океан, в ній втрати і возз'єднання і це все мені припало до душі. На жаль, головний твіст був надто очевидним тому ефекту вау! не було, але це не завадило мені розчулитись. Напрочуд сльозлива історія. Раджу всім, хто полюбляє книги Ф. Бакман?.

Це не просто історія про жінку, що втратила сина, і не просто роман з елементами драми. Це несподівано тепла, зворушлива й дуже людяна книга, де однією з наймудріших істот виявляється… восьминіг. Марселлус — саркастичний, розумний морський мешканець, який спостерігає за людьми з глибини свого акваріума, і бачить їх краще, ніж вони бачать себе. Його думки — це маленькі перлини істини. Це історія про біль, прощення і другий шанс. Вона змушує задуматися, посміхнутись і, можливо, навіть пустити сльозу. ? Якщо ви любите книги з душею, не проходьте повз.

Тепла та світла історія про сім'ю та дружбу. "Діра в її серці мені не подобається. Вона має тільки одне, а не три, як у мене. Я зроблю все, що в моїх силах, щоб допомогти їй заповнити порожнечу в ньому." Герої: - Марселус - особливий гігантський восьминіг, якому залишилось жити 160 днів. Живе в океанаріумі, любить вийти на прогулянку в пошуках делікатесів. Кмітливий, розумний бешкетник. - Това - самотня 70річна жіночка, яка працює прибиральницею в океанаріуму. Багато років тому втратила сина. - Кемерон - 30річна дитина, має хвору тітку. Мати-наркоманка кинула його малим. Періодично я розуміла Кемерона, але в цілому інфантильність та незрілість дорослої людини мене дратували. - Ітан - літній господар крамниці. Сором'язливий, веселий, любить потеревеніти. Закоханий у Тову. Загалом мені сподобалась атмосфера та стиль написання, для дебютної роботи взагалі прекрасно. Найбільше мені довподоби повіствування від Марселуса та Ітана. Розділи від їх лиця веселі, легкі та водночас глибокі та по-своєму мудрі. Трохи про мінуси для мене: - Мені не сподобалась сліпота персонажів. Герої ігнорують всі знаки і наполегливо ухиляються від правди. Хоча після з'ясування дня народження Кемерона було все зрозуміло. - Для мене залишилась незавершеною історія з матір'ю. Чи змінилося її життя після зустрічі на пірсі? Чи зустрінеться вона з сином? Чи вона взагалі жива? І я б із задоволенням почула її історію подій минулого.

На мою думку, ця книга багатьом сподобається, хоча й має свої плюси та мінуси. Почну з мінусів. В цій історії немає серйозної глибини і не варто її тут шукати. Сюжет доволі простий, багато збігів і смішних поворотів. Також мені особисто не вистачало краще прописаних персонажів. Зазвичай, в таких історіях, персонажі дивакуваті та милі, тому відчуваєш до них гарні почуття, які можуть перекрити сюжетні недоречності. Тут здебільшого немає за кого зачепитись, крім Тови та восьминога Марселлуса. А деякі персонажі навпаки більше дратують, ніж зворушують. Тому, плавно переходячи до плюсів, ця книга міцно тримається на тендітних плечах головної героїні Тови. Вона цікава, сумна, вперта та відчайдушна. Їй співчуваєш та чекаєш для неї той самий хеппі-енд. Ще мене дуже зворушило її ставлення до тварин, в тому числі дружба з восьминогом. І якраз, восьминіг Марселлус є тим, заради кого варто читати цю книгу. Дуже цікаво та незвично написано від його імені, і його погляд на людей чимось нагадує тих інопланетян з коміксу: мило й кумедно) В результаті, раджу читати цю книгу, якщо є бажання взяти щось легке та не напружуватись)))