«Забуття» — захоплива та таємнича історія про пам’ять, секрети та сміливість протистояти незвіданому. Книга тримає у напрузі від першої до останньої сторінки, а пригоди Наді та Ґрея показують, що пошук правди завжди вартий ризику.

Притча про пам’ять, ідентичність і ціну істини. Авторка створює світ, де слова стають єдиним доказом існування, а тиша приховує страшні таємниці. Її мова поетична й напружена, немов подих перед пробудженням, а сама історія — роздуми про те, що робить нас людьми, коли спогади стираються.

Мені дуже сильно сподобався світоустрій. По-перше, мені сподобалась сам задум і проблематика. ✨Уявіть, що незабаром ви забудете все своє життя - людей, яких любили, ремесло, у якому були вправними, навіть мрії, плани та досягнення, які робили вас вами. Ви почнете все з самого початку. Але це буде лише за 90 днів. Як ви проведе цей час, що залишився? Які факти оберете записати у свою книгу, щоб потім використати як відправну точку для наступних 12 років, а що залишите позаду? Коли настане загальний хаос Забуття, ви проведе останні свідомі миті з родиною, яку незабаром не згадаєте? Чи скористаєтесь можливістю робити що завгодно, знаючи, що це минеться вам безкарно? Адже якщо ніхто цього не пам’ятає, то цього ніколи не було. Насправді це неймовірно прекрасна концепція. І я не перестаю про неї думати. По-друге, я просто дуже люблю антиутопію як жанр, і в нас тут повний набір: ⏺місто, яке перебуває у цілковитій ізоляції, а його жителі мають страх перед зовнішнім світом, звідси - відсутність будь-яких знань про існування грошей, тварин, технологій та будь-яких інших цивілізацій ⏺соціальна нерівність через поділ на класи за здібностями та походженням ⏺пропаганда, контроль над інформацією та всіма сферами життя людей (від розпорядку дня до розміру пайків) ⏺відсутність будь-якої свободи (стеження, перевірки, покарання за недотримання правил) ⏺дегуманізація та втрата індивідуальності ⏺та поява героїні, яка повстане проти системи. Що ще мені сподобалось? ✨любовна лінія (дуже ненав’язлива, повільна і правильна - герої поводяться адекватно і дуже по-дорослому. Комусь кохання в цій книзі може видатись нудним, але мені воно було максимально комфортним). ✨науково-фантастична складова (мені було справді цікаво - я люблю читати про все, що стосується спроб створити ідеальну цивілізацію, про секретні проєкти та наукові експерименти, про подорожі в часі і просторі та намагання колонізувати нові планети - не всі з цих пунктів були присутні в книжці, я просто не хотіла вам дуже спойлерити?) ✨сюжетні повороти (іноді я їх взагалі не передбачала). Що мені не сподобалось? ✨згадки про ₚосію та текст російською мовою. Навіть якщо це була одна і та ж фраза російською, яку повторювали декілька разів. Навіть якщо це була одна згадка ₚосії як країни та ще декілька невинних згадок чогось російського. Я. Не. Хочу. Бачити. Це. В. Книжках. Тому для мене це не 5 зірочок. Обов‘язково читатиму другу частину, бо історія неймовірно цікава.

Що мені сподобалось? ? світ І те, як гарно події другої книги доповнили події першої. ? 379 років тому люди покинули Прокляте місто, щоб створити Новий Ханаан, якому кожні 12 років не доводилось би переживати Забуття. Тільки не все склалось так, як мало б. ? Уявіть собі людей, які взагалі не здатні забувати - які пам’ятають кожну мить свого життя, навіть до власного народження. Це люди, які не просто переглядають спогади, як візуальні зображення, вони приречені кожного разу переживати одну і ту ж мить заново, що може стати як благословенням, так і прокляттям. Вони можуть дослівно переказати інформацію з книги, яку прогортали в дитинстві, та закохуються лише раз, адже переживання спогадів про того, кого любиш, постійно підживлює почуття, і вони не можуть зникнути. Тому у суспільстві тих, хто Знає, всі стосунки - це партнерство за домовленістю, кохання ж - занадто небезпечна річ, адже втративши його, ти ніколи не зможеш відчути щось подібне до когось іншого. ✉️ любовна лінія Вона була тут далеко не на першому плані, але стосунки Сем і Бека були дуже милими, з повагою до особистого вибору, з розумінням, співчуттям і бажанням врятувати того, кого кохаєш, навіть якщо доведеться ризикувати власним життям. ? головні герої Не ідеальні. Але «живі» - зі своїми недоліками, травмами, принципами та питанням «що мені робити далі?». Що мені не дуже сподобалось? ✨Так само, як і в першій частині, на початку було нічого не зрозуміло: я декілька разів починала читати, кидала, а потім починала знову. Багато згадок Знання без пояснення того, що ж стоїть за цим поняттям, дуже гальмувало процес читання, і мені хотілось, щоб авторка пояснила все раніше. ✨Декілька затягнутих моментів, коли дуже хотілось, щоб події розвивались швидше, але, на жаль, динаміки не вистачало. В цілому, це була хороша книга і дуже хороша дилогія. Якщо вам подобаються науково-фантастичні книги з любовною лінією, обов’язково прочитайте цю серію.

Події книги розгортаються у місті-фортеці Ханаан, що огороджене стіною, яку заборонено перетинати. Кожні 12 років у цьому місті настає Забуття. День, коли всі жителі забувають хто вони такі. Захиститися від забуття неможливо, тому кожен мусить вести книгу свого життя. Вона розкаже правду, коли ті прокинуться і не згадають, ким є та хто поряд. ~ На початку історії ми знайомимося з головною героїнею — Надею, донькою Фарбарки (замість прізвищ у них професії батьків), яка ніколи не забувала. Вона пам'ятає той жах, що прийшов з настанням Забуття, і саме тому хоче знайти порятунок. Вихід вона бачить в одному — якщо за стіну не можна, то там мають бути відповіді. Дівчина впевнена, що саме там вона дізнається таємниці Ханаана. ~ В один із днів після повернення із-за стіни Надю ловить Ґрей, син Склодува, який шантажем змушує Надю наступного разу взяти себе за стіну. Дівчина погоджується, та насправді вони обоє ще не знають, що саме на них чекає. Чи справді минуле варте того, щоб його пам'ятати? Правда, яка відкривається цим двом, шокує... ~ В якийсь момент я подумала, що ця книга — щось схоже на "Дивиргент". Але якщо вам хтось так скаже, то дайте йому в лоба? (жартую, насилля — це погано)! Світобудова тут геть інша! Розвиток подій кращий, як і взаємодія героїв. Тут все краще! ~ Мені сподобалися головні персонажі — Надя і Ґрей прописані відмінно, вчинки у них логічні, діалоги влучні. Не було якихось "я буду захищати його мовчки, на людях вдаючи, що більше не кохаю"... і драми на половину книги! Один оступився, зізнався, інша психонула, та обдумала і сама прийшли поговорити. ~ Ця книга подарувала мені безліч емоцій! А коли настав переломний момент, який я наче передбачувала, але дещо в іншій інтерпритації, то я така: "Щоооооо??" На мене чекали не тільки інтриги, політика, зради і кохання, але й круті повороти сюжету, які ховались в дрібничках, але щоразу змушували мене відкривати рота від подиву! Короче, читаки, це мій рекомендасьон! Хутчіш купуйте книгу, поки вона ще є в магазинах☝️

Події у книзі "Знання" розгортаються через 379 років після подій "Забуття". Я думала, що після розв'язання проблем Забуття Новий Ханаан стане ідеальним. Люди мали побудувати ідеальне суспільство, для чого їх і відправили з Землі на нову планету. Але розв'язання одної помилки призвело до виникнення іншої. Ліки від Забуття дали неочікуваний результат — ті, хто їх отримував, перестали забувати. Взагалі. Вони отримали Знання і сховалися в Підземеллі. А жителі Позамежжя залишилися на поверхні, щоб і надалі кожні 12 років Забувати. Семере Архіва пережила трагічні події, Знання про які змушують її страждати, а згодом штовхають на пошуки ліків до Проклятого міста — Старого Ханаану. Але там вона знаходить те, чого не очікувала — двох землян. Усе, у що вірила дівчина, руйнується, а правда, що розкривається, виявляється жахливішою за Знання... ? Із короткого опису вам може здатися, що геть нічого не зрозуміло. Але повірте, сюжет швидко затягне у новий світ. Навіть, якщо ви не читали "Забуття". Оповідь ведеться від двох людей: Семере — жительки Нового Ханаану, та Бекета — хлопця із Землі, що прилетів на пошуки залишків експериментальної колонії з Землі. І це додає певної родзинки, адже технологічний розвиток суспільств цих двох повністю відрізняється. Як і в попередній книзі авторка чудово розкрила світоустрій. Персонажі здаються напрочуд реальними, а їхні вчинки цілком логічними. Взаємодія Семере та Бека була на висоті! Не обійшлося без інтриг і зовсім неочікуваних зрад. Зізнаюся, були моменти до яких я не змогла додуматися. Якщо порівнювати, то "Забуття" мені більше сподобалося, бо в момент читання книга була оригінальною, а події в продовженні частково були зрозумілими. Але! Тішуся, що змогла прочитати "Знання", адже у мене залишалися питання — чи змогли все ж люди побудувати ідеальне суспільство? ~ Історію я буквально проковтнула за 2 вечори, тож зрозуміло, наскільки було цікаво. І це та серія, до якої я однозначно повернуся. А ще я б залюбки прочитала продовження, але його не існує ?

"Це жахливо, коли приходить любов не до тієї людини. Але ще страшніше, коли жінка, кохання до якої ти не забудеш ніколи... є злом" Жанр: ?роментезі ?антиутопія ?наукова фантастика Рівень spicy: no smut Сиквел, який можна читати окремо! Тропи: ?від незнайомців до кохання ?сильна головна героїня ?словберн Фентезійна складова: ?існування привілейованого суспільства, яке ніколи нічого не забува�� (буквально; вони можуть відтворити в пам'яті будь-який момент свого життя так, ніби вмикають його на якомусь програвачі; також їхня пам'ять буквально фотографічна — їм достатньо один раз подивитися на сторінку, щоб запам'ятати все написане на ній) Дійові особи: ?Семере — головна героїня, яка ніколи не забувала; вона пам'ятає кожну дрібницю зі свого минулого; і це минуле переслідує її, адже воно сповнене смертей, втрат і жорстокості; ?Бекет — головний герой, який прибуває із Землі з місією довідатися все про жителів Ханаану; ?Джилліан — "��одружка" Бекета, як�� працює разом із ним, а ще має стати його дружиною колись у майбутньому, бо так вирішили їхні батьки (тож частково тут можна було б приписати троп "шлюб за домовленістю", але я вирішила, що це було б не надто доречно, але не скажу чому, щоб не спойлерити)) ?Реддікс — хлопець, з яким має побратися Семере, щоб Рада пробачила її родину (о, ще один "шлюб за домовленістю", так; але знову ж таки не вважаю за потрібне додавати його до тропів)) За вайбом схоже на: ?підліткові антиутопії (Голодні ігри, Дивергент, Деліріум, Той, що біжить лабіринтом, Темні уми, Перезавантаження та Знищ мене) Тип оповіді: почергово від Семере або від Бекета Ця частина сподобалася мені менше, ніж Забуття, але я не можу назвати її нудною. Мабуть, я просто очікувала дечого іншого. Також зауважу, що тут більший акцент на фантастичній сюжетній лінії, ніж на любовній. В якийсь момент я навіть почала сумніватися, що тут буде любовна лінія, але тут просто шалено довгий словберн, тож треба набратися терпіння. Кохання у цій книжці трепетне і ніжне. За ним приємно спостерігати. Головні герої дуже обережні зі своїми почуттями. Можливо, тому мені часом не вистачало іскри між ними. Але на колір і смак, як-то кажуть... Приємно порадували відсилки до попередньої частини. Наприклад, деякі деталі й роздуми перегукуються та протиставляються. А ще для мене була очевидна паралель між початками історій Наді та Семере: Надя на початку історії лізе по мотузці, повертаючись з-за стіни, і думає, чи не впіймається вона цього разу; Семере на початку історії також лізе по мотузці, повертаючись із Позамежжя, і теж думає, чи не впіймається. А ще приємно було нарешті дізнатися про Анну, чия історія залишилася нерозказаною у Забутті. Також ми дізнаємося про долю Наді, Ґрея і Дженіві після фіналу Забуття. Сюжетні повороти подекуди змусили мене сидіти з роззявленою щелепою, але "скляних" моментів у цій частині значно менше, якщо порівнювати з першою. Перша частина далася мені доволі важко, адже подій багато, а тут ще й два оповідача, які паралельно розповідають про два різних світи: Землю у майбутньому та Новий Ханаан. Але десь у другій половині стає легше стежити за оповіддю, а фінал узагалі пішов як по маслу. Раджу прочитати тим, кому сподобалося Забуття і в кого залишилися питання після нього.

"Якщо ти мене забудеш, то я пам'ятатиму за нас обох" Жанр: ?роментезі ?антиутопія ?наукова фантастика Рівень spicy: no smut Тропи: ?від ненависті до кохання (і не треба мені казати, що там не було ненависті: вона вдарила його по писку! для мене це ненависть) ?він закохується перший ?сильна головна героїня (вона — моя ікона: і морально, і фізично) ?сонечко і буркотун (тільки от буркотун тут головна героїня, а не як зазвичай буває) ?"Торкнешся її — і ти труп" (фрази не було, але були дії, а це навіть краще) ?втрата пам'яті (ну, це очевидно з анотації, тому не вважайте це спойлером) Фентезійна складова: ?кожні 12 років настає Забуття, коли всі люди втрачають свої спогади Дійові особи: ?Надя — головна героїня, на яку чомусь не діє Забуття, тому вона приречена все пам'ятати, коли всі близькі їй люди забувають її (ммм скло), а ще вона постійно лазить "за стіну", порушуючи головний закон Ханаану і ризикуючи тим, що її можуть упіймати й відшмагати за це (або й убити) ?Ґрей — хлопець, який одного разу помічає, як Надя лазить за стіну і починає її шантажувати (мовляв, або ти візьмеш мене з собою, або я тебе здам) ?Дженіві — молодша сестра Наді, яку я обожнюю всім серцем, бо вона просто найкраща дитина ?Лілія — старша сестра Наді, яка її відверто ненавидить і не натякає, а каже прямо, що хоче, аби Надя десь зникла ?моя відвалена щелепа і заплакані очі За вайбом схоже на: ?підліткові антиутопії (Голодні ігри, Дивергент, Деліріум, Той, що біжить лабіринтом, Темні уми, Перезавантаження та Знищ мене) Тип оповіді: від першої особи (Наді) Насамперед скажу, що читала цю книжку вже вдруге (вперше я була в такому захваті, що моєму хлопцеві довелося слухати детальний переказ сюжету, бо мені треба було з кимось поділитися емоціями) і боялася, що друге прочитання зіпсує мені враження (знайду сюжетні діри чи відчуття будуть не ті), але я помилилася. Книжка сподобалася мені навіть більше, ніж уперше. Позаяк удруге я перечитувала вже повільніше (бо ж знала, чим усе закінчиться, тому не було потреби терміново дочитати) і стала помічати дрібні деталі, які вказували на те, якою ж буде розв'язка. Любовна лінія знову розбила мене і змусила стати психічно неврівноваженою (ні про що не шкодую). ?Сюжет? Не буду переказувати багато, але щоб вас заохотити до читання дечого все ж скажу. Отже, у нас є таємниче місто, оточене високими стінами, в якому люди втрачають свої спогади кожні 12 років. Тому щоб допомогти їм повернутися до життя, вони змушені записувати все у свої книги, щоб після Забуття перечитати й згадати, хто вони й що відбувається взагалі. Однак у нас є головна героїня — Надя, яка ніколи не забувала. Та про це ніхто не знає. А ще вона постійно лазить "за стіну", бо вона хоче покласти край Забуттю, бо їй боляче, що її знову забуде навіть сім'я. І от через те, що її приречені забути, Надя вирішила відгородитися від усіх: бути мовчазною і холодною. Щоб не було так боляче, коли настане Забуття. А до Забуття залишається всього 70 днів. Але тут трапляється халепа: одного дня Ґрей помічає, як Надя повертається з-за стіни. Тож він висуває їй умови: або вона проведе його за стіну, або він її здасть. І хоч Надя погоджується провести його за стіну, їй зовсім цього не хочеться, бо цей хлопець славиться тим, що дурманить дівчатам голову, а Надя й узагалі ненавидить його ще зі школи. Та згодом Надя розуміє, що їй треба допомога Ґрея, тож вона веде його за стіну. Але там вона пізнає не те, на що сподівалася, але це однаково змінює її життя. І тепер вони разом шукають спосіб запобігти настанню Забуття, а в процесі довідуються про своє місто стільки всього, що в це важко повірити. Більше про сюжет нічого не буду казати, прочитайте і дізнайтеся, що ж там далі сталося! Мушу ще додати, що я обожнюю цю книжку, тому абсолютно не сприймаю жодних негативних відгуків на неї. Я живу у своєму Делулуленді, де Ґрей — найкращий хлопець ever, а цей сюжет — витвір мистецтва. Не тривожте мене своїми намаганнями довести, що це не так. Я все сказала)