?Наукава фантастика з милою любовною лінією. ?Young Adult Першу частину дилогії про місто Ханаан я проковтнула дуже швидко. Гарна світобудова. Хоча на початку важкувато читалося, бо багато чого не пояснювали одразу. Але в кінці це все так гарно розкрили, що я не шкодую, що взяла цю книгу в руки. Головні герої дуже милі, щирі і поводяться адекватно. Тут немає зайвої драми, через невміння героїв "розмовляти". Один зробив помилку, зізнався і попросив вибачення. Інший все обдумав і пробачив. ?
«Знання» — це історія про знання як тягар, а не перевагу. Головна героїня живе з постійним неконтрольованим потоком інформації. Вона памʼятає все від часу перебування в утробі матері. Це не дар і не сила, яку можна використати за бажанням, а радше прокляття, від якого неможливо відмовитись. Героїня не намагається бути рятівницею чи змінювати світ. Її головна боротьба — внутрішня: як жити, коли знання приходить без згоди, коли ти не можеш «відвернутися» або зробити вигляд, що не бачиш. Коли не можеш викинути з голови болючі миті, а вимушена все життя прокручувати їх знову й знову, бачити все в дрібницях. Героїня викликає співчуття саме своєю стриманістю. Вона багато мовчить, обережно добирає слова, уникає зайвої близькості, бо розуміє, що будь-яка правда може зламати людину. Через це вона здається холодною, але з часом стає помітно, що це не байдужість, а спосіб захисту — і себе, і інших. Світ у «Знанні» відчувається замкненим і тісним, навіть коли події відбуваються серед людей. Тут мало безпечних просторів. Майже кожна розмова потенційно небезпечна, кожне запитання може відкрити те, що вже не вдасться «запакувати назад». Це створює атмосферу постійної небезпеки й обережності. Другорядні персонажі добре підкреслюють цю тему. Поруч із героїнею є ті, хто інтуїтивно відчуває, що вона знає більше, і водночас боїться цього. Є й ті, хто хотів би скористатися знанням, не думаючи про наслідки. На їхньому тлі ще чіткіше видно головну проблему книги: знання саме по собі нічого не вирішує, усе впирається в те, що ти з ним робиш. «Знання» лишає після себе тишу й потребу подумати, що саме ми робимо з правдою, коли вона опиняється в наших руках, і чи завжди ми до цього готові. Це напружений текст про межі між знати, сказати й промовчати, а також про ціну, яку доводиться платити за кожен із цих варіантів.
«Забуття» — це історія про суспільство, яке живе з регулярним провалом пам’яті й не знає, що від нього взагалі можна сховатися. Більшість персонажів не робить вибору, вони просто приймають забуття як неминучість і будують життя навколо нього. На цьому тлі головна героїня різко виділяється. Вона одна з небагатьох, хто зберігає пам’ять і бачить повну картину: як повторюються ті самі розмови, як зникає відповідальність за вчинки, як легко маніпулювати людьми, які не пам’ятають учорашнього дня та навіть, хто вони власне такі. Вона не має переваг, а скоріше навпаки — пам’ять робить її вразливою, бо вона небезпечна для системи. Другорядні персонажі не виглядають ані дурними, ані злими. Вони щиро не знають, що можливий інший варіант існування. Через це багато болючих моментів у книзі пов’язані не зі злом, а з безпорадністю. Ключова проблема «Забуття» — не сама втрата пам’яті, а те, що вона дозволяє приховувати правду, стирати наслідки й повторювати одні й ті самі помилки. І сила героїні саме в тому, що вона цю правду пам’ятає та не дозволяє їй зникнути, навіть коли це самотньо й небезпечно. Сама історія чудова й дуже мені сподобалась. Задум цікавий, персонажі класні, світобудова гарна. Єдине, що засмутило, — це наявність згадки про росіян (вони були предками головної героїні). На щастя, цю тему не розвивають глибоко, але навіть від самої лише згадки стало на душі неприємно, і захоплення від історії різко зменшилось ?
Притча про пам’ять, ідентичність і ціну істини. Авторка створює світ, де слова стають єдиним доказом існування, а тиша приховує страшні таємниці. Її мова поетична й напружена, немов подих перед пробудженням, а сама історія — роздуми про те, що робить нас людьми, коли спогади стираються.
Мені дуже сильно сподобався світоустрій. По-перше, мені сподобалась сам задум і проблематика. ✨Уявіть, що незабаром ви забудете все своє життя - людей, яких любили, ремесло, у якому були вправними, навіть мрії, плани та досягнення, які робили вас вами. Ви почнете все з самого початку. Але це буде лише за 90 днів. Як ви проведе цей час, що залишився? Які факти оберете записати у свою книгу, щоб потім використати як відправну точку для наступних 12 років, а що залишите позаду? Коли настане загальний хаос Забуття, ви проведе останні свідомі миті з родиною, яку незабаром не згадаєте? Чи скористаєтесь можливістю робити що завгодно, знаючи, що це минеться вам безкарно? Адже якщо ніхто цього не пам’ятає, то цього ніколи не було. Насправді це неймовірно прекрасна концепція. І я не перестаю про неї думати. По-друге, я просто дуже люблю антиутопію як жанр, і в нас тут повний набір: ⏺місто, яке перебуває у цілковитій ізоляції, а його жителі мають страх перед зовнішнім світом, звідси - відсутність будь-яких знань про існування грошей, тварин, технологій та будь-яких інших цивілізацій ⏺соціальна нерівність через поділ на класи за здібностями та походженням ⏺пропаганда, контроль над інформацією та всіма сферами життя людей (від розпорядку дня до розміру пайків) ⏺відсутність будь-якої свободи (стеження, перевірки, покарання за недотримання правил) ⏺дегуманізація та втрата індивідуальності ⏺та поява героїні, яка повстане проти системи. Що ще мені сподобалось? ✨любовна лінія (дуже ненав’язлива, повільна і правильна - герої поводяться адекватно і дуже по-дорослому. Комусь кохання в цій книзі може видатись нудним, але мені воно було максимально комфортним). ✨науково-фантастична складова (мені було справді цікаво - я люблю читати про все, що стосується спроб створити ідеальну цивілізацію, про секретні проєкти та наукові експерименти, про подорожі в часі і просторі та намагання колонізувати нові планети - не всі з цих пунктів були присутні в книжці, я просто не хотіла вам дуже спойлерити?) ✨сюжетні повороти (іноді я їх взагалі не передбачала). Що мені не сподобалось? ✨згадки про ₚосію та текст російською мовою. Навіть якщо це була одна і та ж фраза російською, яку повторювали декілька разів. Навіть якщо це була одна згадка ₚосії як країни та ще декілька невинних згадок чогось російського. Я. Не. Хочу. Бачити. Це. В. Книжках. Тому для мене це не 5 зірочок. Обов‘язково читатиму другу частину, бо історія неймовірно цікава.
Що мені сподобалось? ? світ І те, як гарно події другої книги доповнили події першої. ? 379 років тому люди покинули Прокляте місто, щоб створити Новий Ханаан, якому кожні 12 років не доводилось би переживати Забуття. Тільки не все склалось так, як мало б. ? Уявіть собі людей, які взагалі не здатні забувати - які пам’ятають кожну мить свого життя, навіть до власного народження. Це люди, які не просто переглядають спогади, як візуальні зображення, вони приречені кожного разу переживати одну і ту ж мить заново, що може стати як благословенням, так і прокляттям. Вони можуть дослівно переказати інформацію з книги, яку прогортали в дитинстві, та закохуються лише раз, адже переживання спогадів про того, кого любиш, постійно підживлює почуття, і вони не можуть зникнути. Тому у суспільстві тих, хто Знає, всі стосунки - це партнерство за домовленістю, кохання ж - занадто небезпечна річ, адже втративши його, ти ніколи не зможеш відчути щось подібне до когось іншого. ✉️ любовна лінія Вона була тут далеко не на першому плані, але стосунки Сем і Бека були дуже милими, з повагою до особистого вибору, з розумінням, співчуттям і бажанням врятувати того, кого кохаєш, навіть якщо доведеться ризикувати власним життям. ? головні герої Не ідеальні. Але «живі» - зі своїми недоліками, травмами, принципами та питанням «що мені робити далі?». Що мені не дуже сподобалось? ✨Так само, як і в першій частині, на початку було нічого не зрозуміло: я декілька разів починала читати, кидала, а потім починала знову. Багато згадок Знання без пояснення того, що ж стоїть за цим поняттям, дуже гальмувало процес читання, і мені хотілось, щоб авторка пояснила все раніше. ✨Декілька затягнутих моментів, коли дуже хотілось, щоб події розвивались швидше, але, на жаль, динаміки не вистачало. В цілому, це була хороша книга і дуже хороша дилогія. Якщо вам подобаються науково-фантастичні книги з любовною лінією, обов’язково прочитайте цю серію.
Події книги розгортаються у місті-фортеці Ханаан, що огороджене стіною, яку заборонено перетинати. Кожні 12 років у цьому місті настає Забуття. День, коли всі жителі забувають хто вони такі. Захиститися від забуття неможливо, тому кожен мусить вести книгу свого життя. Вона розкаже правду, коли ті прокинуться і не згадають, ким є та хто поряд. ~ На початку історії ми знайомимося з головною героїнею — Надею, донькою Фарбарки (замість прізвищ у них професії батьків), яка ніколи не забувала. Вона пам'ятає той жах, що прийшов з настанням Забуття, і саме тому хоче знайти порятунок. Вихід вона бачить в одному — якщо за стіну не можна, то там мають бути відповіді. Дівчина впевнена, що саме там вона дізнається таємниці Ханаана. ~ В один із днів після повернення із-за стіни Надю ловить Ґрей, син Склодува, який шантажем змушує Надю наступного разу взяти себе за стіну. Дівчина погоджується, та насправді вони обоє ще не знають, що саме на них чекає. Чи справді минуле варте того, щоб його пам'ятати? Правда, яка відкривається цим двом, шокує... ~ В якийсь момент я подумала, що ця книга — щось схоже на "Дивиргент". Але якщо вам хтось так скаже, то дайте йому в лоба? (жартую, насилля — це погано)! Світобудова тут геть інша! Розвиток подій кращий, як і взаємодія героїв. Тут все краще! ~ Мені сподобалися головні персонажі — Надя і Ґрей прописані відмінно, вчинки у них логічні, діалоги влучні. Не було якихось "я буду захищати його мовчки, на людях вдаючи, що більше не кохаю"... і драми на половину книги! Один оступився, зізнався, інша психонула, та обдумала і сама прийшли поговорити. ~ Ця книга подарувала мені безліч емоцій! А коли настав переломний момент, який я наче передбачувала, але дещо в іншій інтерпритації, то я така: "Щоооооо??" На мене чекали не тільки інтриги, політика, зради і кохання, але й круті повороти сюжету, які ховались в дрібничках, але щоразу змушували мене відкривати рота від подиву! Короче, читаки, це мій рекомендасьон! Хутчіш купуйте книгу, поки вона ще є в магазинах☝️
Котолог
