Дуже крутий подарунок! Чоловіку сподобалось. Мені також 💘

Гарно, це дуже гарно! 57 віршів про кохання від сучасних українських поетів і класиків.

тоненока, але дуже атмосферна збірка. тема потягів, вокзалів, розлук і зустрічей тут максимальна, хоча не всі вірші прямо про залізницю. загалом — хороший варіант, щоб читати в дорозі, дарувати або просто мати на полиці. ідеально брати з собою в поїздку залізницею:)

В передмові до антології, ніби іронічно зазначено, що книга сформована "біблійним папером", і, відверто кажучи, вона для мене, як для атеїстки цілком нею стала. Насправді дуже боляче читати ці тексти, де ніби зображення початку минулого століття, а молодикам так само довелося писати не про кохання/природу/творчий шлях/античність, а про війну/втрати та катування. Ніби і ста років не пройшло.

Прочитавши збірку оповідань С. Жадана «Арабески», я зрозуміла, що його пізня творчість імпонує мені значно більше, ніж рання. Якщо «Інтернат» мені сподобався, то «Арабески» дуже сподобалися! Збірка складається з 12 оповідань. Усі, так чи інакше, висвітлюють воєнну тематику: боротьба з окупантами, життя під постійними пострілами, волонтерство, проблеми, з якими стикаються внутрішньо переміщені особи, еміграція, сирітство, каліцтва, смерть… Разом з тим, в оповіданнях немає детальних описів усіх цих трагічних явищ. Письменник робить акцент на психологічному стані людей, їхніх стосунках, спогадах і мріях. Від більшості оповідань віє надією на краще, вірою в перемогу. Персонажі, як і в мирний час, працюють, кохають, будують плани на невизначене майбутнє. Мені подобається те, що їхні шляхи постійно перетинаються в різних оповіданнях, що є стильовою особливістю творчості С. Жадана. Стиль С. Жадана упізнаваний, проте я зауважила цікаву річ: в «Арабесках» майже немає матюків. Останні мене дуже дратували в ранній прозі письменника. Я проти мовного пуризму, я за діалектизми, суржик і навіть матюки в тексті, якщо вони доречні, висвітлюють особистість персонажа, а не вживаються просто для епатажу. В «Арабесках» С. Жадан інший. Він спокійний, урівноважений, не намагається епатувати, немає тієї підліткової безшабашності, когорти гопників і легковажних жінок, які лізують з кожної сторінки. Мені здається, саме в цій збірці С. Жадан найбільш щирий. Звісно, це суб’єктивна думка. Збірку однозначно рекомендую для читання!

Назву книзі дала одна з найвідоміших британських груп, “Depeche Mode”. Сергій Жадан недарма назвав книжку саме так, та ще й транслітерацією, використовуючи слов’янські літери. У цьому – перший посил читачеві: йтиметься про певний період у житті України. У пострадянський час, поєднаний з індустріальною розрухою, сплелися нові життєві правила і старий, ще стійкий менталітет совка. Звісно, йдеться про складні 90-ті, які запамʼяталися своїм колоритним впливом. Хоч я тілько народилась у ті часи, звісно ж не памʼятала нічого, проте читати історичні моменти було дуже цікаво, чесно, порівнюючи з сьогоденням я виявила більше сходства, ніж хотілося. Книжка замішана на ліричній основі навпіл із жорстким стьобом, а манеру автора легко впізнати. Оповідь багата на гуморески, ніби з хвиль радіо, от тільки жарти ці про жорсткі речі й не менш жорстким стилем, з надмірною нецензурною лексикою, що мене, прям, відштовхувало. Тут гумор майстерно переходить у реалістичні описи важкої депресії всього покоління 90-х, і коли ти це розумієш, то вже зовсім не смішно з тих жартів. Але найбільшим відкриттям для мене стало, що Жадан описав себе, як одного з трьох друзів – горе-мандрівників.#марафонкнигомам

Роман Сергія Жадана "Месопотамія" часто подається як культовий твір сучасної української літератури — зразок поєднання поетики й прози, вуличної філософії та інтимних історій. Проте, на мій погляд, за гучною репутацією криється текст, який більше вражає формою, ніж змістом. Передусім, головна проблема книги — розмитість композиції. Фрагментарна структура, яка начебто має передавати ритм міського життя, на практиці виглядає як набір не до кінця пропрацьованих епізодів. Герої з’являються й зникають, не встигаючи викликати емоційної прив’язаності. По-друге, мовний стиль — надмірно самозакоханий. Автор, безумовно, вміє працювати зі словом, але інколи це перетворюється на самоціль. Метафоричні нагромадження і каламбури відсувають сюжет на другий план, через що читачеві складно вловити логіку оповіді. Ще один аспект — емоційна монотонність. Майже кожен розділ просочений атмосферою втоми, зневіри та млявості. Так, це може бути художнім прийомом, але в результаті виникає відчуття, що автор навмисне утримує читача у вузькому спектрі емоцій, не дозволяючи знайти точок світла. Зрештою, "Месопотамія" залишає після себе радше враження гарно оформленої, але непереконливої мозаїки. Це книга для тих, хто готовий милуватися формою, не очікуючи глибокого, зв’язного й динамічного змісту.

Вперше читала книгу на цю тему і мені було дуже цікаво. Безліч порад для будь-якої стадії написання від ідеї до оформлення листа на подачу видавництву. Вправи в кінці кожної глави прикольна штука, вони не такі прості, як здається. Далеко не з першого разу вдавалось робити. Але це дуже допомагає розвивати уяву і розуміти, що взагалі хочеш від тексту. Задоволена книгою абсолютно. Буду повертатися до неї неодноразово, бо це все ж посібник.