Селія Різ

Події у книжці відбуваються після Другої світової війни. Вчителька німецької мови Едіта їде у Любек. Там вона має працювати, відновлювати освіту, а паралельно знайти свого знайомого - відданого нациста.

Як передавати якусь інформацію до Англії? Едіта обирає книжку з кулінарними рецептами.

Книжка показує, що хоч офіційно війна закінчилася, але вона ще триває. Бо далеко не всі задоволені та згідні з тим, що вони програли, десятки мільйонів життів просто знищено. І героїня спробує розібратися, хто свій, а хто чужий. Не так це легко, бо дехто добре вміє бути "справжнім" другом.

Дуже перегукується текст для мене з моїми очікуваннями миру і завершення війни. Як правило, зло має бути наказане.Правда,не завжди і не одразу це вдається. Бо дехто вміє бути дуже хитрим. Але час іде, а деякі свідки залишаються і мають дуже добру пам'ять.

Ця історія мене підкупила тим, що вона розвивається у період після закінчення Другої світової війни. Роман присвячений жінкам шпигункам, і розповідає про таємну сторону цієї професії, про совість і мораль, жіночу дружбу, військові події.

У романі багато людяності, він доволі позитивний та не залишає після себе відчуття безнадії. Цікава сюжетна лінія, кулінарні спостереження, переплетені в пазл подій, зацікавлюють і допомагають краще заглибитися у цю історію.

Мені дуже сподобалася Едіта, як персонажка, мені подобався її спокій, впевненість та впертість, яка допомагала досягати мети. Декілька разів ловила себе на думці, що розумію її і поступила б так само. Книжка затягує і швидко читається (прочитала її за два вечори), а фінал мене дуже вразив, адже до останнього невідомо, чим закінчиться ця історія.

Що мені ще сподобалося - книжка тримає в напрузі до останніх сторінок і ця напруга не відчувається штучною. Загалом, книжка мені сподобалася, тож раджу її і вам, особливо, якщо ви полюбляєте шпигунські історії.

Помста – це страва, яку подають холодною.

Як на мене, ця фраза ідеально підходить для опису історично-пригодницького роману від Селії Різ 🙌🏻

У більшості відгуках я зустрічала подібні коментарі: «читається легко», «неймовірно динамічний сюжет», «нерви були на межі від напруженості». Мені ж читалось важкувато, динаміка пролітала повз мою увагу, а напруженість я відчула лише на останніх 100 сторінках (при загальному обсязі в 500).

Можливо, так сталося, тому що мій мозок налаштувався на максимально шпигунську історію з «скандалами інтригами, розслідуваннями», а в результаті отримав виважений, місцями неймовірно болючий та дорослий роман.

Величезним плюсом книги для мене став фінал 💥. Авторці вдалося мене вразити неочікуваним поворотом подій і справедливим завершенням. Це той випадок, коли очікування всього смаку наприкінці виправдовується!

Та все ж ця історія мене дещо виснажила. Однак цей роман щиро рекомендую тим, хто любить непрості закручені історії 🙌🏻