Саша Павлова

Хочу сказати, що останнім часом я з таким задоволенням не читала навіть жоден трилер!
Я, реально, як ніколи, лягала спати серед ночі з думкою «швидше б заснути, а вранці продовжити, бо я ж не можу!»
І це сильна оцінка для мене, бо в наш час так багато емоційних гойдалок та періодів нечитуну, що не всі книжки можеш оцінити правильно.

В першу чергу хочу підтримати цей літературний дебют Саші Павлової та видавництва — це гарний старт, бомбовий!
І абсолютно не згодна з коментарем на Goodreads стосовно того, що розслідування Саші є поверхневим, а не власним.
Бачу, що знецінення чужої праці у нас нині «в моді».
Бо одна справа купити готове гарне видання і сказати «ну такеееее», а друга справа подумати про те скільки авторка вклала туди сили, часу, ресурсу (і фінансового і ментального), вивчила купу документів (24-ьох справ на хвилиночку!) та натхнення.
Адже стиль Саші Павлової (теж, на хвилиночку, як починаючої письменниці!) неймовірно класний, затишний, легкий, зрозумілий, я б сказала захоплюючий, а не документально сухий.
Такий гарний трукрайм вийшов, чесне слово!

Але ж «мені здалось» від читача чомусь є в наш час важливим критерієм в оцінці праці автора.
Я з цим незгодна! Категорично.

Стосовно редактури, так, на неї варто звернути увагу, бо були там речі, які мене дивували, наприклад цитата: «Через якийсь час матері Норіо не стало сечі терпіти ці пекельні борошна, і вона втекла на південь до своїх батьків.»
Ну, такееее…це окрім орфографічних помилок.
Але!
Але, видавництво тільки дебютувало, і їм це можна пробачити, адже деякі масштабні видавці і досі ніяк не впораються з редактурою своїх книжок і продовжують їх безсовісно штампувати, тому, ну, давайте будемо обʼєктивними!
Особисто на моє занурення в історії ці помилки ніяк не вплинули.

А якість друку, оформлення, ілюстрації в обох книжках видавництва (на мене ще чекає «Первісне зло») просто топове!

Підсумую, що самі історії в книжках дійсно моторошні, деякі гидкі, і це навіть для мене, враховуючи, що я любитель горору, жахів, трилерів і т.д було дико.
Книжку щиро раджу, як любителям саме трукрайму і вищезазначених жанрів, так і тим, хто досі недооцінює психічне здоровʼя, адже більшість усіх злочинів скоєні саме через це.
В передмові я підписуюсь під словами Саші обома руками і ногами!
Дуже чекаю наступні книжки, щиро бажаю натхнення, а нам суцільного задоволення від читання і більш обʼєктивної і конструктивної критики! 🖤 ♥️

Книга дуже цікава та захоплююча під час прочитання.

Зізнаюся, я фанат трукрайму і мені подобається слухати трукрайм подкасти на фоні — заспокоює))))
Ця книга стала просто супер відкриттям, бо ну нереально мало трукрайму у нас видають. Тим паче сама тема, точніше головні дійові особи, дуже цікаві. Я люблю книги про книги та письменників, а тут і про письменників, і трукрайм — ідеальний метч!
З деякими історіями я була знайома, а от деякі відкрила для себе і їх деталі мене дуже приголомшили. Усього тут 24 історії, але от 3, 10, 11, 16, 22 і 23 мене вразили найбільше. І що цікаво, 3 з цих убивств скоєні японцями — здається моє захоплення японською культурою приймає трохи неправильний напрям)))))

Цікаві й іноді моторошні 24 історії про письменників-убивць. Кожна історія страшна по-своєму. Вражає, як після вчинення злочину, письменники описували весь цей жах на сторінках своїх творів, думаючи, що вони найрозумніші і всіх перехитрили. Величезний мінус — велика кількість різноманітних помилок, які дуже вплинули на враження від книги. Таке враження, що редактор в очі не бачив тексту

Якщо думаєте, що письменники – це такі собі тихі інтроверти, які п’ють каву і мирно пишуть свої книжечки, то ця книга має чим вас здивувати. «Вбивчі письменники» — це really true crime, де головні герої не тільки створювали шедеври (не без винятків, та все ж), а й... вбивали. Чесно, після деяких розділів хотілося загуглити, чи точно мої улюблені автори нікого не вколошкали 😅

Я читаю блог Саші (майже з його народження), і саме через нього підсіла на трукрайм.
Ця авторка винна! 😆 Її короткі історії про авторів-вбивць настільки круті 🔥 Тож коли вийшла книга, то я знала: треба читати!

Що мені сподобалося:
🗡 Подача
Тут не потрібно гадати, хто винен, адже всі карти одразу на столі. Але інтрига в іншому – як саме відбувалися ці злочини, які мотиви ховалися за діями авторів і якими були наслідки. Місцями я ловила себе на думці: "Ну не може ж бути! А ні, може..." 😳

🗡 Баланс фактів
Авторка не перевантажує текст сухими фактами, а поєднує їх із живою розповіддю. Читається легко, ніби слухаєш подкаст, але без реклами в найнесподіваніший момент. 😉

🗡 Неочікувані історії
Деякі автори стали для мене шоком — я навіть не підозрювала, що за їхніми біографіями ховаються такі моторошні події (канібалізм, серійні вбивства, злочини проти близьких людей, приховування злочинів та інше)

🗡 Атмосферність
Оформлення книги у вигляді кримінальних справ, з фото та короткими фактами офігезне! Текст занурює в події й змушує задуматися: а скільки ще таких історій ми не знаємо? Або про те, що не варто читати такі книги перед сном (мене не спинило і я її читала як раз протягом двох ночей) 😵‍💫

Книга крута і залишає післясмак, змушує задаватись питаннями: чи можна відокремити твори митця від його вчинків? Чи впливає творчість на моральні орієнтири автора? А головне — скільки ще таких історій приховує історія літератури?

▫️«Та й зрештою, ніхто з нас ніколи не знає і не може знати, що коїться в голові в іншої людини - люди не завжди вбивають з логічної причини. Іноді справжній мотив криється десь дуже глибоко всередині і його не так легко запідозрити»

Ця книга знайомить з історіями 24 авторів або авторок, чиї життя виявилися не менш захоплюючими та темними, ніж їхні твори…

Від серійних вбивств до приховування злочинів — кожен з цих авторів залишив слід не лише в літературі, але й у реальному житті 🤯

Кожна історія є своєрідним розслідуванням, де ви вивчаєте факти та намагаєтесь зрозуміти, що стало причиною переходу межі між творчістю та криміналом 😱

▫️«Та як не сумно визнавати,
викриття вбивці не завжди означає, що його справедливо покарають за злочин»

Це вражаюча книга, яка змішала в собі темну сторону літератури з реальними кримінальними справами. Кожна історія подана як розслідування, з фото, цитатами та примітками, що дає можливість відчувати себе детективом впродовж всієї справи 🕵🏻‍♀️

Особливо мене вразила історія про українського письменника Андрія Головка, якої я раніше не знала. Вражає, як багато жорстоких авторів отримали визнання, навіть попри свої злочини 😳

Всі історії читаються легко, незважаючи на моторошну тематику. Але, що важливо, авторка часто наголошує на психологічному аспекті, а вся книга змушує задуматися про межі між творчістю та реальністю📖

Я не дуже цікавлюся трукраймом — але цікаво було оцінити одне з небагатьох українських видань.
І це той момент, коли документальне чтиво виявилося дуже захопливим. Розширило мені світогляд, подарувало відпочинок)
Це легка книга, хоча я очікувала протилежного.
Тож, якщо мене — не цільову аудиторію — книга зачепила, думаю, то ознака якості.

🩸 Трукраймом я почала цікавитись відносно нещодавно, пам’ятаю, як в один з нескінченних робочих днів з купою задач в мене закінчились усі відео та подкасти які я вмикаю на фоні коли працюю і я полізла в рекомендації ютубу. 
Так і натрапила на канал двох дівчат, які розповідають цікаві кримінальні історії. Згодом я підписалась на ще кілька каналів і от тепер щотижня переглядаю 2-3 відео в жанрі трукрайм. 

🩸 Коли побачила анонс цієї книги одразу знала що замовлятиму її. По-перше, хотіла підтримати нове видавництво, по-друге, знайома з видавчинею та авторкою, по-третє, цікавий задум книги в не менш цікавому для мене жанрі. 

🫀 Так от! Мені сподобалось. Інформація викладена доступно та цікаво, книга читається на одному диханні, кожна справа супроводжується великою кількістю фото, а там де треба примітками авторки або редакторки. 

🗡 Треба зазначити, що деякі справи тут дуже яскраво описані і якщо ви чутливі до таких тем, то краще їх пропустити, втім, ці розділи не захоплять вас зненацька, бо мають відповідні попередження. 
Я не надто чутлива натура, але подекуди й мене захитувало. 

🌟Як киянку та мешканку Соломʼянського району мене вразила справа Андрія Головка, я й подумати не могла, що в кількох зупинках від мене знаходиться вулиця названа на честь чоловіка, який вбив свою дружину та дитину, але цей «товаріщ» писав в жанрі соцреалізму і був зручним та потрібним системі, тож справу просто замʼяли. 
Чи підіймалось питання про перейменування вулиці? Так. У 2023 році навіть була петиція на сайті Київради. Зібрано 876 підписів. 

🩸 Є тут іще одна справа у якій фігурує українка. Вона, безперечно, запамʼятається усім читачам найкраще та вразить своєю жорстокістю. От на ній я робила перерву бо, бачте, дуже хорошу маю уяву.

💀 Цікавим аспектом для мене було й те, що не всі, але багато з цих жорстоких вбивць-письменників отримали визнання та популярність, їхні книги успішно друкувались та продавались. Тобто люди свідомо купували те що написав умовний маніяк-канібал. Це вражає, але не дивує. 

🌟Над книгою проведена ґрунтовна та кропітка робота, списки використаних джерел та ресурсів займають 15 сторінок, це вам не жарти. 

🌟Дякую Саші Павловій, Дафі та усій команді видавництва за цю книжку. 
З нетерпінням чекатиму продовження серії трукрайм і вже цієї неділі буду на презентації книги в Readeat. 

24 історії, що вражають своїм карколомним набором характеристик. Рахуємо: це було насправді, це були письменники, декого продовжують із захватом читати й сьогодні (в цілому не засуджуємо, бо тексти дійсно майже геніальні), а іменем ще одного вбивці названа бібліотека у Києві. Якщо під час читання тримати в голові всі ці факти, то загальне враження посилюється на кілька порядків.

Саші вдалося не просто перерахувати нам письменників, які по сумісництву були ще й вбивцями, а створити напружену драматичну цільну історію, де основні герої – далеко не герої.

Так, тут мало жінок (і це зрозуміло: жінок-вбивць статистично менше, ніж чоловіків, а от чому так – питання для окремого розгляду), буквально один український письменник-вбивця (можемо трішки пишатися чи шо), а японці просто перевершують будь-які межі огидного.

Від деяких персонажів холоне кров, а від дій деяких віє такою меланхолією, що стає на секунду навіть трішки шкода недотикомок. Але тільки на секунду, бо ніщо не може виправдати їхніх дій. Пояснити – так, але у жодному разі не виправдати.

Нонфікш, який читається запоєм і лише зрідка згадуєш, що це – не вигадки. Ґрунтовна праця, колосальний труд по збору інформації і такий живий драматичний виклад. Перший український трукрайм і хочеться побажати авторці, аби не останній.