Я не розумію як і чому, і для чого ця книга існує. "1984" - моя улюблена книга ще зі школи, а це — плювок в обличчя. Це не "жіночий погляд" на світ 1984. Це не можливість "зазирнути за двері, яких раніше ніколи не відчиняли". І навіть не "перетворення ґвинтика тоталітарного механізму на жінку, яка знає, що і до кого відчуває". По-перше, нічого вона не знає, їй ніби 16, а не 26. По-друге, який жанр задумувався, теж не зрозуміло. Це порно, це антиутопія, це жахи? Для мене — точно жахи; не впевнена, що зможу після цього нормально спати. "Джулія завжди дивувалась стійкості подружжів з телеекранами у спальнях, які мусили паруватись в невблаганному мовчанні зі знудженими виразами облич через острах, що шпики зважатимуть це сексозлочином. Та, звісно, у Джулії була інша роль. Вона могла стогнати, розставляти ноги перед камерою і проникати пальцем у свою п*зду. Могла ставати рачки й давати Вінстону їб*ти себе, мов собаку, і ляскати." Що це було і навіщо? Коли я в одному з відгуків прочитала, що це легальне використання Орвеллівського світу, стало ще гірше.

коли побачите десь зазначення, що ця книга — феміністичне переосмислення 1984 орвелла, не ведіться. це не воно, це радше фанфікш і переказ відомої нам історії з іншої сторони. і не скажу що дуже вдалий переказ, хоча є і кілька плюсів. про що взагалі книга? про тоталітарний похмурий світ і політику великого брата з точки зору жінки, яка фігурує і "1984" як партнер-ін-крайм головного героя. з того, що мені сподобалось: — читалось доволі легко в порівнянні з оригінальним твором орвелла — розділи про дитинство джулії в наз були ну дуже цікавими, бо якраз таки розкривали щось нове, невідоме. — розділи про функціонування чорного ринку. — атмосфера стрьомного тоталітарного світу збереглась і читати було моментами тривожно (особливо коли розповідалось про тлеекрани). з того що мені не сподобалось: — головна героїня яка просто марить чоловіками і сексом — показова безкарність джулії за доволі серйозні злочини — абсурдність того що деколи відбувалось в книзі і мені досі не зрозуміло навіщо написано цю книгу? вона може сподобатись поціновувачам антиутопій, в англомовному букпросторі від неї прям фанатіють, книга точно має свого читача, але цей читач не я. мені не те що б не сподобалось, просто є відчуття втраченого часу, бо нічого нового чи цікавого з книги не винесла. але це тільки мої думки

Як великий шанувальник роману "1984" Джорджа Орвелла, я був зацікавлений книгою "Джулія" Сандри Ньюман. На жаль, замість нової перспективи чи глибокого переосмислення, я побачив спробу паразитувати на класичному творі, який поклав фундамент для жанру антиутопій, якими ми їх знаємо сьогодні. Роман Орвелла не просто історія — це символ, попередження, глибокий аналіз тоталітаризму, який залишається актуальним і зараз. На цьому тлі "Джулія" сприймається як прісний фанфік, створений виключно заради актуальної повістки. Замість того, щоб запропонувати новий погляд або розвинути ідеї оригіналу, книга створює враження, що її єдина мета — використати популярність Орвелла для просування своїх меседжів. Що особливо прикро, на ринку існує велика кількість антиутопій, які феміністично налаштовані, але водночас є оригінальними і самобутніми. Наприклад, романи "Голос" Наомі Олдерман, "Червоний годинник" Лені Зумас, "Каллокаїн" Карін Бойє та "Гімн" Айн Ренд. Ці твори не паразитують на культурній спадщині інших авторів, а пропонують нові світи, нові конфлікти та потужні меседжі. "Джулія" ж виглядає блідим і вторинним твором, який не додає нічого нового до розуміння оригінальної історії. Навпаки, вона спрощує її, роблячи акцент на очевидних аспектах і ігноруючи багатогранність та глибину "1984". Якщо шукати щось у дусі Орвелла, краще звернути увагу на класичний оригінал або одну з вищезгаданих книг, які мають сильний меседж і незалежність. Після прочитання "Джулії" у мене залишилося відчуття розчарування. Орвел заслуговує на більше, ніж бути використаним як інструмент для створення поверхневого продовження.

«Джулія. 1984» Сандри Ньюман – це незвичний погляд на події класичного роману Джорджа Орвелла. Цього разу історія подається через перспективу Джулії – героїні, чий внутрішній світ та мотиви стають центральними у розповіді. Книга пропонує нове трактування знайомого світу, акцентуючи увагу на темах виживання, адаптації та людської природи в умовах тоталітаризму. Джулія постає складною і неоднозначною, що додає історії нових сенсів. ??«Джулія. 1984» буде цікавою для тих, хто хоче переосмислити класичний роман або побачити його з іншого ракурсу. Це спроба розширити уявлення про події, знайомі за «1984», і запропонувати нові запитання для роздумів.

Джулія - та сама жінка, в яку був закоханий Вінстон Сміт (головний герой роману «1984» Орвелла). Ця історія погляд її очима на ті ж самі події що були описані в оригіналі: тоталітарна країна, партія , «Велий Брат»який стежить за тобою, купа правил і репресій. Ну і раптове «кохання» посеред всього цього. Гублюсь з чого б його почати… та певно почну з питання: цей роман (фанфік) написаний …щоб що? Це питання супроводжувало мене впродовж всього читання і лишилося без відповіді до кінця. Заявлено що книга це жіночий, феміністичний погляд на події. Але сам посил фемінізму, прав жінки і всіх оцих гарних визначень приховав такий жирний і брудний шар кліше і тупості, що вся так звана «жіночність» цього твору звелась до «ти жінка- у тебе є дірка-користуйся нею правильно-ми користуватимемося тобою» . Це мала бути ода жінці і її місцю в такому світі, і як вона з тим впорається, і я щиро готувалась за неї вболівати, очікуючи що мені розкриють відповіді на сумніви що лишилися про її особу після «1984». А вийшов фанфік про таку собі елітарну повію без принципів .Яка протягом всієї книги насміхається над Смітом і геть не виносить ніякої моралі з подій. Боже, навіть після Мінілюбу ця жінка не допетрала «за що» її і «як так вийшло». Хоч трісни, я не розумію мотивів цієї книги. Я не розумію при чому тут дана нам заявка про фем-культуру, якщо по факту тут суцільне приниження і тупість жінки яка просто любить злосекс і авантюри. Те, що вибісила наступним. Розжовування. Дуже багато розжовування того,що ми вже бачили у Орвелла про устрій Океанії і правила. Авторка тут переписує точно так само, тільки навіщось пояснюючи те, що і так очевидно. В якийсь момент мені здалося що мене апріорі автор вважає тупою. Я дуже добре памʼятаю свої враження після першого прочитання «1984». Я була в захопленні, розпачі і шоці від того, як це тонко відчув автор, як він це передав і «випередив» час. Та треба віддати належне авторці, давно мене так не вирішувала книга. Цей роман варто прочитати хоча б заради того, щоб переконатися що деякі вже одвічно класичні речі чіпати не варто.