🤍🩵🤍📘 У книги дуже гарне оформлення, цей зріз ✨️🩵, він особливо додає зимової атмосфери. Клаустрофобний психологічний трилер. Багато снігу - снігокаліпсис.  Морозно❄️🌀, затишна вітальня з каміном🔥 в шале у горах.  Смачна їжа від шеф-кухаря. Корпоратив у горах з прогулянками на лижах - так мало б бути. Але серед колег немає повної довіри та порозуміння. Ціль корпоративної подорожі - знайти правильне рішення, адже технологічна компанія знаходиться на порозі банкрутства або вигідної угоди... 💷💷Стається нещасний випадок, чи вбивство (?), потім ще й ще... Через природну стихію - сходження снігової лавини, люди залишаються без зв'язку, інтернету, електрики, води, - практично ув'язнені у котеджі. І один з них - вбивця. Тут є людська байдужість та егоїстична дурість тих, що народилися в іншому світі та вважають себе обраними. Невпевненість та незагоєні психологічні рани інших. Було цікаво, захопливо, швидко здогадалася,- хто є тим вбивцею. Але все одно було цікаво, що буде далі, як все скінчиться... Мені сподобалось як Авторка прописала як те, що люди пережили, повпливало на кожного особисто. З трьох прочитаних у Рут Веа моїм фаворитом залишається "Нуль днів".

«Нуль днів» Рут Веа справив на мене змішані враження. Роман здався затягнутим, темп часто сповільнюється, хоча тема зломів і кібербезпеки справді цікава й актуальна — саме вона тримає увагу. Випробування для героїні виглядають надмірними, важко повірити, що їх можна витримати в реальності. Фінал також не дає повної ясності, залишаючи відчуття незавершеності. Загалом ідея сильніша за реалізацію.

Захопливий детектив. Читається дуже легко, наче дивишся фільм. Сама прочитала за 4 дні. Рекомендую для читання.

Хороша книжка, мені сподобалось! Чудовий сюжет, цікаво розгортались події, щоправда деколи хотілось вже, щоб швидше підвели до ключових подій, але загалом все і так було добре. Швидко і легко читається. За вплетені в сюжет карти Таро окремий лайк. Моментами трошки передбачувано, але авторка таки зробила чудові сюжетні повороти. Тому тверда 9.

Рут Веа - та авторка, яку я купую автоматично. Коли хочеться чогось перевіреного. Але цього разу не склалося. Задум у “Грі в брехню” справді класний. Мені дуже подобається, що головні героїні в шкільні роки не були ні популярними, ні крутими, це додає історії реалістичності й потенціалу. На жаль, цей потенціал так і не розкрився повною мірою. Найбільше дивувало рішення постійно тягати з собою маленьку дитину, зокрема й у небезпечні місця, попри наявність абсолютно адекватного, надійного й турботливого чоловіка. Цей момент не додавав напруги, а радше викликав роздратування і питання навіщо???? Загалом книга має більше недоліків, ніж сильних сторін. Непередбачуваних моментів майже немає. багато чого стає зрозуміло значно раніше, ніж до цього доходять самі персонажі.

⭐9/10 Книжка, яку читаєш, наче пливеш у нічному морі, і не знаєш, чи допливеш, але не можеш зупинитися. Рут Веа створила трилер, який не стільки лякає, скільки тисне атмосферою: холодом, ізоляцією й відчуттям, що тобі ніхто не повірить. Це історія не лише про злочин, а й про психологічну вразливість жінки, яку світ відмовляється слухати. Лора Блеклок - журналістка, яка після нападу грабіжника намагається знову зібрати себе докупи. Вона отримує шанс поїхати у круїз по Північному морю на розкішному лайнері Aurora Borealis. Все виглядає ідеально: блиск, шампанське, красиві люди. Але ідеальні декорації швидко тріскають. Однієї ночі дівчина чує сплеск за бортом і бачить, як хтось падає у воду з каюти поруч : №10. Перед тим вона говорила з дівчиною, яка там жила. Наступного ранку каюта порожня. Персонал запевняє, що ніякої жінки не було. Лора на межі паніки. Вона знає, що бачила злочин, але навколо лише сумніви: "Може, ти вигадала? Ти ж приймаєш ліки... Після пограбування в тебе посттравматичний синдром..." І ось це головне - їй не вірять. Але вона вперта. Починає шукати правду - і чим ближче до істини, тим страшніше. Друга половина книги більше насичена подіями: Ось тут трилер розкручується до максимуму. Лору буквально ізолюють на кораблі: ніхто не слухає, немає зв’язку, море навколо — суцільна пастка. Вона стає свідком, заручницею і розслідувачкою одночасно. І так, у каюті №10 справді щось сталося. Фінал - досить динамічний, Лора бореться за життя й доказ своєї правди. Виживши, вона не стає героїнею, бо вона просто виживає. І цього достатньо. Якщо коротко: клаустрофобія у форматі книги. Ти відчуваєш холод металу під руками, чуєш скрип палуби, шум хвиль і власне серцебиття. Усе здається нереальним: це злочин чи просто параноя? Авторка майстерно грає на межі між реальністю і зламом психіки. Лора - ідеально прописана. Вона не безстрашна, не впевнена, не зручна. Вона людська: розгублена, тривожна, зла, часом істерична. Але саме це робить її живою. Коли всі навколо сумніваються, вона єдина не відступає. І ти читаєш не про жертву, а про жінку, яка вчиться стояти на своєму, навіть коли її вважають божевільною. Вторинні персонажі: як тіні. Кожен із секретом, кожен трохи слизький. І саме це створює відчуття: нікому не можна довіряти. Кожен опис настільки деталізований, що відчуваєш холодне повітря фіордів, блиск скла і тісноту коридорів. Її мова лаконічна, але точна, а діалоги мають живу напругу. З гумором тут мінімум, але тонкий сарказм Лори врятовує від повного мороку. Рут Веа поєднує психологію, ізоляцію й жах людської байдужості - і робить це переконливо. Після останньої сторінки в голові ще шумить море. Сподобається тим, хто любить: трилери в закритому просторі, ненадійних оповідачів і внутрішню боротьбу, атмосферу морського холоду й напруги.

Рут Веа НУЛЬ ДНІВ Відлік часу, щоб знайти вбивцю, розпочато...   Скільки читала, стільки відчувала тягар болю від книги. Звісно, жанр передбачає вбивство, розслідування та переживання. Цій героїні я дуже емпатично співпереживала. Знову зворушливі, ідеальні стосунки двох сестер? Джасінта та її чоловік працюють в парі, вони - з найкращих фахівців перевірки надійності систем безпеки, їх наймають великі кампанії, щоб знайти слабкі сторони систем безпеки та охорони. Одного разу Джансінта (Джек) повертається після важкої ночі роботи та знаходить чоловіка... мертвим. Поліція навіть не збирається шукати справжнього вбивцю, вважає ГГ головною підозрюваною ?? Спочатку Джек намагається співпрацювати зі слідчою, але, розуміючи, що поліція збирається "закрити справу", а її визнати вбивцею свого чоловіка; тікає. Не знаючи куди й що робити далі, але вона знає одне, що не може потрапити за ґрати замість вбивці, який жорстоко позбавив життя її коханого чоловіка. Вона має знайти справжнього вбивцю. Постійно перебуває у шоковому стані, напружений мозок приймає рішення "куди рухатись далі." З кожним кроком вона приходить до того, що за всім стоїть слизька тіньова, аморфна сила.   Джек часто рефлекторно підносить руку туди, де мав бути навушник, щоб запитати поради в Ґейба, але одразу болісна правда накриває: поради спитати нема в кого, Ґейба більше немає? ? Суцільна брехня. Смерть Ґейба не була випадковістю. І я знала в глибині душі, що ніколи не одужаю від цього. Можливо, я й не бажала одужання. Бо що більше думала про майбутнє, то менше мені хотілося опинитися в ньому. Я б хотіла лягти, заплющити очі й чекати на Ґейба. ? "Ну ж бо, - прошепотів у моїй голові голос Ґейба, такий справжній, що здавався галюцинацією.- Джек, кохана, ти подужаєш". ? ...я похитала головою, бо плакала не через фізичні страждання, а жодна кількість морфіну не зупинила б цунамі туги за Ґейбом. ? ... слизькі темні сили... Вони існуватимуть завжди.   ЖОРСТОКО Й НЕСПРАВЕДЛИВО.

Ось є книги, що не беруть “екшеном”, а беруть атмосферою. Ця саме така, повільна, холодна, затягнута в туман брехні й родинних таємниць. Гаррієт Вествей живе між реальністю і виживанням: борги, неприємності, самотність і робота таро-читачки на пірсі, що вміє читати людей, але не завжди себе. І ось одного дня: лист про спадщину від бабусі, якої вона ніколи не знала. Начебто помилка, яка могла б стати порятунком… Але те, що здається шансом, виявляється випробуванням її совісті. Вона свідомо вдає чужу особу, але поступово опиняється у пастці власної брехні - і саме ця моральна дилема робить історію глибшою, ніж звичайний детектив. Друга сюжетна лінія розкриває таємниці родини Вествеїв. Маєток Trespassen стає живим символом сімейної гнилі, яка довго ховалась під маскою пристойності. Тут кожен має свій скелет у шафі: діти, що бояться правди; мати, яка приховує злочин; і покійна місіс Вествей, чия смерть відкриває старі рани. Ця лінія працює як розгортання минулого: крізь натяки, спогади, документи, тіні. Дуже подобалася психологічна трансформація головної героїні: від слабкої, вразливої дівчини до людини, яка здатна подивитися у вічі правді, навіть якщо вона нищівна. І також тут фоново висвітлено соціальну лінію: класова нерівність, відчай молодих жінок, які змушені виживати у світі без підтримки. Спочатку тепм набирався повільно-повільно. Дуже. Інколи навіть хотілося покласти книгу й просто подихати. Але потім усе починає сплітатися і той момент, коли розумієш, що все було не просто так, дає чистий читачевий кайф. Фінал не гучний, не тріумфальний, а тихий як удар у серце. Ні справжніх перемог, ні щасливих фіналів, лише прийняття. Але саме тому він чесний. Це історія про страх, провину, виживання й межі моралі, про те, як іноді доводиться обманювати, щоб урятувати себе. Мені зайшло. Повільно, атмосферно, густо... 9/10