Ну так-то від самого початку видно, що родина не ідеальна) Вони звичайні. Не бігають і не розповідають про себе краще, ніж є насправді. Не виносять проблеми всередині родини на публіку, бо так і треба робити. То чого ідеальна родина? Дратують в цій родині всі, але батько трошки менше за інших. Цей хоч дійсно опинився не в тому місці не в той час і йому не пощастило (хоча пити міг би і менше – не потрапив би в таку ситуацію). Син тюхтій, дочка невдячна озлоблена (типова) підлітка, а мама істеричка. Але при цьому кожного з них бувало шкода, бо морально стільки всього дійсно важко витримати. Невідомість і нагнітання і мені на голову тиснули, тож те, що це психологічний трилер, виправдано. Але найбільше в цій книзі бісила поліція. Уууу це просто неймовірна байдужість, мені здається, що в реальності поліція собі таку поведінку дозволити не може (хоча хто зна). В більшості через бездіяльність поліції родину і було шкода. Розв’язка дуже швидка і банальна. Настільки, що я не очікувала на те, що все буде так просто. Загалом книга на один раз, скоріш за все за пару місяців і не згадаю, про що тут була мова. Але читається легко і формат, коли треба розгадати таємницю, маючи підозри чотирьох сторін, цікавий, тому най буде.

Я ненавиджу «ідеальних» людей. По-перше,їх не існує. По-друге,ті,що роблять вигляд ідеальних,зазвичай найгірші. Ця книга,до речі,підтвердження моїм словам вище. . Сюжет старий як Божий день, та,тим не менш,мені це не набридає. Тимпаче якщо це так легко написано. В деяких моментах перегукувались відношення в сімʼї з моїм минулим, і через це книга здавалася більш «справжньою». При тому,що вона дуже і дуже кіношна. . Колись у мене питали (не блогерський фінт,реально питали), чого у нас з чоловіком таке розуміння,і як так вийшло зробити за два (на той момент) роки. Відповідь проста : ми розмовляємо. І це було закладено на самому корені відносин. Це не значить що у нас нема проблем,конфліктів тощо. Це про те,як ми їх вирішуємо. В цій же книзі всі до одного говорили і робили лише те,що створювало б ідеальну картинку. І такого дуже багато в реальності . Та як кажуть : «чужа сімʼя-то темний ліс». Хто знає що там за закритими дверима. . Що до розвʼязки,вона мене увігнав в ступор. Я і приблизно не здогадувалась хто є поганцем (може ще тому,що всіх гг,з їх таємницями,я вважала поганцями) . В цілому це непоганий психологічний трилер,котрий цілком відповідає приставці «психологічний»(перепрошую за тавтологію) бо на емоціях авторка зіграла від душі.

Психологічний трилер про "ідеальну" сім'ю. Але всі ж знають, що за ідеальною картинкою ховаються завжди великі негаразди. Розповідь ведеться всі усіх членів сім'ї: мама, тато, син і дочка. Здається, що це як повтор однієї і тієї ж події з чотирьох сторін, але тут це майстерно обіграно і доповнює історію. Книга читається швидко і мені було дуже цікаво дізнатись чия ж таємниця отруює життя сім'ї. Проте фінал не дуже сподобався. Звісно, це було очікувано - треба ділитись бідами з рідними і всім буде щастя. Але по відчуттях це було ніби кулька, яку надувають, і вона от-от має лопнути, а вона просто здулась...? Тому з плюсів - легко читається та цікаво розвиваються події. Мінус - фінал.

Знаєте людей, про яких можна сказати - ідеальна родина? Ніколи не сваряться, красивий дім, слухняні діти... Та як не буває ідеальних людей, так і ідеальних родин не буває. Саме про це і пише Робін Гардинг. Адлери хочуть виглядати такими, але таємниці є у кожного члена родини, буквально у кожного. Але є ще дещо: про ці таємниці хтось дізнався і тепер сім'ю починають тероризувати. Спочатку схоже на дитячі витівки: будинок закидали яйцями, розбили вікно. Та потім напади стають небезпечнішими, і кожен намагається знайти причину. Чия таємниця перестала нею бути? Кого і за що карають? Оповідь іде почергово від імені чоловіка, дружини, сина і дочки. Читач дізнається про їхні вчинки раніше, ніж інші персонажі, і постійно закручується спіраль. Ти думаєш: ну от, це стається, бо син зробив оте. Та ні, це через доньку. І так далі, і так далі. Водночас відчувається співчуття до персонажів, бо "покарання" починає перевершувати "злочин". На мій погляд, тут лише місис Адлер вчинила злочин, і поплатилася серйозніше, ніж заслужила. Очевидна і ще одна річ, популярна у літературі про сімейні стосунки, та й актуальна й у реальному житті: менше таємниць - менше ризику. Менше проблем. Говорити, навіть якщо правда дуже неприємна, краще, ніж мовчки терпіти. Книжка гарно тримає у напрузі, і читач активно шукає нападників разом з героями. Але чи знайде?

Я почну з кінця: коли в трилері відкритий фінал, це інтригує. І останні сторінки буквально переконали мене, що ця книжка досить ок. Заявлено "психологічний трилер" - так і є. Трохи мене напружував переклад деяких слів, моментами дивні мовні конструкції. І добру половину роману страшенно дратували геть усі персонажі. Люди забули (чи не знали), що таке відвертість і довіра, забули, що вони родина, і якось не повинно так все відбуватись. Ще не сподобались проблеми батьки-діти-майбутнє. Якось дуже клішовано. Якість дивні відчуття: щоб сказати, що геть не сподобалось - не можу. Але дійсно без захвату. Дуже "рівні" враження. Ще раз повторюсь: фінал мені багато вирішив. Я люблю відкриті фінали взагалі, а тут було досить інтригуюче.