Одна з моїх найулюбленіших книжок тепер ще й у форматі комікса. Блискуче!

Антиутопія, яку має прочитати кожен! Головна тема твору - заборона мислення, де телебачення витісняє читання, а пожежники спалюють книги. P.S. І якщо вам важко читається твір - це хороший знак, отже він змушує думати.

«451° за Фаренгейтом» у графічному форматі — це вражаюча візуальна інтерпретація класичної антиутопії Рея Бредбері. Книга не лише зберігає глибину оригіналу, а й додає нові барви через художні образи, які роблять історію ще більш потужною і близькою. Це ідеальний спосіб зануритися в тему цензури, свободи думки і боротьби за правду.

? «Що у вогні такого привабливого? Чому, незважаючи на роки, нас тягне до нього?» ??? Прочитано вдруге ? Круті ілюстрації ? І як може не подобатись книга про книги ?? ? Культовий роман, незмінна класика у вигляді комікса ? Історія про світ, у якому заборонені книжки ?? Людство пильнує і спалює кожну книгу… Але, навіть у такому божевільному світі знаходяться ті, хто здатний протистояти системі ? ? «Її обличчя, воно так схоже на дзеркало. Неможливо. Чи багатьох людей ти знав, які відбивали б твоє власне світло?» ? «Він носив своє щастя як маску…» ? «Книжки були лише одним із видів сховищ, де ми зберігаємо те, що боїмося забути» Книга, яка має бути у колекції ?

«451° за Фаренгейтом — температура, при якій загоряється папір…» Світ далекого майбутнього, що мене лякає. Це світ, у якому пожежники більше не гасять ?пожежі — вони їх розпалюють ? «…коли будинки в усьому світі стали вогнетривкими, то робота, яку доти виконували пожежники, стала непотрібна. На них були покладені нові обов’язки — стежити, щоб нічого не бентежило нашого розуму…» Книги ? опинилися під забороною, адже читання змушує думати. Люди, які мають критичне мислення, невигідні для влади. Книжки провокують роздуми, сумніви, пошук відповідей — а цього тоталітарному суспільству не потрібно. Для всіх відомий факт: що тупіші люди, то легше ними управляти. «А книжки — це заряджена рушниця в помешканні сусіда. Спалити її! Розрядити рушницю! Зруйнувати людський розум! Хто може ручитися, яку мішень собі вибере начитана людина?» Тих, хто відрізняється від загальної маси, сприймають як загрозу. Їх ізолюють, позбуваються, змушують мовчати. «Ми всі повинні бути однакові. Не вільні й різні від народження, як сказано в конституції, а просто однакові. Кожен схожий на кожного, мов дві краплі води, і тоді всі будуть щасливі…» Влада прагне знищити будь-які сліди мислення, сумнівів чи запитань. «Коли не хочеш, щоб людина стала нещасною через політику, не давай їй змоги роздивитись проблему з двох боків. Хай бачить лише один бік, а ще ліпше — жодного. Хай забуде, що існує така штука, як війна. Хай уряд нездатний, нестійкий, душить податками — це краще, ніж заворушення в народі! Головне — спокій, Монтеґ!» Люди стали заручниками примітивної масової культури, яка забирає у них здатність думати. Їхнє життя перетворилося на нескінченні розваги, перегляд великих екранів і гонитву за швидкоплинними задоволеннями. «Так, дозвілля нам вистачає. Однак чи є в нас час думати? На що ви марнуєте свій вільний час? Або мчите в автомобілі зі швидкістю ста миль на годину, не маючи змоги думати ні про що, крім небезпеки, яка чигає на вас, або граєте в бездумні ігри, або сидите в кімнаті з чотиристінним телевізором, з яким не посперечаєшся». «Треба, щоб люди завжди перебували в натовпі, щоб їх не покидало відчуття стадності. Тоді вони не матимуть часу думати, чи не так? Отож організовуйте більше спортивних ігор, більше розваг. Більше книжок із малюнками, більше фільмів. А поживи для розуму — менше й менше». Роман також показує, як технології, що розвиваються з шаленою швидкістю, перетворюють суспільство на залежне від гаджетів, екранів і примітивних розваг. Люди втрачають зв’язок із реальністю, забувають про глибокі емоції й справжні цінності. Чи не схоже це на наше сьогодення? У сучасному світі соціальні мережі створюють ілюзію приналежності до спільноти. Ми маємо сотні «друзів» і «підписників», але часто почуваємося самотніми в реальному житті. Це напряму перегукується з тим, як у романі люди замінюють справжнє спілкування на бездушні технології, що створюють ілюзію близькості. Бредбері ще тоді передбачив цей парадокс: технології зближують нас, але водночас віддаляють. Ця книжка абсолютно не потребує ніякої реклами. Багато хто читав, або, як мінімум, чув про неї. Вперше прочитавши її, я була вражена правдивістю та актуальністю. Суспільство, описане Бредбері, здається фантастичним, але ми вже бачимо, як деякі його аспекти проявляються в реальному світі: масова і примітивна культура, гонитва за матеріальним, залежність від гаджетів. Перечитавши, я не змінила думку, але хотіла додати, що рідко щось перечитую, якщо це не Гаррі Поттер ?

Коли я читала «Кульбабове вино» вперше, ця книжка не зачепила мене так, як зараз. Можливо, тоді, через свій юний вік, я не змогла її зрозуміти повністю, адже читала її дуже давно. А тепер вона викликає сильну ностальгію за дитинством ? — тим безтурботним часом, коли життя здавалося простішим і сповненим маленьких радощів. Хоча дитинство, звісно, не завжди було безхмарним, але це той період, який ми вже не зможемо повернути. Як часто ми, будучи дітьми, прагнемо подорослішати, не розуміючи, що варто просто насолоджуватися цим унікальним часом, бо в дорослому житті є свої переваги і свої складнощі. «Кульбабове вино» — це ода дитинству й літу?, наповнена світлими спогадами, філософськими роздумами і багатьма метафорами. Бредбері так майстерно описує моменти життя, що вони починають оживати перед очима. Але є й сцени, які зворушують до глибини душі?. Наприклад, як одна літня пані розповідала дітям, що колись була такою ж, як вони, а вони їй не повірили ? Ця книжка змушує замислитися про цінність часу, спогадів і тих людей, які наповнюють наше життя змістом. Вона нагадує про те, як важливо цінувати миті, які ми проживаємо, бо саме вони складають нашу історію. Увімкну трохи психолога ? Взагалі життя людини можна поділити (образно, звісно ?) на великі життєві події та щоденні дрібниці. І багато людей живуть в очікуванні якихось великих подій (наприклад, одруження, народження дитини), забуваючи при цьому про маленькі щоденні радощі, які і складають наше життя. І набагато важливіше отримувати задоволення від кожного дня, від тих дрібниць, що нас оточують, аніж жити постійно в очікуванні значних подій. Саме тому навіть у такі складні часи треба шукати щось приємне в кожному дні, як би це важко не було. Можливо, я в першу чергу пишу це для себе ? Але, якщо ви дочитали, то це і для вас — нагадування ‼️

Усі оповідання, окрім одного, об'єднує загальна тематика – розвиток технологій і війна знищують людство. Це одні з «улюблених» проблем, які культовий автор порушити у своїй творчості. Він уміло вигадує різноманітні сюжети на цю тему. Здається, його фантазія невичерпна! Всі історії лаконічні та влучні, з драматичними розв'язками, яких чекаєш із нетерпінням. Що тут казати, це ж Бредбері – профі своєї справи. Додати нічого ?

Книга викликає змішані почуття. З одного боку, сильна ідея про боротьбу з цензурою та байдужістю вразила, з іншого — подекуди сюжет здавався затягнутим і важким для сприйняття. Змусила задуматися, але не захопила повністю.