З оригінальним романом-антиутопією Рея Бредбері я познайомилася декілька років тому. Він залишив настільки яскраві й незабутні враження, що я ані миті не вагалася чи варто купувати його графічну версію. Це, до речі, офіційна адаптація і навіть сам Бредбері написав передмову до неї. Одразу, мабуть, варто зазначити, що роман і комікс, хоч і розповідають одну й ту ж саму історію, все ж розставляють дещо відмінні акценти. Це дозволяє поглянути на знайомі події трохи під іншим кутом і розкриває нові сенси. Візуальний стиль графічного роману такий же строгий і спрощений, як і світ, про який у ньому йде мова. Обмаль глибини, деталей і кольору. Зображення створені грубими лініями та суцільними заливками фрагментів. На кожній панелі мінімум барв, які іноді різко контрастують, а іноді навпаки підібрані в тон, а ще на них повно чорних тіней. При цьому на багатьох панелях зображення подано великим планом, виділяючи окремі предмети чи дії. Такий зумисний примітивізм якнайкраще підкреслює наскільки одноманітним, пісним, обмеженим і строго контрольованим є світ антиутопії.  У ньому людям вказують що думати, чого прагнути, як жити, поводитись і навіть як проводити дозвілля. Ще й при цьому за замовчування вважається, що всі щасливі, бо й не замислюється ніхто, що це насправді може бути не так. Там немає щирих почуттів, емоційної близькості чи прихильності. Не заведено відверто спілкуватися в дружньому чи сімейному колі. Нікому й на гадку не спадає роззирнутись й насолоджуватися різноманіттям природи навкруги чи цікавитись іншими — це здається безглуздим і не важливим заняттям. Усі наче віддзеркалення одне одного, живуть немов в тумані, в полоні ілюзій, самі по собі, хоч напозір це не так. Навіть все частіший гул бомбардувальників над головами і повідомлення дикторів телебачення про можливу скору війну не викликають занепокоєння — це їх не стосується, це проблема когось іншого… Книги у світі роману заборонені. Бо ж ще думати змусять, відчувати, ставити запитання. А так і до руйнування ілюзій недалеко. "Не всі народжені вільними та рівними, як говорить конституція, але вони мусять стати рівними. Кожен є відображенням іншого; і тоді всі щасливі. Отже! Книжка - це заряджена рушниця в сусідньому будинку. Спали її. Витягни набій зі зброї. Хтозна, хто може стати мішенню добре освіченої людини?" А ще запам'яталися слова старого філософа Фабера про брандмейстера пожежників Бітті: "Капітан належить до найнебезпечнішого ворога істини та свободи - тупого і байдужого стада більшості". Важко з цим сперечатися… Якщо читали оригінальний твір Рея Бредбері, рекомендую познайомитися і з графічною його адаптацією, точно відкриєте для себе щось нове. Якщо ні, то тим більше раджу — можливо, надихне і на роман.

Для тих, хто вже читав оригінал, це можливість подивитися на нього під іншим кутом, а для нових читачів — ідеальний спосіб увійти в культову антиутопію. Дуже стильне й осмислене видання, яке хочеться не тільки читати, а й розглядати.

Вражаюча книга. Коли читаєш про світ, де книги спалюють, а люди цілими днями дивляться в екрани — стає моторошно, бо багато речей нагадують сьогодення. Головний герой Гай спочатку здається простим, але поступово розкривається його внутрішня боротьба. Особливо запам'яталася сцена з жінкою, яка залишилася з книгами в палаючому будинку. Фінал дає надію, хоч і трагічний. Коротка книга, але потужна. Після неї хочеться знову перечитувати класику.

Одна з моїх найулюбленіших книжок тепер ще й у форматі комікса. Блискуче!

Антиутопія, яку має прочитати кожен! Головна тема твору - заборона мислення, де телебачення витісняє читання, а пожежники спалюють книги. P.S. І якщо вам важко читається твір - це хороший знак, отже він змушує думати.

«451° за Фаренгейтом» у графічному форматі — це вражаюча візуальна інтерпретація класичної антиутопії Рея Бредбері. Книга не лише зберігає глибину оригіналу, а й додає нові барви через художні образи, які роблять історію ще більш потужною і близькою. Це ідеальний спосіб зануритися в тему цензури, свободи думки і боротьби за правду.

? «Що у вогні такого привабливого? Чому, незважаючи на роки, нас тягне до нього?» ??? Прочитано вдруге ? Круті ілюстрації ? І як може не подобатись книга про книги ?? ? Культовий роман, незмінна класика у вигляді комікса ? Історія про світ, у якому заборонені книжки ?? Людство пильнує і спалює кожну книгу… Але, навіть у такому божевільному світі знаходяться ті, хто здатний протистояти системі ? ? «Її обличчя, воно так схоже на дзеркало. Неможливо. Чи багатьох людей ти знав, які відбивали б твоє власне світло?» ? «Він носив своє щастя як маску…» ? «Книжки були лише одним із видів сховищ, де ми зберігаємо те, що боїмося забути» Книга, яка має бути у колекції ?

«451° за Фаренгейтом — температура, при якій загоряється папір…» Світ далекого майбутнього, що мене лякає. Це світ, у якому пожежники більше не гасять ?пожежі — вони їх розпалюють ? «…коли будинки в усьому світі стали вогнетривкими, то робота, яку доти виконували пожежники, стала непотрібна. На них були покладені нові обов’язки — стежити, щоб нічого не бентежило нашого розуму…» Книги ? опинилися під забороною, адже читання змушує думати. Люди, які мають критичне мислення, невигідні для влади. Книжки провокують роздуми, сумніви, пошук відповідей — а цього тоталітарному суспільству не потрібно. Для всіх відомий факт: що тупіші люди, то легше ними управляти. «А книжки — це заряджена рушниця в помешканні сусіда. Спалити її! Розрядити рушницю! Зруйнувати людський розум! Хто може ручитися, яку мішень собі вибере начитана людина?» Тих, хто відрізняється від загальної маси, сприймають як загрозу. Їх ізолюють, позбуваються, змушують мовчати. «Ми всі повинні бути однакові. Не вільні й різні від народження, як сказано в конституції, а просто однакові. Кожен схожий на кожного, мов дві краплі води, і тоді всі будуть щасливі…» Влада прагне знищити будь-які сліди мислення, сумнівів чи запитань. «Коли не хочеш, щоб людина стала нещасною через політику, не давай їй змоги роздивитись проблему з двох боків. Хай бачить лише один бік, а ще ліпше — жодного. Хай забуде, що існує така штука, як війна. Хай уряд нездатний, нестійкий, душить податками — це краще, ніж заворушення в народі! Головне — спокій, Монтеґ!» Люди стали заручниками примітивної масової культури, яка забирає у них здатність думати. Їхнє життя перетворилося на нескінченні розваги, перегляд великих екранів і гонитву за швидкоплинними задоволеннями. «Так, дозвілля нам вистачає. Однак чи є в нас час думати? На що ви марнуєте свій вільний час? Або мчите в автомобілі зі швидкістю ста миль на годину, не маючи змоги думати ні про що, крім небезпеки, яка чигає на вас, або граєте в бездумні ігри, або сидите в кімнаті з чотиристінним телевізором, з яким не посперечаєшся». «Треба, щоб люди завжди перебували в натовпі, щоб їх не покидало відчуття стадності. Тоді вони не матимуть часу думати, чи не так? Отож організовуйте більше спортивних ігор, більше розваг. Більше книжок із малюнками, більше фільмів. А поживи для розуму — менше й менше». Роман також показує, як технології, що розвиваються з шаленою швидкістю, перетворюють суспільство на залежне від гаджетів, екранів і примітивних розваг. Люди втрачають зв’язок із реальністю, забувають про глибокі емоції й справжні цінності. Чи не схоже це на наше сьогодення? У сучасному світі соціальні мережі створюють ілюзію приналежності до спільноти. Ми маємо сотні «друзів» і «підписників», але часто почуваємося самотніми в реальному житті. Це напряму перегукується з тим, як у романі люди замінюють справжнє спілкування на бездушні технології, що створюють ілюзію близькості. Бредбері ще тоді передбачив цей парадокс: технології зближують нас, але водночас віддаляють. Ця книжка абсолютно не потребує ніякої реклами. Багато хто читав, або, як мінімум, чув про неї. Вперше прочитавши її, я була вражена правдивістю та актуальністю. Суспільство, описане Бредбері, здається фантастичним, але ми вже бачимо, як деякі його аспекти проявляються в реальному світі: масова і примітивна культура, гонитва за матеріальним, залежність від гаджетів. Перечитавши, я не змінила думку, але хотіла додати, що рідко щось перечитую, якщо це не Гаррі Поттер ?