Ця книга стала для мене відкриттям і перемістилась на поличку улюблених. Не буду переказувати сюжет, адже він є в анотації, одразу розкажу про свої відчуття. У світі відбувається війна між богами. Так, тут описані воєнні події, безвісти зниклі солдати, поранення і смерті, пропаганда. Хоча, тут не описано все аж занадто жорстоко, якою війна є насправді. Але ця книга для мене, перш за все, про кохання під час війни. Про те, яку воно здатне пережити будь-що. Це про надію, якої так не вистачає іноді. Про надію і віру у те, що світло завжди переможе. Певно, тому мені ця книга аж так відгукнулась.

Книга неймовірна. Цікава подача діалогів персонажів через листи. Сюжет цікавий та має неочікувані повороти в сюжеті.

Дуже сподобалась друга частина і розкриттям світоустрою (ми дізнаємося більше про кожного з богів і природу їх конфлікту) і історією Ірис та Ромена і тим як вони віднайшла шлях один до одного. Шалено рекомендую

Одна з найулюбленіших дилогій ever. Ребекка Росс створює справжню магію на сторінках своїх книжок

Після прочитання першої частини «Листів зачарування» я не чекала довго і вже наступного дня взялася за «Жорстокі обітниці». Зазвичай після важкого й динамічного фентезі я або роблю перерву на кілька днів, або читаю ромком, щоб освіжити голову. Але не цього разу. Один із моїх неулюблених прийомів, яким закінчилася перша частина, - це або розлука головних героїв, або сварка, або втрата памʼяті тощо. Я - людина, яка любить спойлери й не має терпцю взагалі, тому не приховую, що кілька сторінок я перегорнула, щоб дізнатися, коли відбудеться довгоочікувана зустріч. Тепер почнемо оцінку. На мою думку, друга частина вийшла трохи слабшою. Я не скажу, що різниця була суттєвою, але якщо порівнювати дві книги, друга читалася трохи важче. Можливо, це через мої внутрішні вимоги. У мене є така тенденція: якщо перша частина книги чи фільму була ідеальною, то до наступної я стаю дуже прискіпливою, і перевершити початок надзвичайно складно. Я не скажу, що було нудно. Протягом усієї історії був розвиток подій, динаміка, не було «переливання водички». Але все ж мені не вистачило якихось гострих поворотів сюжету, неочікуваних розвʼязок. Фінальна битва була занадто слабкою й надто короткою. Після такого сильного старту я очікувала чогось більшого, грандіозного. І ніби все прийшло до свого логічного завершення, усі історії отримали свій кінець, не було недомовленості, але я відчула певний недосит. Одне, що мене задовольнило, - це смерть одного з героїв. Можливо, це звучить жорстоко, але, відверто кажучи, він мене дратував протягом обох частин. Це герой, який практично нічого не привніс у розвиток сюжету. І зізнаюсь, у глибині душі я чекала саме на такий фінал для нього. Підсумовуючи, ця дилогія без сумнівів увійде в мій топ не лише місяця, а й року. І навіть попри фінал, який для мене виявився не зовсім досконалим, ця історія вже посіла особливе місце в моєму серці.

Нарешті, це воно!! Чесно кажучи, я думала, що з віком у мене пройде любов до фентезі. Після перерви в читанні, коли життя перевернулося на 180 градусів, а домашні справи затягнули мене у свій вир, я була впевнена, що читатиму виключно романи для жінок 30+ (хоча 30 мені ще немає). Але як же я помилялась. У літератури немає вікових рамок. Після двох не дуже вдалих книг я знову піддалася на рекомендації буктоку й обрала дилогію «Листи зачарування». При тому, що на читання у мене є 1,5 години на день, коли діти підуть спати, я прочитала дві частини за п’ять днів. Це саме той випадок, коли я читала до ночі, вперто змагаючись зі сном, а мої повіки кричали мені, щоб я їх нарешті закрила. Це саме той випадок, коли розділи закінчувалися на таких цікавих моментах, що неможливо було перенести читання на наступний день. Ненавиджу це. Цього тижня я оголосила бойкот сну, і він безрезультатно змагався зі мною, але програв із тріском. Перше, чим підкупила мене ця книга, - це троп «від ворогів до коханців». Коли я бачу його в анотації - це вже 50% гарантії, що книга мені зайде. А коли до історії додати богів - це попадання в десятку (кажу як фанатка грецької міфології). Друге - це, звичайно, тема війни, яка є дуже болючою для всіх нас. Я не є надто чутливою людиною і раніше сприймала війну в книгах як щось нереально абстрактне. Тепер же я проживала вибухи й обстріли всім серцем. Що мені дуже сподобалося - і що є рідкістю в книгах - це те, що авторка показала слабкі сторони головного героя, Ромена. Зазвичай у книгах жінки розгублені, налякані й невпевнені, тоді як чоловіки тримають холодний розум і раціонально мислять у стресових ситуаціях. У цій же книзі Росс описала всі емоції Ромена: його страх, його сльози, його переживання. Це суттєво відрізняється від загальноприйнятого образу чоловіка і показує, що всі люди, незалежно від статі, проживають ті самі емоції. У цілому, попри тяжкі теми, книга написана дуже цікаво і читається легко. Другу частину я прочитала так само швидко, хоч вона й була зовсім трішки слабшою.

Якщо в попередній частині я відчувала, що любовна лінія ніби губиться на тлі подій, то тут усе стало на свої місця. Вже з перших сторінок зрозуміло: Джек кохає Адеру, і це надає історії зовсім іншого звучання. Між ними з’являється щирість і відчутна глибина, яка робить їхні стосунки живими й теплими. Попри це, пригод менше не стало. Іноді я буквально затримувала подих від хвилювання, настільки емоційно авторка подає події. Були моменти, коли серце стискалося й навіть хотілося пустити сльозу — і саме це, мабуть, найбільше мене вразило: книга змогла пробити крізь броню буденності й викликати справжні почуття. Так, сюжет не можна назвати дуже динамічним — він не мчить стрімголов, але водночас тримає увагу. Події розгортаються поступово, даючи простір для емоцій, для переживання кожної сцени, для того, щоб краще зрозуміти героїв. І, мабуть, у цьому й полягає чарівність цієї історії — вона не женеться за швидкістю, а натомість дарує глибину. Для мене «Незгасний вогонь» — це книга про внутрішню стійкість, про кохання, яке світить навіть у найтемніші моменти, і про те, що не завжди треба поспішати: часом найважливіше розкривається у дрібницях, у почуттях і тихому вогні, який горить у серці.

Друга книга дилогії «Листи зачарування» сподобалась набагато більше. Легко читається, швидкий розвиток подій, постійний рух сюжету. Вже більше йдеться про самих богів. Дуже імпонує головна героїня - кмітливий розум, безстрашність, яка долає страх, мудрість, співпереживання, розуміння світу. Кожна дія головної героїні виважена та поміркована, підкріплена емоціями і її суттю. Немає дурних рішень боязливої людини. Це дівчина, яка знає чого хоче, і намагається жити це життя тут і зараз. Головний герой не той головний герой, до якого ми звикли в книжках. Якщо рятують, то його, а не він. Він обирає свою долю відчуттями всередині, а не обовʼязком перед тим, що «що скажуть люди». Він соромʼязливий, надто юний, не боїться показувати свої емоції. Має людські слабкості і страхи. Світ цієї книги жорстокий, надто реальний, місцями болючий. Але він наповнений і тим хорошим, що є у реальному житті - відданістю, дружбою, самопожертвою заради тих, кого любиш, вибором шляху свого життя, умінням зрозуміти тих, хто думає інакше. Мені книга сподобалась і прочиталась просто на одному диханні.