Я за фахом редакторка і час від часу пишу сама, тому книга, де НАСТІЛЬКИ детально описаний що процес написання, редагування, друку й презентації книжки не могла не привернути мою увагу. А врешті - повністю її захопити. Тому що ніде досі я не зустрічала, по-перше, настільки ІДЕАЛЬНУ лінійну оповідь на специфічну тему. Ще й таку деталізовану оповідь - здається, ніби ти дивишся на процес роботи видавництва зі споду. Це той самий випадок, коли з оповіді не можна викинути жодного слова, бо вона ВЖЕ досконала. По-друге, зображення тої самої "письменницької заздрості", якою повсякчас сторінки аж просякнуті, настільки живе, правдоподібне і липке, що мимоволі кожен прояв проживаєш на собі, а це тільки доводить вміння авторки заглиблювати у свою історію. О, а знаєте, що таке іспанський сором, помножений утричі? Це саме ті книжкові презентації й гілки коментарів у інтернеті, які, здавалося б, "пропісочують" саме вигаданого персонажа, але ти від них почуваєшся так, нібито, як змія, перевертаєшся на розпеченій пательні. Ого. Просто ого. Тут нема ЖОДНОГО прийому, що вказував би на фентезі, але я б обрала цю книжку на зміну будь-якому романові в жанрі фентезі - чесно і відверто. А ще етичні дилеми. Досі... справді, я не замислювалась, що расизм - це таке явище, що може відбуватися В ОБИДВА БОКИ. Звісно, що воно існувало - просто, мабуть, особисто для мене став несподіванкою цей факт. І грань тут настільки тонка, що аж боїшся зайве слово написати суто з власного незнання, звідки й чому (і в кого) береться неприязнь. Нарешті, після цієї книжки направду замислюєшся, а чи завжди будь-який письменник, що написав роман, котрий врешті прогримів на весь світ, послуговувався етичними способами після збору інформації? Хочеться вірити... і не хочеться вірити. І, як би не хотілося вважати, що література - це все-таки мистецтво, і вона покликана нас чогось навчати - Ребекка Кван безжально нагадує, на який злостивий бізнес її перетворило сучасне суспільство. Тому "Жовтолику" варто читати кожному, без сумнівів - і письменникам, і видавцям, і шанувальникам розмаїття, і скептикам, і навіть любителям вселенських шкандалів.

"Макова війна" вивела мене зі стану "нечитуна". Історія затягнула з перших сторінок. Читається на одному подиху. Після неї хочеться читати далі, тому з великим задоволенням буду продовжувати читати й інші частини, маю надію, що вони мене не розчарують.

Важка кривава книга. Бачила купу гарних відгуків, та мені вона не відгукнулась, занадто темна книга. До кінця книги так і не відкрилась таємниця походження Жинь. Важко читати, особливо враховуючи в яких умовах ми зараз живемо?

Дуже-дуже нудна... Історія про підлість. Читала і чекала, коли ж головна героїня буде покарана. Мерзенна особа.

В "Маковій війні" є те, за що я найбільше ціную художню літературу - вона здатна викликати емоції. Ти не просто перегортаєш сторінки, ти разом з героями переживаєш гнів, страх, розпач, надію і біль. І повірте, це не просто слова. Навіть найчерствіша людина не зможе з байдужістю читати про наслідки воєнних злочинів, вчинених однією країною проти іншої, тим паче коли усвідомить, що ці події мають реальне історичне підґрунтя та є частиною трагічної історії Китаю. Це історія про шістнадцятирічну дівчинку Жинь, яка втратила батьків, над якою знущались і яку зневажали, але всупереч зневазі, всупереч соціальній нерівності, вона докладає всіх зусиль, щоб вступити в Сінеґард - найпрестижнішу військову академію. Її шлях сповнений несправедливості і болю. Сповнений ворожнечі і дружби, зради та помсти. Тут є істоти здатні приймати подобу найдорожчих вам людей, істоти, що прагнуть увірватись у світ людей і знищити все живе, хранителі воріт, які стоять на межі реальності та хаосу, не дозволяючи цьому жаху вирватись назовні. Ця книга про важливі і болючі теми - про соціальну нерівність, расову ієрархію, геноцид, про ненависть і втрату моралі. Це захоплива історія, яку хочеться читати і яка не дасть про себе забути.

Четверта книга авторки, яку я читала і на яку я покладала великі надії, і вони 100% виправдалися. Неймовірне академічне фентезі в стилі дарк академії. Атмосфера Оксфорда передана чудово, я ніби сама гуляла тими вуличками, Кафе, бувала в тих класах, водночас сюжет, який не дає занудьгувати ні на секунду. І нехай хтось каже, що книга занадто складна, та мені так не здалося, хоча я не маю жодного відношення до перекладу, мені було неймовірно цікаво читати кожен рядок та зноску. Я дуже прониклась героями, їхньою метою, і хоч про методи головного героя можна сперечатися довго, я можу сказати, що було дуже цікаво за ним спостерігати. Ну і звісно ж в стилі авторки фінал, який розтрощив моє серце та історія яка залишиться в ньому назавжди.

Приголомшливе завершення трилогії, напруга, інтрига, все настільки на межі, що перезоплює подих, поки читаєш. Цей фінал просто розтрощив моє серце, але водночас я не могла б уявити нічого іншого. Авторка знов доводить свою не ймовірність, а ця Трилогія залишиться моєю найулюбленіших ще надовго, я впевнена.

Неймовірна історія, неймовірна, дуже якісно написана книга, настільки ж морально важка, наскільки неймовірна. Те як пише автор, скільки сеансів закладає у свої книги, це викликає захоплення, дуже мало читала книг, які б настільки мене вразили як ця.