Після «Катабазису» та «Макової війни» в мене були низькі очікування, але дарма. Це дійсно хороша оповідка про важливе: про віру, про надію, про спротив, про хороше і погане. Але не це важливо. Важливо те, як Кван змогла використати мови. Я технарь до глибини кісток, але мене вразило як авторка пояснила силу мови, силу слів та перекладу і створила з цього магію - у книзі через срібло і для мене через ці сторінки. Ця оповідь актуальна і для нас, українців, бо тут чітко дають зрозуміти, що мова - це ідентифікація особистості, народу та в те, у що вона вірить. Браво!

Я прочитала всі книги Ребекки Кван, і якщо від «Макової війни» та «Вавилона» я була у повному захваті, то «Катабазис» мене відверто розчарував. З анотації здавалося, що це буде захоплива пригода з цікавими діалогами та яскравими другорядними героями. Але в результаті нічого з цього, на жаль, немає — ні динаміки, ні живих розмов, ні персонажів, які б запам’яталися. Бракує загадок, випробувань, міфічних персонажів — усього того, що могло б створити атмосферу й напругу. Мені здається, що сила Ребекки Кван — у китайській міфології та історії. У своїх попередніх книгах вона майстерно розкривала цікаві історичні факти й створювала глибокий, живий світ. А тут ніби зайшла на чужу територію.

Мої завищені очікування, як завжди, зіграли проти мене. У певному сенсі ця книга схожа на Вавилон, але все ж не дотягує ні за емоціями, ні за сюжетом - на мою думку, звісно. Що сподобалось: - академічність, Ребекка вміє передати цей вайб навчального закладу: лекції, коли допізна сидиш за книжками, п’єш каву, наче божевільна щось досліджуєш, стрес і водночас захват від нових знань, і всі довкола такі ж "ботани" - ну просто чарівно - неоднозначність головної героїні: вона амбітна, часом жорстока, мізогінна та егоїстична, але водночас не позбавлена хороших якостей. Далеко не завжди я її розуміла, деякі моменти дуже дратували, але авторка класно показала людину під впливом жорстокого наставника та сексистського середовища - цікава магія, хоча, як на мене, не так добре прописана, як могла б бути - котик Не сподобалось: - згадка російської класики 😒 - пекло, мені хотілося чогось цікавішого, більше небезпек, якихось потойбічних божеств, бо тут усе виглядало якось прісно - не завжди доречна комічнісь, ці моменти часом мені збивали настрій книги - фінал: як на мене, зміни головної героїні, що сталися наприкінці, недостатньо добре прописані, вони занадто різко відбулись. Та й загалом це виглядало як той мем із малюнком коня, коли все так гарно починалося, а в кінці домальовано абияк

«Катабазис» — переоцінена шляпа чи геніальний роман? Моя відповідь — ані те, ані інше. Весь час мені не давало спокою питання «Ці всі відсилки необхідні для твору, чи лише заради самої авторки, щоб показати, яка вона розумна, і її книжка не для посереднього читача». Більше за тупих героїв я ненавиджу сюжетні діри, і якщо авторка за концепцію взяла пекло, то треба це краще прописувати. От і питання: чому судів 8? Вони взяли мапу в бібліотеці, а звідки та в Кембриджі? Назви цих судів звідки взяли, якщо ніхто не повертався з пекла? Авторка згадує Орфея, Данте, Еліота й Вергілія, в жодних з них не було саме ТАКОЇ мапи, то з якої голови вона була списана? Гаразд, навіть уявивши, що вони провели дослідження й приблизно уявили ці суди, то тут інше питання: як Алісі й Пітеру вдалося прописати однаково, не змовляючись? Чому в самому пеклі вони жодного разу не помилилися з порядком Судів? Кажучи науковими словами авторки: неможливо жодного разу не помилитися, якщо достеменно не знаєш предмету дослідження! Стосовно опису самих Судів (це ті ж Кола), 4 перших прописані добре, 3 інших нахер сходили (видно авторка заєбалася), і на останньому знову згадала про слово «деталізація». А тепер про хороше, художня сторона цього твору доволі цікава. Мене інтригували сама подорож, вибори героїв, їхні історії життя і психологічні портрети. До останнього мене не відпускало питання: а шо ж буде далі? Фінал мене здивував, і навіть приємно. Хто полюбляв Логіку в універі, тому точно зайдуть парадокси (може навіть згадаєте кілька з них). Атмосфера твору дуже нагадує роман «Девʼятий дім»

10/10, 5/5, 100/100, не знаю скільки ще можна поставити цій книзі, адже вона просто неймовірна!!! Зараз вкотре її перечитую (хоча зазвичай не маю такої звички) і з кожним разом вона все більше і більше розкривається. Жинь💔Моя маленька дівчинка, як я її люблю. Алтань це просто краш, справжній бук мен, про якого я думаю частіше, ніж про чоловіків з фентезі та роментезі (чари і на мене подіяли) Неджа, Венка, Кітай, обожнюю просто всіх. Саме ця частина улюблена і я рекомендую її до прочитання кожному буквально!!!!! Навіть якщо ви не любите китайське фентезі (до цієї книги я його не читала і навіть після цієї не почала) але цю крихітку ви точно не зможете забути!

Дуже цікава трилогія! Топ! Для мене це хоч й слабша книга, але все ж таки 10/10

Неймовірно цікава трилогія!

Це найкраще, що сталося із фентезі за останні десятиріччя! Дуже рекомендую усім. Якщо маєте тригер на жорстокість/війну, може бути складно.