Очікування і сподівання були дуже високими щодо цієї книги, але, на жаль, цього не сталося
Якось тут я натрапила на відгук, що ця книжка - це як поєднання «Голодних ігор», «Гри престолів» та «Марсіянина», оскільки події відбуваються на Марсі. У моїй голові одразу щось клацнуло, бо я зрозуміла, що це ідеальне поєднання. Я обожнюю наукову фантастику, все що повʼязане з космосом, але в цій книзі (на третій її частині) мені весь час довелось згадувати, що дії відбуваються саме на Марсі. Можливо, тут буде трохи спойлерів, але коли почалась частина «голодних ігор» і герої стали змагатись одне з одним, то таке відчуття, що автор забув де це відбувається. Мені не вистачило конкретики повʼязаної із гравітацією та іншими деталями, які були задіяні в боях. Вони були, але проскакували дуже рідко
Щодо «Голодних ігор» то це небо і земля. Наскільки я люблю книги Коллінз і наскільки мені інколи було важко читати цю книгу Брауна. Так, тут є поділ на кольори (як в Сюзанни з дистриктами), гра на виживання, але ну не те. Хіба тут можна виділити Ео, кохану головного героя, яка дуже нагадувала Люсі Грей (особливо момент, де вона співає заборонену пісню).
Дарроу, головний герой, бісив мене від початку книги. У мене чомусь не було до нього емоцій. До кінця історії я ще більше не злюбила його. Я розумію, що йому прийшлось буквально терпіти своїх ворогів, дружити з ними. Але потім я просто нагадувала собі, що він, як і всі герої книги — лише діти. Насправді історія трагічна та сумна, те, крізь що їм всім довелось пройти…з інших героїв, мабуть, можу виділити Севро. Так, язик у нього гострий (як і в інших, але вони всі підлітки, це єдине що мені підтверджувало таку поведінку), але малий був ледь не найцікавішим аспектом всієї книги, його поява завжди радувала мене, бо я знала, що хоч тепер ми не пропадемо 🕯️
Що мені не сподобалось найбільше, так це так звані «мен моменти». Їх у книзі дуже багато, зважайте на це, і якщо це вас тригерить, то краще пошукайте список тригерів в інтернеті або обійдіть книжку десятою дорогою. Видно, що книжка написана чоловіком, видно, як мені не сподобались вчинки Дарроу щодо своїх побратимів, які погано вчинили з жінками.
🪐 Що мені сподобалось, так це те, як саме персонажі придумували тактики для боїв і вели ці битви. Це було доволі непередбачувано, цікаво, подекуди нудило…(це плюс)
Також у цій книзі таки динамічний сюжет, все відбувається швидко, але зрозуміло. Затягнутих моментів я прям не побачила
В цілому це було непогано, але я поки не впевнена, що купуватиму продовження. Вона загнала мене в нечитун, я дуже довго її мучила.
Анонім
«Червоне повстання» Пірса Брауна влетіло в моє життя, як метеорит, і залишило кратер, заповнений емоціями. Це не просто книга — це вибух, який змушує серце гупати, а розум вирувати від ідей. Від першої сторінки, де ми знайомимося з Дarrow, Червоним шахтарем із глибин Марса, я відчув, що тримаю в руках щось грандіозне.
Дarrow — не просто герой, він полум’я 🔥. Його біль, гнів і мрії про справедливість для пригноблених Червоних настільки живі, що я буквально відчував жар його боротьби. Браун створив світ, де кастова система — це не просто фон, а лещата, які душать кожну сторінку. Золоті, що правлять усім, здаються недосяжними, але Дarrow кидає виклик цій машині, і, о боги, як же це захопливо!
Сюжет — це американські гірки з шипами. Кожна глава кидає нові випробування: від кривавих битв до інтриг, де кожен союзник може виявитися зрадником. Мене вразило, як Браун поєднує жорстокість і глибину.
Сцени війни — брутальні, але вони не просто для ефекту, вони показують ціну свободи.
А моменти, коли Дarrow розмірковує про втрати чи свою мету, змушували мене зупинятися й переосмислювати власні цінності.
Особливо хочу відзначити мову книги. Вона гостра, як лезо, і водночас поетична. Діалоги заряджені енергією, а описи Марса — від пекельних шахт до палаців Золотих — такі яскраві, що я бачив їх перед очима. Єдиний мінус, якщо це можна так назвати, — іноді потік подій такий стрімкий, що хочеться видихнути. Але, можливо, це і є сила книги: вона не дає тобі спокою.
«Червоне повстання» — це більше, ніж наукова фантастика. Це гімн боротьбі, любові й надії, що проростає крізь камінь. Я сміявся з нахабства Дarrow, стискав кулаки від його поразок і кричав від захвату, коли він кидався в бій.
Ця книга — мій особистий Марс, і моя ідеальна фантазія, особливе місце на полиці для книги, щоб знову й знову повертатися до світів та подій на сторінках описаної революції.
Анонім
Котолог