Дочитала книгу і від напруження в кінці просто тряслись руки та шалено калатало серце. Неймовірна! Істотно відрізняється від попередньої частини, герої глибші, події напруженіші. З нетерпінням чекаю наступну частину в перекладі!

Очікування і сподівання були дуже високими щодо цієї книги, але, на жаль, цього не сталося Якось тут я натрапила на відгук, що ця книжка - це як поєднання «Голодних ігор», «Гри престолів» та «Марсіянина», оскільки події відбуваються на Марсі. У моїй голові одразу щось клацнуло, бо я зрозуміла, що це ідеальне поєднання. Я обожнюю наукову фантастику, все що повʼязане з космосом, але в цій книзі (на третій її частині) мені весь час довелось згадувати, що дії відбуваються саме на Марсі. Можливо, тут буде трохи спойлерів, але коли почалась частина «голодних ігор» і герої стали змагатись одне з одним, то таке відчуття, що автор забув де це відбувається. Мені не вистачило конкретики повʼязаної із гравітацією та іншими деталями, які були задіяні в боях. Вони були, але проскакували дуже рідко Щодо «Голодних ігор» то це небо і земля. Наскільки я люблю книги Коллінз і наскільки мені інколи було важко читати цю книгу Брауна. Так, тут є поділ на кольори (як в Сюзанни з дистриктами), гра на виживання, але ну не те. Хіба тут можна виділити Ео, кохану головного героя, яка дуже нагадувала Люсі Грей (особливо момент, де вона співає заборонену пісню). Дарроу, головний герой, бісив мене від початку книги. У мене чомусь не було до нього емоцій. До кінця історії я ще більше не злюбила його. Я розумію, що йому прийшлось буквально терпіти своїх ворогів, дружити з ними. Але потім я просто нагадувала собі, що він, як і всі герої книги — лише діти. Насправді історія трагічна та сумна, те, крізь що їм всім довелось пройти…з інших героїв, мабуть, можу виділити Севро. Так, язик у нього гострий (як і в інших, але вони всі підлітки, це єдине що мені підтверджувало таку поведінку), але малий був ледь не найцікавішим аспектом всієї книги, його поява завжди радувала мене, бо я знала, що хоч тепер ми не пропадемо ?️ Що мені не сподобалось найбільше, так це так звані «мен моменти». Їх у книзі дуже багато, зважайте на це, і якщо це вас тригерить, то краще пошукайте список тригерів в інтернеті або обійдіть книжку десятою дорогою. Видно, що книжка написана чоловіком, видно, як мені не сподобались вчинки Дарроу щодо своїх побратимів, які погано вчинили з жінками. ? Що мені сподобалось, так це те, як саме персонажі придумували тактики для боїв і вели ці битви. Це було доволі непередбачувано, цікаво, подекуди нудило…(це плюс) Також у цій книзі таки динамічний сюжет, все відбувається швидко, але зрозуміло. Затягнутих моментів я прям не побачила В цілому це було непогано, але я поки не впевнена, що купуватиму продовження. Вона загнала мене в нечитун, я дуже довго її мучила.

Без зайвих слів, Найкраща прочитана книга за рік ✨?

«Червоне повстання» Пірса Брауна влетіло в моє життя, як метеорит, і залишило кратер, заповнений емоціями. Це не просто книга — це вибух, який змушує серце гупати, а розум вирувати від ідей. Від першої сторінки, де ми знайомимося з Дarrow, Червоним шахтарем із глибин Марса, я відчув, що тримаю в руках щось грандіозне. Дarrow — не просто герой, він полум’я ?. Його біль, гнів і мрії про справедливість для пригноблених Червоних настільки живі, що я буквально відчував жар його боротьби. Браун створив світ, де кастова система — це не просто фон, а лещата, які душать кожну сторінку. Золоті, що правлять усім, здаються недосяжними, але Дarrow кидає виклик цій машині, і, о боги, як же це захопливо! Сюжет — це американські гірки з шипами. Кожна глава кидає нові випробування: від кривавих битв до інтриг, де кожен союзник може виявитися зрадником. Мене вразило, як Браун поєднує жорстокість і глибину. Сцени війни — брутальні, але вони не просто для ефекту, вони показують ціну свободи. А моменти, коли Дarrow розмірковує про втрати чи свою мету, змушували мене зупинятися й переосмислювати власні цінності. Особливо хочу відзначити мову книги. Вона гостра, як лезо, і водночас поетична. Діалоги заряджені енергією, а описи Марса — від пекельних шахт до палаців Золотих — такі яскраві, що я бачив їх перед очима. Єдиний мінус, якщо це можна так назвати, — іноді потік подій такий стрімкий, що хочеться видихнути. Але, можливо, це і є сила книги: вона не дає тобі спокою. «Червоне повстання» — це більше, ніж наукова фантастика. Це гімн боротьбі, любові й надії, що проростає крізь камінь. Я сміявся з нахабства Дarrow, стискав кулаки від його поразок і кричав від захвату, коли він кидався в бій. Ця книга — мій особистий Марс, і моя ідеальна фантазія, особливе місце на полиці для книги, щоб знову й знову повертатися до світів та подій на сторінках описаної революції.

Ця історія закидує нас на 700 років в майбутнє від того, як людство колонізувало інші планети і ввело стратифікацію за кольором. 16-річний Дерроу проживає в шахтарській колонії під поверхнею Марса. Хлопець належить до Червоних – класу робітників, який вважається найнижчим. Хоч його життя далеко не мед, однак він має сім’ю та кохання. Та коли панівна верства відбирає це в нього вибір лишається тільки один – помста. Якщо коротко описати цю книжку, то це поєднання «Голодних ігор», «Персі Джексона» та «Дивергента» з римською історією та міфологією ?Максимально брутальне та жорстоке. Беручися за цю історію, я не очікувала стільки кровожерливих моментів. Але насправді воно й не дивно, бо ми підходимо з вами до теми, яка і є ключовою – боротьба за справедливість та рівність, а також визначення меж, які людина готова переступити на шляху до влади. ? «Ми маємо зосередитися на людях. Для того, щоб правити, ми повинні вивчати політику, психологію, біхевіоризм — як люди в скрутних обставинах реагують один на одного, як утворюються зграї, як функціонують армії, як усе розвалюється й чому. Цьому ви не могли навчитися ніде, крім як тут». Це не той тип історії, з якими відпочиваєш. Це той тип історій, з якими думаєш. І хоч події тут відбуваються в далекому майбутньому, так чи інакше ти все одно накладаєш їх на реальність. Тож якщо ви готові до «Червоного повстання» – Дерроу вас чекає.

Мені до біса сподобалось. ✨Знаєте, я вже дуже балувана, не часто трапляється таке що от прям розпирає від книжки. Тут все склалось як треба, я навіть пробачила автору описи батальних сцен. ✨Тож що перед нами? Перед нами початок масштабного циклу з 7 книг у жанрі наукової фантастики із замахом на космооперу. ✨Події відбуваються на Марсі, головний герой – Дерроу вже три роки працює пекельним дайвером на шахті, пів року тому він одружився, йому 16. ✨Головний герой належить до касти Червоних – по факту рабів, які важко працюють за їжу і живуть під землею. Їхня тривалість життя не перевищує 40-50 років. ✨Червоні гарують у шахтах заради великої мети – видобутку гелію-3 без якого неможливе тераформування Марсу, бо мільйони людей, не таких сильних та відважних як Червоні, чекають можливості оселитись на планеті. Таку легенду просуває Суспільство. «Суспільство – це найвища ланка еволюції, єдина відповідь». ✨Простими словами – це імперія. Імперія із чітким кастовим поділом, настільки чітким, що кожна каста має колір, не лише колір вбрання, а буквально біологічний колір. «Сірі солдати нишпорять по містах, забезпечуючи порядок і покору ієрархії. Білі контролюють суди та відповідають за ідеологію. На Рожевих — царина насолоди та обслуга високих Кольорів. Срібло рахує гроші, маніпулює фінансами та логістикою. Жовті вивчають ліки й науки. Зелень розробляє технології. Сині літають між зірками. Мідні розвʼязують бюрократичні питання. Кожен Колір має своє призначення. Кожен Колір так або інакше підтримує Золотих». Перехід із касти в касту неможливий. ✨Дерроу не ставить собі екзистенційних питань, не прагне глобальних змін, він молодий, запальний та закоханий, але ж він головний герой, тому буквально на 50 сторінці нас очікує доволі передбачуваний плот твіст з якого і почнеться його шлях. ✨Фактично, перша частина – це вступ, ми знайомимось з головним героєм, світоустроєм та лором майбутньої саги. Дерроу не руйнує систему й не очолює революцію проти режиму (ще 6 книг попереду, не забувайте). ✨Щоб піти проти системи треба стати кимось, вибитись в люди. Опустимо момент з переходом до іншої касти, бо наш герой опиняється на таких собі Голодних іграх в стилі Римської імперії (це навчання в них таке, все складно.) І Дерроу вчиться. Вчиться будувати стосунки, всередині спільноти, бути її частиною, відрізняти правду від брехні, грати по правилах та порушувати їх, врешті решт вчиться бути лідером. Здобуває він і більш практичні навички, як от виживання в екстремальних умовах, орієнтування на місцевості, тактиці, стратегії та бойовим мистецтвам. Словом, автор закладає хорошу базу і в прискореному темпі влаштує персонажу школу життя, бо це все йому знадобиться у наступних частинах. ✨Дерроу мені сподобався, люблю я, знаєте, морально сірих персонажів з травматичним минулим. Його дії та рішення подекуди викликали в мене щире захоплення і було важко повірити, що це той самий хлопчик якого ми зустрічаємо на початку книги. Я не назвала б його генієм, але він хитрий, метикуватий, швидко вчиться та реагує на подразники. А ще оточує себе правильними людьми, коротше, лідерські якості присутні. ✨І наостанок. По рівню епічності та плот твістам навіть Фонда Лі бере пачку дзиґарів, міцне хмільне літрове та відходить від Пірса Брауна на перекур. Це було прям дуже харашо, думаю, сусіди чули мої «ОГО!» о другій ночі. Небо, коли там друга частина?

Я в захваті ? Наче повернувся в підліткові роки і отримую такий же захват як від "Голодних ігор" Окрема подяка автору за звернення до українців :)

«Червоне повстання» ⚜️?? 10 ґолден піксі з 10 Людство вирвалося від тиранії Землі. Людство панує в галактиці. Але люди ніколи не змінюються. Десь глибоко під землею Марса, тяжко працюють, добуваючи гелій-3, необхідний для завершення терраформування планети - червоні. Найнижчий прошарок цього людства. Наш головний герой - Червоний (ну і він буде повставати, ясно ж?) Це жорстоке місце, де вже в 35 років, ти стаєш старим як дід. Де гадюки мріють відкласти свої яйця в животі якогось необачного робітника, бо там тепліше. Де єдиним способом вибратися із безвихідної ситуації в шахті - є відтяти собі кінцівку серпом женця. Де за їжу, потрібно торгувати своїм тілом (ну як за їжу, хоча б за шматок хліба). Де гравітація така слабка, що для того аби зламати шию повішеному, рідним дозволяють тягнути його донизу. Над усим цим стоїть Суспільство. Головним правилом якого є послух, повага, жертовність та ієрархія. Основу Суспільства складають Золоті. Бездоганні люди з розумом Ейнштейна, силою Геракла, красою Афродіти та владою Цезаря. Але чи бувають бездоганні люди? «Люди не створені рівними: ми всі це знаємо. Є середні. Є й видатні. Є потворні. Є вродливі. Цього не було б, якби ми всі були рівними.» Найголовнішим в цій історії для мене було те, що це неймовірно швидко (хаха), весело та з величезним розмахом, ну й звісно те, як деякі події та ідеї відгукуються в голові, в цих сучасних умовах (і це іноді було боляче). І це найслабша книга в серії(!) Я звісно слоу рідер, це моя особиста проблема, але ця історія має і може читатися супер швидко. Екшн в моменті взагалі не дасть покласти книгу вбік. І хоча головний герой багато кого бісить, і звісно ж присутній омериканський пафос і «обраність» гг, тут багато другорядних персонажів, які з легкістю витягують цей драйв. Мені дуже імпонує, коли використовується Римська імперія для естетики (цікаво, чи може вже Римська імперія вважатися моєю Римською імперією?) і тут цього багато, як мінімум в назвах, іменах та згадках історії. Класова «кольорова» система цікава та багатогранна, бо навіть в кожного кольору є свої підкольори. Тут повно відсилок та великоденок (які я для себе так визначив, по факту мабуть то не так ?), і всього одна!! зноска на весь текст. В цілому, моментами мені згадувались і фільми «Троя» та «Виживший» (сподіваюсь це не спойлер), ігри Cyberpunk 2077 та Command and conquer і God of war. Вас чекає чистий фан, масштабна історія, зі зрадами, пафосом, несправедливістю, жорстокістю і звісно ж повстанням та золотом із кровʼю. «Break the chains» як то кажуть. Ну і ще кажуть «Rise» Містер Пірс Браун, ю хев май атеншн