Пишіть, будь ласка, пишіть Збірка віршів, яку мені складно рецензувати через її болючу відвертість. Уже після читання передмови мої очі зволожилися від сліз. Це занадто щиро, відверто й відкрито. Павло Вишебаба, наче вишиваючи словами, створює поетичний візерунок у моїй пам’яті. Його рядки торкаються серця. Гра настроїв, глибина почуттів та тема війни — усе це знаходить відгук у душі. Автор майстерно передає переживання та емоції військових. Ніжність, захоплення та співчуття — саме це я відчувала, вчитуючись у його неймовірні вірші. Тема любові подана вишукано та з відчутним теплом, як цінність, сенс буття, сенс існування на цій землі. Турботливі прояви любові до жінки та доньки не потребують коментарів — вони промовляють самі за себе. Це досконала поезія людини з великим серцем, наповненим світлом і коханням. Філософські роздуми є доречними. Незважаючи на важкість тематики, вірші занурюють в атмосферу ніжності та гармонії. Для мене найголовнішим у цій збірці поезій стала надія. Дякую автору за кожне слово. У книжці є QR-коди, які ведуть до записів віршів у виконанні автора на YouTube. Це додає глибини сприйняттю його творчості. Талант Павла Вишебаби безсумнівний. Його манера письма та стиль заворожують. Оформлення книги — ідеальне. Ілюстрації — прекрасні. Рекомендую. Це мій фаворит.

Ви читали щось красивіше? "Випадкового ранку любов стає базовою з потреб. Якщо атомна хвиля несеться і скоро усе зітре, не зрушатиму з місця, я буду писати її портрет"

Поезію Вишебаби можна і навіть треба перечитувати. Там кожен раз відкриваються такі глибокі сенси, кожен раз серце розривається від того, що переживає зараз кожен воїн, кожна родина, яка чекає. Як важко втрачати... Цю збірку я купувала ще за передзамовленням. Чесно? Не всю осилила одразу. Кілька поезій і спинилась, бо то тяжко. Загалом мені дуже подобається, що автор ще знаходить над чим посміхнутись, адже без цього ніяк. Книжка має ілюстрації - вони лише додають глибини і доповнюють історії. Бо кожна поезії - це своєрідна міністорія. Збірка не для легкого чтива, але я щиро рекомендую придбати для своєї бібліотеки. Не пошкодуєте.

Була на презентації цієї чудової збірки, купила книжку і на наступний день прочитала усі вірші і не могла відірватися. Вірші що зігрівають душу, підіймають настрій та відроджують віру.

Не часто купую поетичні збірки, але звернула увагу на "КнигаLove 3.0. Любов, що перемагає" через тематику - кохання! Адже зараз так не вистачає теплих, світлих почуттів у цьому хаосі, ненависті та темряві. У збірці було зібрано найкращі вірші багатьох українських, сучасних і не тільки, авторів та авторок. Особисто мені найбільше сподобалися вірші Василя Стус, Вікторії Амеліної (прекрасні вірші людини, життя якої забрали росіяни), Ірини Цілик, Оксани Забужко, Ярини Чорногуз, Юрія Іздрика, Павла Вишебаби. Окремо хочеться відмітити оформлення, воно - прекрасне! Ця збірка стане чудовим подарунком для ваших коханих, близьких та друзів.

Якщо ви раптом не знаєте яку книжку поставити між "Кобзарем" та "Чорнобилем " на полицю - беріть цю. ⠀ Скажу чесно - було боляче. Моментами плакала від того, скільки ми всі разом пройшли, а потім, які ми: класні, сильні, згуртовані попри все. ⠀ Для себе зрозуміла, що війна породила не тільки біль та смерть, але й потужну сучасну літературу. Її потрібно писати, видавати, купляти, читати і популяризувати. ⠀ "Війну 2022" читати важко. Вона, як глибока рана: досі є і болить. ⠀ Це книжка моя щира рекомендація. Вона - база. Її хочеться процитувати всю. ⠀ Вам не обов'язково читати її зараз. Можна дати собі час і поки відкласти її на полицю до моменту, коли стане трохи легше сприймати війну і цей світ загалом. ⠀ А поки цитати: ⠀ *"Ці дні війни - наче нове літочислення. Час тепер має чіткий відлік з нуля. Точніше, з 4:30 24 лютого. Все, що було до - далека казка. Все, що попереду - невідома невідомість. Важливо - ця мить, що зараз, і безпека". ⠀ *" Моя улюблена наливка тепер м'ятна, на основі корвалдину. Як заморожений конфлікт, є заморожена любов. За ці дні ми позаморожували стосунки з багатьма, з ким через дрібниці були посварені, й писали "як ти?"родичам, з якими спілкувалися лише на свята" ⠀ *"Якось ми з двома подругами, ветеранами війни, пили пиво у мене вдома. "Лікую зараз спину ,- буденно поділилася одна. - Усе думаю, чи наважуся нарешті народити дитину чи доведеться знову вдягати бронежилет .."Ми всі відчували одне й те саме". ⠀ * "І коротка фраза знайомим голосом по той бік слухавки :"Почалося". ⠀

Допустіть мене до укладання шкільної хрестоматії! Допустіть! В тій частині, що стосується сегменту української поезії нинішнього періоду. Я заповнюю нотатник пам’яті новими іменами: щороку кілька імен, знати які вкрай потрібно школярам. Ці імена вони понесуть в життя. Властивості пам’яті такі дивні! Вивчені сорок років тому вірші час від часу спливають майже неушкодженими пластами і я готовий процитувати, блін!, драного маяковського, але не пам’ятаю як слід навіть свої дилетантські рядки. А у вас не так? Школярі мають вивчати поетів і поетес, які увічнюють нашу добу вчора, сьогодні, робитимуть це завтра. Нехай через пів століття мої хрестоматійні автори перейдуть до розділу українських класиків. Буду чесним, в моєму списку є знайомі і друзі. У нас називається це «по блату»? Тоді питання хрестоматійності відкладу на потім. Зараз відгук про збірку Павла Вишебаби. Він не є навіть моїм знайомим, тому закликаю вгамувати думки про заангажованість. Що він – мій земляк, ні слова! Тсс! Є вірші – вони об’єктивніші. Інформацію про автора я черпаю з різних джерел: з інтернету (як же без нього?), від шанувальників, навіть через треті, так би мовити, руки від моїх друзів – його знайомих. За рамками допису залишу біографічні дані, хоч і вони представляють інтерес шанувальників Павлової творчості. Не уникну тільки єдиної деталі з яскравих спогадів, які сам поет переніс на сторінки книжки. Уривок з віршу «Двірник». Самі здогадайтеся, хто цей двірник? «Мої думи легкі опадають, мов ті листки, і всього лиш: зібрати до купи їх і змести. Знову сиплються зверху, заледве змахнути встиг. Двірники умивають із відер обличчя міст, зістригають щетину газонів, стирають млість. Ми готуємо форму, щоб інші вкладали зміст.» Хочеться дати можливість вам самим коментувати такі слова. Чи не правда, вони викликають алюзії, здатні в нас зворушити питання: від свого імені до себе самого. І не подумаю багато писати від свого імені, а просто дам більше місця рядкам автора, воїна, в якого навіть тематика війни спонукає до глибших, ніж гнів або співпереживання роздумів. «Війна – найбільш невмілий архітектор, що має здібність тільки до руїн.» Ось так висловившись, Павло Вишебаба оголює ліричну душу. Чи не створений він оспівувати кохання? Натомість, пише як бачить і відчуває. Він вміє, крім настрою, намалювати пейзаж очима вимушеного баталіста. Як не згадати українського художника вірменського походження –Айвазовського? Бачили його твори? Авжеж! Красиво? Велично? Але ж про стихію, трагедію, війну, смерть! А тепер уривок із віршу «Вирок ночі» автора Павла Вишебаби: «Уночі невідомо за ким калатають дзвони, уночі наші ріки й струмки не такі червоні, павутиння пітьми зашиває в будинках діри, і цього нам достатньо, щоб мати ще крихту віри.» Якщо ми – мирняк, бачимо частину наслідків того, що кожного дня постає перед очима захисників і то, бачимо якісь локальні руїни десь на Київщині чи деінде, а більше – через телевізор, то на скільки треба помножити емоційний вплив повної картини, додавши в неї портрети близьких нам людей, за кого вже проголосили вічну пам’ять? «Український світанок зійде над Донецьким кряжем, хтось із нас неодмінно до ночі в цю землю ляже. Тільки думка майне, як заправиш в ріжок набої, що ти жив, як простий чоловік, а помреш, як воїн.» І ще трохи замальовок із книжки з такою невідповідною назвою: «Тільки не пиши мені про війну». Уявна невідповідність. Насправді, назва збірки – це про інше. Тут із пам’яті шкребуться рядки з листів майже сорокарічної давнини. Листи з війни. З іншої, якій я дам характеристику колись в майбутньому дописі. Як факт: солдати писали матерям про хороше харчування, дружбу і всіляку лабуду позитивного характеру. Що з тієї війни літаками возили цинкові ящики із залишками військових, не писав майже ніхто. Хіба хтось із штабних. Ну а правда… Яку правду писати рідним додому? Нехай вона поки що збережеться у віршованій формі. Це ж мистецтво? «Дім твій іще не засипав град, не змила фосфорна злива, мила, ти вичерпала ліміт на власне різдвяне диво. Сядь без вагань, хоч в який вагон. Якщо це направду доля, вас ще зведуть і сплетуть удвох вузли залізничних колій.» Я не п’ю модних енергетичних напоїв, коли батарейки сідають майже до нуля: книжки підзаряжають мене до верхньої рисочки. Такі книжки, як збірка цієї нехитрої філософії. Талант мого народу живить мене і я – його часточка. Тому, наостанок кілька слів про нас всіх: «Під дике ревіння сирени розноситься звістка кругом по землях, ба більше – по венах: Народ ся рождає, славімо його.» Круто? Павло Вишебаба!