Яскраве поєднання історії та художнього вимислу, яке переносить в добу Руїни. Автор майстерно відтворює атмосферу козацької України XVII століття, змальовуючи боротьбу за владу, суспільні суперечності та драматичні долі героїв. Книга вражає глибиною характерів і живою мовою, а також порушує важливі теми єдності, державності та морального вибору.

Дуже значущий твір для української літератури

Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада» є першим історичним романом в українській літературі, проте його цінність полягає не лише в цьому. Найбільше мене вразило те, як автор відтворив один із найскладніших періодів історії України — добу Руїни, показавши її не сухими фактами, а через живі людські переживання та драматичні події. У творі порушуються надзвичайно важливі питання: незалежність держави, відповідальність влади, патріотизм, вплив правителя на долю країни. Через діалоги й монологи героїв Куліш передає власне бачення шляху української державності, змушуючи читача замислитися над наслідками політичних рішень. Цікавим є поєднання реальних історичних постатей із вигаданими персонажами. Такі діячі, як Хмельницький, Брюховецький чи Сомко, органічно вписуються в сюжет поряд із художніми образами, що робить роман цілісним і переконливим. Кожен епізод поступово розкриває характери, завдяки чому герої не губляться в тексті, а запам’ятовуються. Попри велику кількість дійових осіб, роман читається легко. Проста, жива мова та динамічний розвиток подій утримують увагу й роблять твір доступним для сприйняття. Це не лише художній твір, а й важливе джерело осмислення нашого минулого. Пантелеймон Куліш майстерно передав дух епохи та народну мораль. Особисто я отримала велике задоволення від читання і рекомендую цей твір для ознайомлення, адже без знання історії неможливо будувати майбутнє.

Неймовірне оформлення, дуже класний крейдований папір, а буквиця взагалі шедевральна ? Підійде і в колекцію, і обов'язково для прочитання (якщо хтось досі не читав)

Мій козачий краш із «Чорної ради» стався І хто б це міг бути? Кирило Тур — представник юного козацтва у романі-хроніці, який вкотре перечитую і вкотре захоплююся цим класичним твором в українській літературі Молодість завжди прагне слави, звитяги і самопожертви, тож коли читає Куліша, а на горизонті з'являється Кирило Тур — серце автоматично пропускає удар Він дикий, харизматичний, сміливий до безумства і настільки непередбачуваний, що за ним хоч у вир, хоч у бій Маленьким хлоп'ям батько-запорожець вивіз Кирила на Січ, навчивши козацьким законам і моралі Він виріс впевненим у своїх силах і ніколи нікому не поступався гідністю Подати руку супротивнику у коханні молодому Шраменку, аби той не провалився в урвище — прошу Йти рятувати Сомка з темниці, ризикуючи бути впізнаним і страченим ворогами — запросто Вкрасти кохану з-під носа у батьків, які до останнього не вірили в його "жарти" - не біда До речі, за козацьким звичаєм, Тур вважав, що для повного щастя вистачить і його любові, а дівчина полюбить вже потім З часом його любов до Лесі не погасла й не пропала Він хитрістю рятує її від шлюбу з нелюбом Сомком, але не милує бути йому дружиною Залишає Лесю на хуторі, даючи право вибору Є безліч інших цікавих епізодів, які розкривають цього героя в повній мірі Цього разу перечитуючи роман, я звертала увагу саме на цей образ Настільки він розкішно прописаний автором, який змалював його виразніше та яскраві навіть за Петра Цей запорожець подібний до вогню Такий гарячий, нестримний, іноді небезпечний, але страшенно привабливий Він не святий Він бунтар Він характерник У ньому — справжня жива пристрасть і шалена воля На фоні серйозних політичних інтриг і боротьби за гетьманську булаву, Тур — ковток дикого степового повітря Це точно той персонаж, заради якого перегортаєш сторінку за сторінкою з думкою: «А що ж він утне далі?» Тож, якщо шукаєте краша з української класики — знайте: Кирило Тур уже давно зайняв моє серце (і, мабуть, не тільки моє)

Одна з перших історичних повістей українською мовою, і досі читається актуально. Події після смерті Хмельницького, боротьба за владу, розкол серед козаків — усе це розгортається навколо образів полковника Шрама, його сина Петра та харизматичного Якима Сомка. Книга глибоко патріотична, але й дуже людяна. Для мене вона — нагадування, що історія України завжди була драматичною, а вибір між свободою і порядком ніколи не був простим. Рекомендую всім, хто хоче краще зрозуміти українську душу.

"Нема там добра, де нема правди." Я завжди дуже обережно ставлюся до творів на історичну тематику, тим паче до сучасних авторів, які працюють в цьому жанрі. Тому надаю перевагу класиці, але й тут є свої "але", оскільки сприйняття цих творів залежить і від особистих уподобань самого читця до обраних автором подій і постатей, і від обізнаності/знань у періоді, що описується, і від достовірності поданих фактів. До слова, це унікальний твір, перший історичний роман-хроніка в українській літературі - класика, яка вартує бути прочитаною. Класика, проблеми в якій актуальні для сьогодення. Вічний розподіл України між Заходом і Сходом, протистояння панівного класу та "черні", зображення звичаїв та побуту козаків "без прикрас". Доба Руїни, такий собі Майдан 350-річної давності, коли простий люд вирішив, що може приймати важливі рішення, які вплинуть на подальшу долю країни, і щиро вірив у рівність соціальних верств. Чи змінилося щось у нашому сьогоденні? Ні. Чи цікава ця книга? Без сумнівів. Чи всім вона сподобається? Однозначно, ні. Історію ж бо не кожен і любить) Чи буду я перечитувати? Мені вистачило одного разу, аби ще раз пересвідчитися: нам варто поставити пам'ятник граблям - історія нас таки нічого не вчить. Та крім перипетій, пов'язаних з соціальною сюжетною лінією, тут присутня і любовна - Петро і Леся, - почуття яких змальовано у кращих традиціях українського письменства. Тут і любовний трикутник, і викрадення, і двобій за кохану, і щирість почуттів... Словом, класика - це завжди актуально, чи не так? Тримайте цитату, аби переконатися. "А в нас над усе - честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала, і ворога під ноги топтала… Слава ніколи не вмре, не поляже, лицарство козацьке всякому розкаже".

Ех, як сумно, що історія не вчить.І ми наступаємо на одні і ті ж граблі - особливо зараз, коли події твору перегукуються з сучасною війною. Боротьба за владу між Іваном Брюховецьким та Якимом Сомком, суперечки між різними верствами населення і як наслідок - Чорна рада 1663 року в Ніжині. Дуже гарна мова історичного роману, цікаво описано побут звичайних людей, козаків і Запорожжя, історія кохання Петра і Лесі. В книжці зображені вигадані та історичні персонажі. І автор майстерно поєднує їхні життя та долі. На жаль, малоосвічений народ вірив у те, що всі можуть бути рівні, мати одинакові права, ні багатих, ні бідних, що й спричинило "чорну раду". Варто читати, адже історію треба знати.