Нові відгуки

Читала книгу по діагоналі, бо інакше не було сил🥺 Перші дві частини були непогані, насправді було навіть цікаво, що буде далі. Але це просто розчарування. 1. Зʼявляється дуже багато незрозумілих персонажів, які в принципі навіть не грають ролі. 2. Події описані не цікаво, сухо, але додано дуже багато зайвих деталей. 3. Якщо чесно, я так і не зрозуміла суті завершення циклу. Дочитала, щоб завершити цю історію для себе

Заключна частина трилогії. Все ще тримає у певній напрузі, все ще може забрати у тебе кілька годин вільного часу, все ще гарне видання від КСД. Сюжет добігає кінця, завершуючи арки персонажів та закриває початі у перших частинах гештальти. Загалом, уся трилогія — дуже непогане фентезі, яка може не на жарт захопити читачів

Це та книга, коли магія не рятує від нудьги🙈 Після Шістки Атласа я очікувала чогось не менш інтригуючого, адже Dark Academia, змови, магія та інтелектуальні ігри – усе це звучить привабливо. Але Парадокс Атласа виявився радше випробуванням на терпіння, ніж захопливим читанням. Основна проблема – надмірна кількість непотрібного тексту. Діалоги затягнуті, думки героїв розтікаються сторінками без особливого сенсу, а філософські роздуми радше створюють ілюзію глибини, ніж дійсно щось привносять у сюжет. У певний момент я просто ловила себе на думці: «Про що взагалі ця книга?»😞 Атмосфера Dark Academia присутня, але більше у вигляді антуражу, ніж змісту. Очікуваної напруги, інтелектуальних протистоянь чи відкриттів майже немає – замість цього герої просто багато говорять, рефлексують і час від часу пригадують, що тут має бути ще й магія.😅 Загалом Парадокс Атласа розчарував. Можливо, він знайде свого читача серед тих, хто любить розлогі філософські тексти та повільний розвиток подій, але особисто для мене ця книга була надто нудною і затягнутою. Третю книгу навіть не читатиму.

По-перше, книга дуже красива і неймовірно оформлена. Дуже рада що КСД постаралися над цим. По-друге, світ цікавий. Мені подобається, що автор поєднує сучасність з магією. Та й ще такою цікавою. Тут в нас є емпати, ілюзіоністи, фізики. І це незвично (хоча коли побачила емпатів зразу згадала українську книгу «Емпати»). По-третє, прочитавши анотацію, інтригувала в одну манить. Люблю подібного роду сюжети. Проте, на цьому все хороше для мене і скінчилось. Книга мені не зайшла. Нетому, що погано написана чи абсурдний сюжет. Ні. З цим все добре. Загвостка в тому, що це не мій тип фентезі. В книзі великий акцент йде на науці (фізику чи навіть квантову фізику) і хоч наукові книги бувають цікаві для мене. Але не тут. На жаль, я пропускала дуже багато абзаців, бо попросту нудилась. І хоч під кінець сюжет набуває більшого масштабу, воно мене не вразило. Тобто замутили масштабно і прикольно, але я вже втомилась і така «Ура, воно кінчилось!» Далі персонажі. Тут 6 головних героїв. З яких для мене цікавих десь 3-4. Всі прикольні, проте 2 мені взагалі не зацікавили, а інші навіть дуже цікаві, і якби не та фізика було б цікавіше) Що маємо у підсумку. Світ та персонажі цікаві, а сама задумка для мене не дуже. Але рада, що отримала подібний досвід. Тож, якщо ви зацікавлені у науці та створені чогось масштабного та місцями небезпечного, wellcome. А я піду і далі читати ромфентезі. Оформлення:10/10 Персонажі:6/10 Світ:7/10 Сюжет:5/10

Як би я не любила книги, після прочитання яких важко дібрати слова, щоб виразити свої враження, але зрештою це робить написання відгуку складною задачею. Тож відразу почну з того, що ця книга була неймовірною і вам точно варто її прочитати. Сюжет... у книзі водночас відбулося багато і немов нічого. Загалом можна описати так: магічні змагання, шість конкурентів, темна академія, купи брехні та таємниць, які потрібно розгадати. Це все, що я можу сказати, щоб не було спойлерів, адже вся історія пронизана ниточками, які до фіналу з'єднуються в клубок. [Мораль цієї історії така: остерігайся тих, хто проти тебе йде беззбройний. Якщо для них ти не є ціллю, жодного сумніву: ти їхня зброя.] І якщо мені важко говорити про сюжет, то однієї з причин цьому є те, що книга переважно була зосереджена на персонажах. І знаєте, вони настільки добре прописані, що коли я думаю про них, то спершу згадую їхні характери, а не магічні здібності. Це їхня боротьба, стосунки, взаємодія, погляди на світ та своє місце в ньому. Кожен персонаж індивідуальний, багатогранний, складний, має сіру мораль. Додам погляд одного із героїв на їхню шістку (не сприймайте цитату буквально): [Ліббі була героєм. Паріса — лиходійкою. Обидві зрештою розчаруються. Ніко та Рейна були нудними та егоїстичними, що їх можна взагалі не враховувати. Трістан був солдатом. Він би йшов туди, куди його найпалкіше вели. Роль убивці дісталася Каллему.] Я ж охарактеризую кожного із шістки Атласа одним словом: Трістан — цинізм; Паріса — маніпуляції; Рейна — знання; Ніко — вірність; Ліббі — невпевненість; Каллем — жорстокість. Моїм фаворитом став Ніко. Цей хлопець підкорює своє вірністю, але також має купу таємниць. На другому місці — Трістан. Для мене він чи не найскладніший персонаж. Гадаю, мені ще багато доведеться дізнатися про його потенціал та істині почуття. Але мушу таки визнати, що кожен із шістки чимось запав мені в душу. Їхня історія стала для мене цікавою, сповненою таємниць та відкриттів пригодою. Тож щиро раджу вам до прочитання🤌

Я почну з непопулярної думки, зважаючи на кількість негативних відгуків на гудрідс, — мені книга сподобалася. Вона не про хімію та любовні стосунки між персонажами, чого могли очікувати читачі. Ця трилогія першочергово про інше, що дуже гарно розкриває саме друга книга. 📖 Персонажі, з якими ми познайомилися в першій частині, набули нових рис. Скажімо так, вони трансформувалися. І це не дивно, адже вони два роки прожили ізольовано від решти світу. Вони вивчали найпотаємніші кутки своїх характерів, темні грані можливостей, будували чи руйнували принципи, заглиблювалися у свої сили, світ та своє місце в ньому. Їхнім оточенням були вони самі — віддзеркалення амбіцій, прагнення сили, могутності. Шістка трансформувалася, зважаючи на обставини, — [...як і весь рік, коли вони вдосконалювалися, мутували та змінювалися]. Трістан віднайшов ціль, що мотивує його позбутися комплексу меншовартості. Принципи Ніко дещо змінилися, хоча він досі залишився вірним другом. Паріса все та ж маніпуляторка, але почала проявляти більше людяності. Рейна найбільше із шістки заглибилася в магію, в силу медейнів, в їхню історію. Її дослідження комусь могли здатися божевільними, а от я багато над якими твердженнями замислилася. Каллем продовжує саморуйнівне життя — [що мене не вбиває, те неодмінно знайде кращий спосіб зробити це]. Та попри це його роль у будинку досі важлива. Ліббі стала для решти мірилом совісті. І дім. Загадкове місце, яке огортає, оточує персонажів. Він відіграє важливу роль у формуванні шістки, хоча не кожен читач міг звернути на це увагу. ~ Як і перша книга, продовження має фокус на персонажах та піднімає низку питань: якщо ти маєш силу, чи є ти Богом? якщо ти здатен зруйнувати світ, то що тебе зупиняє від цього? що ти ладен віддати за те, що цінне тобі? якщо ти робиш щось погане, то чи є ти злом? чи маєш ти право приховувати знання від світу? чи кожен заслуговує на знання? Дуже багато думок між рядків, принаймні я їх знайшла. Тож, читаки, я щиро рекомендую вам книгу до прочитання. Вона однозначно варта уваги.

Описи більшості персонажів надзвичайно карикатурні і більше уявляються в якомусь фанфіку (при чому не дуже хорошому фанфіку — у цьому домі ми поважаємо починаючих письменників і творчість фанатів). У ту ж категорію відношу нехарактерні персонажі занадто пафосні діалоги – на них хотілося театрально піднести руку до серця й ахнути. Одну з головних героїнь постійно виставляють як тривожну та набридливу через те, що вона задає логічні питання і хоче краще зрозуміти їхнє становище. Це буквально була персонажка, яка рухала на початку історію, бо авторці наче впадлу було прописувати мотивації героїв та товариства. Але ні — у нас такої поведінки тут повне засудження. Не від одного-двох персонажів, аби показати їхні характери, а абсолютно від усіх, наче це думка й самої авторки — дратуюча штучна аутсайдеризація. Лор всесвіту йде просто повз. Мадейни всі мають лише здібності за своїм профілем? Чи деякі здібності в них базові? Людей без магії називають смертними лише зі снобізму? (тоді питання, чому це роблять усі) Адже не те щоб нам казали, що люди з магією безсмертні, то до чого таке протиставлення? Звідки взялися необхідні для сюжету навички бою в усіх персонажів і чому деякі з них мислять боксерською термінологією, наче не б'ються, а аналізують чийсь бій по телеку — теж не ясно. Продовження скоріш за все почитаю, аби побачити, чим усе скінчиться. Бо заміс сюжетний глобальний. Штука з тим, що сайд-історії поті вибудовуються у важливі елементи сюжету приємна (хоча здавалось би, це просто мінімум). За це оцінка 4.

Купила цю книгу заради спільних читань і не відкладаючи приступила. Побачивши доволі невисоку оцінку на Goodreads 3.58⭐️ я не очікувала багато і готова була до посередньої книги. Тому уявіть моє здивування коли я почала її читати і просто отримувала захват і шалені емоції майже на кожній сторінці😱 Ця книга це точно щось неймовірне і непересічне. 6 кандидатів, але тільки 5 отримає блискуче майбутнє і доступ до найціннішої інформації людства. 6 головних героїв і кожен має своїх демонів. За усіма було дуже цікаво стежити, але для мене Паріса стала особистим крашем. Кожен розділ від її імені викликав бурю емоцій та вражень. Вона абсолютно непересічний персонаж. Ніко, Паріса, Трістан, Рейна, Ліббі, Каллем це шістка Атласа Блейклі. Багато головних героїв, але авторка максимально для 1 книги розкрила кожного. Що вони думають, чим живуть, яка їх історія і на що вони сподіваються. Персонажі з сірою мораллю, з високими очікуваннями та зовсім не дружелюбні. Читаючи книгу я отримувала багато класних насичених емоцій. Не усі були позитивні або приємні, але в цьому і є родзинка цієї книги. Персонажі можуть не подобатись, світ може бути не зрозумілим, але те як авторка затягує нас у свої тенета психологічних ігр ігнорувати точно не можна. Я з нетерпінням чекала на вихід наступної частини і нарешті вже можна побігти і купити її🤤