Ідея книги непогана, але відчуття що чогось не вистачає. Задум цікавий, але реалізація її відверто шкульгає, хоча є перспективи це розвинути далі, можливо, в наступних книгах, якщо вони звісно будуть, але кращому вигляді щодо сюжету. В намаганні «догнати і перевершити Марвел» книга так і не наблизилась, як і незрозуміло, навіщо авторам гнатися за тим, щоб написати книгу «аби діти Марвел не читали» та «щоб замість Суперменів знали Хорта». Початок книги обіцяє багато чого, але натомість усю книгу герої роблять свої справи лише в одному селі, а їм треба за основною метою – багато місць сил відвідати перед тим як боротися з антагоністом книги кощієм. Розділи буквально 4-5 сторінок – і вже одразу наступний розділ. Навіщо було робити так багато розділів, якщо вся книга могла вміститися не у тридцять вісім розділів, а значно менше? Буквально один з розділів займає лише одну сторінку. Одну, Карл! Як головний герой, Хорт одразу отримує зацікавленість з боку усіх жінок тільки, тому що в нього, бачте, сексі-тіло. Дуже в стилі сучасних роментезі. Цей троп починає набридає, коли головний герой завжди отримує жінок тільки тому, що він головний герой. Сам Хорт нагадує Мері Сью. Оскільки Хорт православний козак, то він хрестить свою зброю, хоч автори наголошують, що це не по-християнськи. А тамплієри ніби дуже по-християнськи були: буквально люди, що вбивають за християнського Бога, який заповідає цього не робити навіть у випадках самооборони. Про фаталістичну фразу з книги «Ми не обираємо своє призначення. Усе, що зараз відбувається, неминуче» не погоджуся. Взагалі незрозуміло, навіщо ці «цитати» перед кожним розділом? Оскільки ця книга є фантазія-алюзія на сьогодення, то ця фраза звучить максимально огидно. Стиль тексту, попри те що книгою займалась ціла команда, дещо недопрацьований. В тексті нам постійно нагадують як звуть Хорта, бо, мабуть, автори думають, що у читачів 5-ти секунда пам'ять. Проблема, що немає лапок в деяких місцях тексту, де йде думка персонажа…чи не персонажа, словом, незрозуміло, хто саме говорить в таких моментах – автор чи персонаж. Місцями пропущені коми. Так як небіологічний батько Хорта хоче побудувати свою фортецю на Дніпрі, і, зрозуміло, як він її назве – Хортиця, то події книги відбуваються десь приблизно у XVI столітті, але мапа України в книзі з усіма точками місць сил – сучасна. Крім козаків більше ніхто не згадується, ні Річ Посполита, ні Османська імперія, нічого. Все заткнуто в одне село, коли починається основна частина книги. У спробі зробити фентезі по слов’янському пантеону богів, автори (бо книжку писали цілою командою, так сказати, усім селом), автори додали в книгу ще скіфський пантеон + індуїзм і змішали в це свій власний пантеон власних богів з ведами. За книгою стоять стільки партнерів, стільки реклами, інтеграцій з АТБ, мерча, скільки мало собі можуть більшість авторів на свою книгу дозволити. Вся ця реклама і така велика кількість ніяк не може окупити відверто сіру, недопрацьовану книгу. P.S Краще почитайте Аркан вовків.

Перше, що мене справді зачарувало — це оформлення книги. Гарна обкладинка, стильне поліграфічне виконання — видно, що над цим постаралися. Але, на жаль, на цьому моє захоплення й закінчилось. Так, у книзі є те, що я люблю — українська міфологія, козаки, дух давнини. Проте якщо ви очікуєте щось на кшталт «Аркану вовків», то одразу скажу: ні, це зовсім інша історія. Там — серйозно, глибоко й правдиво, а тут — радше дитяча казка з поверхневим поданням. Текст читається легко, навіть занадто легко. Мова проста, іноді спрощена до межі, і деякі фрази просто різали вухо. Не вірю, що навіть у вигаданому XVI столітті могли так висловлюватися. Особливо дратували деякі «перли» на кшталт: «Якщо козак спить, значить, не бʼється». Серйозно? Навіщо так писати? Такі моменти руйнували будь-яку атмосферу і змушували перевертати сторінки з дедалі більшим розчаруванням. Щодо сюжету — я не зрозуміла ролі Хорта. Він ніби просто існував, щоб його постійно рятувала Рахманка. Герой, який нічим не запам’ятовується, без внутрішньої сили й розвитку. У підсумку, лишилось відчуття, що вся історія ні до чого не вела. Чесно кажучи, продовження читати не збираюся. І вкотре переконалась: розкручені книги часто виявляються гіршими за ті, про які просто забули згадати в рекламі.

Згодна із попереднім відгуком на всі 1000%. Таке враження, що й Ірена Карпа перечитала Гаррі Поттера (не в образу фанатам Ірени, мається на увазі дуже простий буденний жанр і стиль для відпочинку). Але там, де ти очікуєш дивного світу, такого близького тобі культурно, ти отримуєш спрощений буденний образ, до якого навіть не примудрились додати культурної родзинки. Невже в українській мові мало виразів, оборотів і епітетів? А тепер уявіть козаків. Уявляєте, яким слівцем вони могли б спілкуватись? В книзі ви цього не прочитаєте - текст писала 5- річна дитина на канікулах у бабусі від «нема, що робити». (я прокинувся. Встав. Відчув вітер. Чудово. Сів. В лісі. Піду туди. Не цікаво. Повернусь. Хочу їсти. Смачно. Втомився. Сплю. ) Вся ця історія сильно скидається на комерційний проєкт в стилі телешоу на СТБ та спробі «підзаробити грошей». Де основа - обгортка, а не суть. Розрекламували чудово, це правда, але «продукт» протух іще до споживання. Головний герой пʼять розділів поспіль зʼясовує «що ж то за похід такий? Який то похід? Похід? -а який похід? Що за похід?» приблизно так. Сюжет плаский як бетон (до речі, реклама казино betOn на онлайн платформах і та цікавіша, там принаймні харизматичні персонажі). Інтригу намагаються тримати за рахунок таємничого походу для порятунку світу. (5 чи 7 розділі як вже писала), незрозумілим персонажем напівкозаком-напівбогом, образ якого не розкрий, як і образи усіх інших. Класично: є добро, є зло. Зло хоче правити світом, світ треба врятувати. (От прям настільки прямолінійно). Намагаються іще розкрити емоційні стосунки мати-син, але вони застрягають десь на поверхневому рівні самокопання козака до того, як він розуміє, що зголоднів чи стомився. Фінал ще гірший - від того, що ти розумієш, що книга яку ти прочитав, була лише історією лише 1 частки із 10 чи 12, які треба зібрати, щоб нарешті відбулась фінальна битва. Тобто - іще 10 чи 12 таких книжок (не памʼятаю вже, скільки там їм треба було елементів цих зібрати). Мораль: не купуйтесь на рекламу, не купуйтесь на блогерів, з осторогою ставтесь до книжок, навколо яких створюють ажіотаж. Цю книгу я б не радила, навіть якщо вам просто треба вбити час.

Книга Ольги Навроцької «Хорт. Перший характерник» стала для мене справжнім відкриттям і зануренням у світ, де легенда переплітається з історією, а міф набуває живого дихання. Це не просто художній твір, а своєрідна подорож у глибину української душі, її прадавніх уявлень про силу, справедливість та мужність. Головний герой, Хорт, постає не лише як сміливий воїн, але і як людина, яка шукає своє місце у світі, свій шлях, своє покликання. У ньому поєднуються рішучість і вразливість, прагнення до справедливості та внутрішні сумніви. Саме ця людяність, невимушено вплетена в образ легендарного характерника, робить його таким близьким і зрозумілим читачеві. Він не є ідеалізованим героєм без вад, натомість справжнім — зі своїми страхами, втратами й перемогами. Особливо захоплює майстерність авторки у відтворенні атмосфери козацької доби. Вона настільки яскраво описує степ, битви, звичаї та духовні практики, що виникає відчуття повного занурення. Природа в книзі не просто тло, а жива сила, яка допомагає герою пізнати себе і здобути силу духу. Містика та чарівні елементи не руйнують історичної достовірності, а навпаки — доповнюють і поглиблюють її, надаючи оповіді особливого чару. Читання цієї книги стало для мене нагадуванням, що справжня сила людини полягає не лише у володінні зброєю чи надприродними здібностями, а в здатності залишатися вірним собі, боротися за правду і не втрачати людяності. «Хорт. Перший характерник» — це роман, який дарує не лише цікаву пригоду, а й глибокі роздуми про джерела нашої культури, про те, що означає бути українцем, і як у найтемніші часи зберегти світло всередині себе. Книга надихає, пробуджує гордість за рідну історію та залишає по собі відчуття внутрішньої сили й віри у власні можливості.

Якщо коротко - readless. Багато реклами навколо відверто погано написаної книги.

Одразу зауважу, що це відгук не на книгу, а на тестовий розділ, який роздавали охочим. Я спершу була дуже зраділа, коли побачила чергову фентезі новинку з українським фольклором за основу. Радість була недовгою, бо почала читати текст. Якщо коротко, то книзі дуже сильно не вистачає редактури - як літературної, так і стилістичної. Стиль написання дуже аматорський, сухий і невиразний та більше пасує сценаріям, а не художці. Про світ та сюжет не писатиму, звісно ж, бо це не вся книга. Тут можна було б завершити, якби не одне "але". Якби це був будь-який інший дебют, я б просто поставила 4-5 зірок з огляду на нову авторку, однак вимушена знизити оцінку через неймовірно кринжову піар кампанію, яка лише шкодить і цій книзі, і десяткам інших значно якісніших літературних продуктів у жанрі фентезі від українських письменників. Реклама, підсилена відгуками (не певна, що правдивими) невідомих блогерів і блогерок, подає серію та її світ як мало не українського Відьмака/Володаря Перснів, чи друге пришестя Сірого Ордену. Але прочитавши перші сторінки Хорта, книгу не хочеться читати далі саме через текст. Виходить, що вся недешева кампанія вкупі з 1+1 медіа розкручує доволі сумнівний продукт, в той час, як книги справді варті уваги, так і залишаються непоміченими. За весь роздмуханий хайп навколо тексту посередньої якості я зняла ще 3 зірки. Моя порада - не вірте пафосній рекламі і НЕ купуйте книгу ДО того, як на неї з'являться відгуки реальних читачів, або ж блогерів і блогерок, яким ви довіряєте.

Українське фентезі і доволі непогане. Читала цю книгу в часи локдауну і вона стала хорошою казкою, яка відволікає. У цій книзі поєдналася знайома нам реальність і світ Богів, але богів не часів Античності, а зовнішньо дуже схожих на нас з вами. Сюжетно є щемлива історія кохання, навіть трохи ванільна. Але під настрій заходить) Обʼєктивно хотілося б трохи розлогішими деякі описи і більше докрутити самих героїв. Втім, це дебют. Я б не була супер суворою. А ще була інформація, що пані Навроцька готувала чи готує другу частину. Мені власне було б цікаво почитати продовження і як зміниться стилістика тексту авторки.