Книга захоплива, бо це водночас і фікшн, і нон-фішкн, і історичний роман і казка для дорослих людей і проза, тож точно сказати, який це жанр книжки неможливо, проте сама історія Хіроо Оноди унікальна. Як написав сам автор книги – німецький режисер Вернер Герцоґ, в книзі як багато правди, так і багато вигадки. Ця книга це не точна передача усього, що пережив Онода а радше візуалізація на основі особистої зустрічі Герцоґа з Онодою в 1997 році, проте сама історія описана яскраво, з нотками філософії про життя, буття, честь, майбутнє, минуле і справжність реальності, в якої жив Хіроо Онода. Хоч сама історія про японського офіцера, що воював 30 років після закінчення Другої Світової війни відома, проте книга дає можливість уявити ці 30 років життя Оноди з усіма складнощами партизанської та водночас безглуздої війни у непрохідних джунглях з майже безкінечними дощами на острові Лубанг, Філіппіни. Хіроо Онода бореться не просто з ворогом, якого вже давно немає, він воює не просто на війні, яка вже давно закінчилась в далекому 1945-му році, Онода воює з самим часом, що для нього минає швидко місяць за місяцем як вогник бігає по мотузці. Він воює у минулому, якого вже немає, навіть не наважуючись здатися. Якби не мандрівник Судзукі Норіо, який випадково його знайшов – ми б ніколи не дізнались цієї історії. З усіх, хто був разом з Онодою, лише він залишився вірним своїй меті воювати далі, не розуміючи, що війна давно закінчилась. Історія Оноди – приклад, чому і наскільки важливим є зв'язок між людьми, який в нас зараз є завдяки багато разів благословенному і багато разів критикованому інтернету. Ще це приклад, як можна жити у теперішньому часі в минулій реальності.
В книзі є багато порівнянь ніби взятих з японської ліричної поезії, особливо наприкінці книги. Здається, що автор надихався жанром віршів хайку, щоби написати книгу. Сам Герцоґ не зняв про Оноду фільм, проте є фільм 2021 року режисера і сценариста Артура Гарарі (Arthur Harari), але подивитись його українською нема де, крім хиба що десь англійською на піратському сайті (чого Я не рекомендую).
Якщо ви колись хотіли собі уявити, якою була історія Хіроо Оноди, як це – жити у джунглях, то ця книга точно для вас хоч вона і маленька за кількістю сторінок.

Мабуть, багато людей спочатку дивились фільм, а вже потім захотіли прочитати книжку. Якщо так, то я вас вітаю – книжка вас точно не розчарує. Без перебільшень сюжет книги захопливий, і фільм також. Атмосфера книги прекрасна: вагон експреса десь в засніжених горах, де усі – підозрювані. Ви до фіналу не бутити впевнені, хто вбивця. Головний герой дуже геніально написаний детектив зі своєю філософією. Він дещо схожий на Шерлока, але на відміну від Ш Пуаро не приймає н@ркотики. Книга ідеальний старт, щоби почати читати книги Агати Крісті, особливо ті, в яких фігурує Пуаро. Основна думка книги – справедливість та закон – чи завжди це одне й те саме.
Дещо фільм 2017 року місцями не відповідає книзі, проте не настільки, як, наприклад «Привиди у Венеції» 2023 року. Не зрозуміло, чому в фільмі є персонаж з іншої книги Агати Крісті, якої немає в цій? Навіщо в фільмі сцена, якої не було в книзі?
Єдиний хіба що мінус книги, який можна знайти – це наявність р*снявого персонажа княгині, чиє прізвище – Драгамирова, Агата Крісті можливо поцупила у реально існувавшої княгині Драги Обренович – дружина короля Сербії Олександра I Обреновича (їх обидва вбили під час перевороту), особливо враховуючи, що події книги відбуваються десь на території Балканського півострова в часи існування королівства Югославія, коли Обреновичів вже давно не було. І цю «княгиню» не рятує те, що вона виїхала з московії під час бійні більшовиків і монархістів у 1917-тому, не її участь у сюжеті, ніщо. В цьому персонажі немає нічого доброго як за замовчанням, так і за діями і поведінкою. Сама авторка зобразила княгиню дуже влучно – як жовту жабу. Жабу, що вічно усім незадоволена, приховано ненавидить усіх людей лише сам факт того, що усі люди в світі не поводять себе, як р*сня. Потрібно помічати в книжках що в сюжеті присутні москвини чи згадки про цих істот, щоби всі знали, що за книгу вони купують. Так, книга написана в 1934 році, проте це не означає, що в цей теперішній час під час повномасштабного вторгнення московії в Україну комусь, особливо нам, українцям, буде приємно читати книгу, де є персонаж р*сня чи нагадування про щось р*сняве. Здається людство, що тоді в часи Агати Крісті, що зараз деякі представники, все ще не дійшли до думки, що немає нічого доброго і «загадочного» у істотах з культом смерті та імперської величі, що вже треба перестати шукати душу у істот, в яких її немає.
Книжка є з такою обкладинкою так і з чорною обкладинкою, вони обидві однакові на ту ж саму кількість сторінок і та сама перекладачка – Надія Хаєцька.
В книзі ілюстрацій немає, тільки мапа вагону для зручності.

Мабуть, багато людей спочатку дивились фільм, а вже потім захотіли прочитати книжку. Якщо так, то я вас вітаю – книжка вас точно не розчарує. Без перебільшень сюжет книги захопливий, і фільм також. Атмосфера книги прекрасна: вагон експресу десь в засніжених горах, де усі – підозрювані. Ви до фіналу не бутити впевнені, хто вбивця. Головний герой дуже геніально написаний детектив зі своєю філософією. Він дещо схожий на Шерлока, але на відміну від Ш Пуаро не приймає н@ркотики. Книга ідеальний старт, щоби почати читати книги Агати Крісті, особливо ті, в яких фігурує Пуаро. Основна думка книги – справедливість та закон – чи завжди це одне й те саме.
Дещо фільм 2017 року місцями не відповідає книзі, проте не настільки, як, наприклад «Привиди у Венеції» 2023 року. Не зрозуміло, чому в фільмі є персонаж з іншої книги Агати Крісті, якої немає в цій? Навіщо в фільмі сцена, якої не було в книзі?
Єдиний хіба що мінус книги, який можна знайти – це наявність р*снявого персонажа княгині, чиє прізвище – Драгамирова, Агата Крісті можливо поцупила у реально існувавшої княгині Драги Обренович – дружина короля Сербії Олександра I Обреновича (їх обидва вбили під час перевороту), особливо враховуючи, що події книги відбуваються десь на території Балканського півострова в часи існування королівства Югославія, коли Обреновичів вже давно не було. І цю «княгиню» не рятує те, що вона виїхала з московії під час бійні більшовиків і монархістів у 1917-тому, не її участь у сюжеті, ніщо. В цьому персонажі немає нічого доброго як за замовчанням, так і за діями і поведінкою. Сама авторка зобразила княгиню дуже влучно – як жовту жабу. Жабу, що вічно усім незадоволена, приховано ненавидить усіх людей лише сам факт того, що усі люди в світі не поводять себе, як р*сня. Потрібно помічати в книжках що в сюжеті присутні москвини чи згадки про цих істот, щоби всі знали, що за книгу вони купують. Так, книга написана в 1934 році, проте це не означає, що в цей теперішній час під час повномасштабного вторгнення московії в Україну комусь, особливо нам, українцям, буде приємно читати книгу, де є персонаж р*сня чи нагадування про щось р*сняве. Здається людство, що тоді в часи Агати Крісті, що зараз деякі представники, все ще не дійшли до думки, що немає нічого доброго і «загадочного» у істотах з культом смерті та імперської величі, що вже треба перестати шукати душу у істот, в яких її немає.
Книжка є з такою обкладинкою так і з кольоровою обкладинкою, вони обидві однакові на ту ж саму кількість сторінок і та сама перекладачка – Надія Хаєцька.
В книзі ілюстрацій немає, тільки мапа вагона для зручності.

Астроном Джон Вілліс з Канади в пошуках іншопланетянин знайшов не самих їх, а різні підходи як шукати інше життя з точки зору астробіології і бюджету космічних дослідницьких агенцій, виходячи навіть за межи Сонячної системи до екзопланет. Вілліса шукає не просто планету подібну до нашої, а те, чи може існувати життя в іншому середовищі, відмінному від земного в якому ми живемо. В пошуках він встигає розрахувати, скільки б коштувало те чи інше дослідження з умовами, що бюджет не дуже сильно великий і не дозволяє профінансувати усі дослідження, а лише важливі. Пошуки позаземного життя наповнені історіями дослідницьких місій як, наприклад місія Вікінг по вивченню Марса чи Кюріосіті. Книжка написана ще в 2016 році, тому деяка інформація про ту чи іншу дослідницьку місію на 2025 рік є застарілою, бо місія або припиналась або той чи інший проєкт відмінили. Ілюстрацій немає

Найкраща книга про динозаврів яка є. Її автор один з крутих палеонтологів родом з Шотландії, який займався рештками динозаврів, намагаючись зрозуміти як вони вимерли, хто був до динозаврів та інше. Автор займався рештками та теоріями в часи, подібні до тих що в першому фільму Парку Юрського періоду, сидячи за старими компами, такими, які зараз можна побачити хиба що в музеї. В книжці купа ілюстрацій та різних графіків. Книжка написана без багатокілометрових термінів, розкиданих направо і наліво та зайде усім, кого цікавлять динозаври, від звичайного фана динозаврів то прискіпливих археологів і палеонтологів