Олексій Гедеонов

Підлітковий історичний роман про те, звідки в Україні завелися котики 🐾

🐱 Я вже згадувала про основний недолік роману в підсумковому січневому дописі — для дорослого тут надто дитяча фабула, а для підлітка занадто багато незрозумілого.

🐱 В якійсь момент я навіть перестала розуміти, що читаю, і зробила найкраще: просто відклала книгу на пару тижнів, аби особиста втома не позначилася на загальному враженні. І це спрацювало! Повернувшись до тексту пізніше (правда, довелося повернутися і на десяток сторінок, аби згадати контекст), я з задоволенням книжку дочитала.

🐈‍⬛ Отже, ми маємо 11 століття, Київ, традиційно для тих часів напружена (хоча коли вона була іншою?) політична ситуація, а тут князю доносять звістку, що повертається його майбутній зять і явно спитає за свої монети, що лишалися на збереження у князевій казні. Варто казати, що монети тойво, трішки скінчилися, бо Гаральда не те шоп вже чекали.

🐈‍⬛ Вирішити питання із появою монет в казні назад поручають дядьку головної героїні, майстерному ювеліру. Це чомусь не всім до вподоби.

🐈‍⬛ Тут, як і в "Ольвія. Зима змін", автор розвертає на повну картину того, як жили кияни, яким тільки-тільки побудували Софію. Максимальне занурення у побут, звичаї, забобони, щоденні дії та святкові обряди, плюс магія, якою тоді називали все, що не розуміли. В якійсь момент можна буквально відчути вітер та смак наїдок тих часів. А від того, що є прив'язка до відомих київських локацій, то з твором можна ходити екскурсіями.

🐈‍⬛ Твір максимально тягне екранізувати, тільки бажано без драконів 👀

#Дафа_радить, лише зважайте на те, що карколомних інтриг чи запаморочливих любовних переживань не буде, фабулою це дійсно підлітковий чи навіть на середній шкільний вік твір. А от занурення у минувщину потребує від читача зусиль, але воно того варте.

"Змієві вали" - це збірка фантастичних оповідань українських авторів, які можна грубо розділити на три блоки: твори ХІХ (їх класифікувала б скоріше як містику/готику), ХХ та ХХІ століть. Від останніх очікувала найбільше, а отримала найменше - більшість робіт були досить одноманітними, описували радянщину (від чого вже втомилась) або війну. Наприклад, "День Нептуна" автор буквально списав в тез російської пропаганди. Виділялись тільки "Ближче всіх до полюса" Кідрука та "Туди, де буде сад" Аренєва, які й сподобались найбільше.

"Живі - радійте"
🏛️ В цій історичній повісті автор переносить читача у 334 рік до нашої ери в місто Ольвію, мешканці якої займаються своїми буденними справами і гадки не мають, що македонський цар Олександр Непереможний планує захопити все Північне Причорномор'я, а отже і Ольвію.

Чи зможуть прості містяни протистояти могутній армії Олександра Македонського, якого називають розорителем міст?

Чи вистоїть Ольвія?

🏺Мені дуже сподобалось, як автор "оживив" давню Ольвію на сторінках свого твору.

Олексій Гедеонов показує нам місто очима 13-річного юнака Алкіона, який є сиротою і прислуговує у храмі Аполлона.
А ще він безмежно любить своє місто Щастя.

Центральна площа (агора), тенетос (священне місце), де здійснюються жертвоприношення, система водопроводу - все це вимальовується на сторінках твору.
Автор навіть відкриває для читача двері храму Аполлона-Лікаря, куди йдуть за допомою мешканці міста.

На сторінках книги постають рибалки, гончарі, ремісники, купці.

Перед очима проносяться свята, влаштовані на честь Достославних (Олімпійських богів).

Ця повість певною мірою дозволяє нам доторкнутися до звичаїв та традицій славних еллінів, відчути той неймовірний дух античності.

А ще тут є дрібка доброї магії✨ і ніжне кохання, яке тільки зароджується в юних серцях Алкіона та рудокосої Хелідони.

🏹 Книга зараз дуже близька кожному українцю, бо тут є війна.

В Ольвію, як і в Україну, вона приходить неочікувано.
Тоді всі до одного ольвіополіти стають на захист рідного міста.
Кожен має вибір. Але, як в кожній війні, окрім мужніх героїв, є підлі зрадники.

І тут для Алкіона, якого змалечку цькували через його сумнівне походження, з'являється така омріяна можливість прислужитися своєму місту, здійснити свою заповітну мрію.
Хлопчик з хоробрим серцем стає поруч із воїнами і мужньо бореться за щастя у свому Щасливому місті.

Бо кожній війні місце в пеклі...

Раджу цю захоплюючу повість для дітей і дорослих, які цікавляться історією, від 13-ти до ♾️

🏺"Будь-який герой дорого дав за пам'ять про себе. Дуже дорого..."

🔥Як розказати дітям про історію [history]? Подати її запакованою у захопливу історію [story]😏

❌Давайте я спочатку про те, що мені було не ок, аби до того вже не повертатися. Отже, не ок мені було певний дисонанс між тим, на що я очікувала і що отримала 😂 (але звісно що ніхто і ніщо не зобов'язано відповідати моїм очікуванням, тож сама винна і це вже ок).

Очікувала я (не знаю чому) - чи не бойовика в історичному сетінгу. А отримала спокійну оповідь, яка буквально намалювала мені життя у античній Ольвії (це сьогоднішній Очаків, якщо ви, як і я, плутаєтесь в нашій географії). Всі ті буденні хлопоти, розподіл прав та обов'язків між різними мешканцями, ритуали із богами та віруваннями, політична картина - хто кому ворог і чому. І ні, це геть не погано, навпаки, просто певний дисонанс був на перших сторінках (як із "Цирцею", де я чомусь очікувала сучасності 😂), але потім все владналося і книга стала прекрасною!

✅Головний оповідач тут - хлопчик-підліток, який служить в одному з числених храмів Ольвії, мріє про те, аби стати громадянином міста (бо він - знайда і котячий син), закохується (сам того не розуміючи) у дівчинку, яка також не те, щоб королева балу. Її мати - скіфка, а скіфи викрадають людей з Ольвії. Коротше, із нею також всьо складно. А ще він спритний бігун і сподівався, що стане героєм у спорті. Але доля повернула інакше, коли Олександр Македонський вирішив, що "це мені нада" і пішов на Ольвію війною. Далі буде багато втрат, смертей, героїзму та зради, щасливих воз'єднань та трагічних нещасть.

✅Дійсно цікаво та захопливо описаний один історичний епізод, з якого читач (а розраховано це на людей, починаючи з підліткового і до будь-якого віку) отримує купу цікавих знань. Наприклад, можна нудно написати, що люди тоді займалися тим-то і тим-то ремеслом, а можна вплести відрядження на гончарне виробництво у якості такого собі покарання за розбитий посуд у храмі. Або можна протокольно написати, що жінки у античні часи були позбавлені таких-то і таких-то прав, а можна оформити це емоційним діалогом між двома підлітками.

🔥Коротше кажучі, автору вдалося вписати купу корисно-потрібного у на позір чисто розважальну повістину. І не в лоба це задекларувати, а саме показати, замість описати. Мені було надзвичайно цікаво і геть непроти прочитати ще щось про античні часи, бажано так само белетристично подане, але в основі історично достовірне.