Якщо ви шукаєте цікаве фентезі з японським колоритом, то вам сюди) Це друга частина серії, і, мушу зізнатися, вона виявилася навіть кращою за першу. Ми знову зустрічаємося з найманкою Рувей. Вона вирішила остаточно «зав'язати» з минулим, мріє про спокійне життя, роботу... але доля, як завжди, підкидає свої «сюрпризи». Густонаселені тарганами гуртожитки, зла сусідка, яка й «палець у рот не клади» — все це лише дрібниці на тлі нової загрози. Навколо зникають люди, і ніхто не може їх знайти. Коли зникає близька людина, Рувей кидається в самісіньке серце небезпеки. Сюжет тут — справжній вибух емоцій! Авторка плете неймовірну павутину з: ?Небезпечних релігій, що заманюють у свої тенета; ?️‍♂️Прихованих злочинних схем; ?Таємничих подорожей у вимір духів; ?Вибору, що змушує серце стискатися від болю. А ще тут є мій улюблений персонаж — легендарний меч?️, що не лише сипле жартами, а й може набувати людської подоби. Це справді неймовірно! І хоча це фентезі сповнене небезпек, пасток і темних таємниць, для мене воно стало справжнім затишним прихистком. Це cozy фентезі з відбірним гумором, що розсіює будь-яку темряву. Воно зігріває душу зворушливим коханням і показує, наскільки важлива підтримка друзів у цьому буремному світі. І знаєте, що мене найбільше вразило? Попри східний колорит, книга пронизана нашими, українськими, нотками. «Топтати ряст», «дракону під хвіст»... ці фразочки змушують посміхатися, а згадки про ліплення вареників з вишнями і прополювання м'яти роблять цю історію неймовірно рідною☺️

Абсолютно не знала, що очікувати від цієї книги, бо хоч після презентації дуже зацікавилась нею, та все ж шпилька невпевненості залишалась, бо ж не люблю східну тематику, не моє це все. Саме тому "Залізна вдова", "Червона зима" і "Макова війна" пройшли повз мене, але тут авторка українка, тож варто спробувати, дати шанс. І шо ви собі думаєте? Ні на секунду не пошкодувала! Ба більше, вже з нетерпінням чекаю продовження, бажано одразу другу і третю книги разом ? А все чому? Дуже вже зайшов стиль пані Олександри, а кількість моментів, де я відверто поґеґала, довершили свою справу, тож я тепер теж ніжно люблю Рувей ? Не очікувала, що Ксандер виявиться цукровою булонькою, чомусь думала, що він крутий поліцейський, але це в жодному разі не мінус, най буде ? Єдине, що тепер цікаво уточнити вік двійнят Ніко і Томо, бо я думала, що вони дітки, а тут "найкращий у світі Хару" ? Ну і дуже сподіваюсь, що в наступних книгах буде більше Хігати ? Тож сміливо додаю Женця в скарбничку вдалих дебютів і можу рекомендувати до прочитання)

"Щодо долі світу мені справді байдуже, але поки в ньому живуть дорогі мені люди, постаратися варто." Цю яскраво оформлену новинку я не змогла обійти стороною) Це фентезі з елементами японської міфології, які додають йому особливого колориту. ?Головна героїня, найманка Рувей, об'єднується зі своїм ворогом, слідчим Ксандером. І все це заради пошуків проклятої катани ?️, яка виявляється потрібною всім і одразу) В цій подорожі наші герої стикнуться з важкими випробуваннями, зустрінуться з небезпечними ворогами та знайдуть нових союзників. Вона стане подорожжю самопізнання, змінить їх та подарує щось набагато цінніше, ніж те, що вони шукають) ?Це фентезі містить елементи детективу, що однозначно додає інтриги та динаміки до сюжету. Та найбільше мені сподобалась центральна романтична лінія! Тут неідеальні, дуже реалістичні головні герої. Складні особистості, які мають свої недоліки, сумніви, страхи та боряться з власними демонами. Особливою родзинкою у творі є гумор та безліч комічних ситуацій, які виникають між Рувей та Ксандером. Це додає легкості та дотепності, робить читання приємним та надзвичайно захоплюючим. В цій історії головні герої вчаться довіряти одне одному. Вони всім серцем прагнуть знайти кохання, але й водночас щиро бояться цього почуття, яке може зробити їх слабкими та вразливими. ?Чесно зізнаюсь, що мені не так сильно припала до душі фентезійна складова, як неймовірно зачепила життєвість книги ? Твір торкається вічних тем: пошук свого місця у світі, переживання втрати, складність людських стосунків. Історія демонструє, наскільки кожному з нас необхідно мати біля себе близьких по духу людей, які в складний момент зможуть завжди підтримати та підставтит надійне плече. А ще книга показує, як важливо вчасно звернутись за допомогою та навчитись з вдячністю приймати її. ?Зазначу, що я не до кінця зрозуміла мотивацію вчинків деяких другорядних персонажів та й самої загадкової лисички (яка виявиться зовсім не лисичкою ?), мені було трохи замало? Але це лише перша частина трилогії, і я впевнена, що авторка має чим мене здивувати,тож з нетерпінням очікую на продовження ? ?"...можу порівняти втрату саме з небесним світилом: ніколи по-справжньому не задумуєшся, що воно кудись подінеться." ?"...найгірше у мріях - те, що вони іноді збуваються."

Це вперше мені випала нагода прочитати історію від української авторки, яка поринає у світ японської міфології. І це було справді щось нове, оригінальне та напрочуд гармонійне. ⠀ Заплутано, трошки затягнуто, незвично – так. ⠀ Цікаво, неповторно, інтригуюче – так так так! ⠀ Головна героїня, Рувей, зростала без батьків під суворим наглядом майстра. Але коли майстра не стало, її життя докорінно змінилося: дівчина опинилася на службі у місцевого ватажка бандитів. Там вона змушена виконувати всі його доручення. Одне з таких завдань – знайти легендарну катану Хігату ? ⠀ Але, як з’ясувалося, Рувей далеко не єдина, хто полює за цим загадковим артефактом. ⠀ Історія сповнена гумору та іскристого сарказму. Є трохи романтичної лінії ❤️ І, звісно ж, тут є дракон? ⠀ Зізнаюся, читати було нелегко – книга виявилася непростою для сприйняття, і в мене залишилося багато запитань. Однак я щиро сподіваюся, що всі ці загадки знайдуть свої відповіді у продовженні. ⠀ Ну, а оформлення ? ви бачили це оформлення ?! Вона бездоганно гарна ? ⠀ Тож із нетерпінням чекаю на другу частину ?

Зізнаюся, починала читати з пересторогою: азійська міфологія — це круто, але виписати її якісно — завдання не з легких. Що ж, Олександра Черепан взялася за це завдання й виконала його так, ніби тримала катану, а не перо! ? Якщо ви хочете відчути себе в атмосфері магії, загадкових подій, дрібки мафіозних (пардон, в Японії ж якудза) настроїв і стародавніх легенд, "Жнець без коси" стане для вас цікавим відкриттям. авторка досить впевнено вводить читача у світ, сповнений східного шарму та інтриг. Сетинг крутий: ти відчуваєш вологе повітря островів, чуєш шум моря ? й навіть уявляєш блиск меча в променях сонця. Водночас, хоч деякі елементи, як, наприклад, рудий слідчий Ксандер, трохи контрастують із загальним антуражем, це зовсім не псує враження. Навпаки, його перепалки з головною героїнею Рувей (ох і саркастична вона мала язва) додають історії динаміки та яскравості ? Щодо сюжету: в ньому є родзинка та й він непогано тримає увагу, хоч іноді можна вгадати, куди все це приведе. Але то не головне! Авторка створила атмосферний світ і харизматичних героїв, що навіть передбачуваність не здається вагомим недоліком ? Рувей, головна героїня, — не безстрашна із палаючими очима дівчина, яка готова кинутись на меч заради абстрактної ідеї. О, ні, насправді її мотиви прості й зрозумілі: вижити. Дівчина береться за небезпечну місію — знайти легендарну прокляту катану ?(смайлика катани в мене нема ?), яка здатна змінювати долі. І це завдання відчувається як боротьба, сповнена страхами, викликами й несподіваними поворотами. Без ложки дьогтю не обійшлося: місцями хочеться глибшого занурення в історію світу та мотивацію героїв. Деякі моменти були рваними стрибками в часі. Але як для дебюту, це хороший старт ? "Жнець без коси" залишає післясмак і бажання повернутися до цього світу в наступній частині. Якщо вам подобається азійська атмосфера, пригоди та інтриги, ця книга варта уваги! ?✨

Книжку «Жнець без коси» я придбала на КиївБукФесті, через яскраву і красиву обкладинку. Вдало підібрані кольори, розфарбований зріз - книжка відразу привертала увагу. Не знаючи автора, навіть не здогадуючись про сюжет, я не втрималась… і купила її, забравши ледве не останній примірник на стенді видавництва. І ось її час прийшов… Складно назвати жанр «Жнеця без коси», трохи схоже на псевдоісторичне фентезі, з певним нахилом до міського фентезі та фентезійного детектива. Сюжет мені зайшов, він одночасно простий і між тим доволі закручений і динамічний. Дія відбувається в світі який дуже нагадує Китай середини 19 століття, з усім набором класичних китайських міфів – вогняні дракони, лиси перевертні, лісові демони. Головна героїня, Рувей – блакитноока молода дівчина, сирота, що з малечку вивчала бойові мистецтва. Пізнавши злидні, голод і присмак смерті, заради спасіння єдиної подруги змушена стати штатним найманим вбивцею в місцевого кримінального авторитета. Про неї вже ходять легенди, як про «Жнеця» - вбивцю, що відрубає голови. Доля зводить її з рудоволосим імператорським слідчим Ксандером - чесним, відкритим, і не дивлячись на таку посаду, дещо наївним. Разом, їм доведеться розшукати легендарний меч, який поверне в цей світ колишніх володарів – драконів, віднайти вчителя Рувей, що вважався померлим, і перемогти підступну лисицю-перевертня. Сюжет дуже класно прописаний, в нього вдало вписані китайські міфи про драконів і лисів, і чимось мені нагадав новели Пу Сунлін з його «Ченців-чудотворців». Але при такому класному сюжеті, в книжки бездарні декорації. Почнемо зі світу, спочатку світ сприймався як Китай середини 19 століття. Бо все нагадувало часи після кінця політики «закритих морів», поява кави, Імператор створює поліцію і таємних слідчих, зброя в основному мечі, вогнепальна зброя малопоширена, між тим є складні механізми типу наручних годинників. Але звідки в Китаї 19 століття взявся шампунь, який винайдуть тільки в 1903, залишається загадкою. Далі цікавіше, в розмовах героїв проскакують дуже знайомі слова і фрази, які важко уявити в устах навіть фентезійних героїв псевдокитаю – «квест», «психотропні речовини», «піди в садочок наїжся черв’ячків»… Вершиною цього всього, є привітання головної героїні у будинку кримінального авторитета – «Вечір в хату…». Був момент, що я очікувала на певний «ісекай», тобто наявність сучасного «попаданця», який би всьому цьому навчив героїв. Але його немає. Пояснювати все «авторським стилем», мені не хочеться, бо ці фрази чіпляють і відволікають від основних подій сюжету. Відчуття ніби прийшла в театр на оперу «Кармен». А там музика і сюжет класичні, але Кармен в українському народному костюмі, а Дон Хозе в ластах... Під кінець книжки я вже не звертала увагу на всі ці «деталі», просто слідкувала за сюжетом, сприймаючи все прочитане, як дуже класний фанфік на невідому мені дораму. Декілька слів хочу сказати про героїв, Олександра Черепан створила глибоких і багатогранних персонажів, які випромінюють життєву правдивість. Головна героїня Рувей балансує між силою і вразливістю, шукаючи відповіді на фундаментальні питання життя та смерті. ЇЇ одержимість дружбою, самопожертва і страх самотності надзвичайно сильно вразили мене, можливо через те, що в деяких рисах я впізнала себе. Романтична лінія між Рувей та Ксандером ніжна та чутлива, додала книжці краплинку пристрасті. Під кінець, пишучи цей відгук, я все намагаюсь дати відповідь на питання - «Чи буду я читати продовження?». І не можу її знайти… Мені дуже сподобалась історія «Жнеця без коси», і хотілось дізнатись її продовження, але незрозумілі «деталі» збивають мене з пантелику… Тому це рішення я відкладу, до моменту коли продовження попаде на полиці книгарень. Щиро Ваша #Клякса.

От так от читаєш собі книжку в азійському сеттінгу (кімоно, катана, ієрогліфи - оце всьо), і раптом герой, зайшовши в дім: — Вечір в хату ??? Оригінальнінько, чо... А взагалі я оце підозрюю, що десь в типографії протіряли пару перших розділів, але вирішили, що "очєвідно, що™". Реально, от прям не вистачає якого нормального інтро — це раз, і якогось поділу чисто засобами мови для опису подій минулого і сучасного. Бо, ну ок, ти пишеш про зараз в теперішньому часі (не сильно його, до речі, люблю, але шоуштам, зараз інакше не вміють), але блін, про те, що відбувалося кілька років тому, якось можна було писати не "іду, бачу, роблю"? Але я таки здалася вночі і закинула на полицю недочитаних. Просто згадала, що це ані книга на огляд, ані тим більше рукопис на розгляд, і дочитувати це, якщо не хочеться, то й не треба! А таки не хочеться. Чому? Ну, пару причин як раз читайте вище: відсутність інтро або хоча б органічних спроб пояснити устрій світу, та нероздільний теперішній час. Ну а по-друге (хоча це, мабуть, вже по-третє), я зрозуміла, до чого все йде в цих двох головних героїв ще з першої появи його із Такою Легкою Ходою™ (а потім були очі, голос etc etc), і питання "чим все завершиться?" стало очевидним. Інтерес миттю пропав. Така ясність не заважала б, насправді, дочитати, якби решта подій захопили. Чого не сталося. І ще й це іскріння в мозку, як влучно підмітили в коментарях, із суцільним "тут, зараз, іду, бачу". При цьому я точно НЕ ставлю тег #Дафа_не_радить, адже це не прям катастрофічно поганий чи ніякий текст. Так, кримінальний жаргон чи дитячі пісеньки про наїстися хробачків в азійському сеттінгу виглядають, гм, крінжово, але зрештою, чом би й ні? Текст просто не мій і насправді я можу його маркувати #Дафа_радить десь у добірці сучасного українського підліткового фентезі. Він свіжий, досить оригінальний, і за відсутності інших книг я б і навіть дочитала. Просто поруч лежить Гілл, якому точно не треба підкреслювати червоним місця для редактури.