Мішель Бюссі

Почну з дисклеймера: ця книга нещодавно дісталась мені в подарунок, і я спеціально хотіла якнайскоріше її прочитати, бо ані детективний жанр, ані більш глобально французька література — це зовсім не моє. Тому не раджу у цьому випадку довіряти моїм враженням. А втім, хоч мій досвід з книжковими детективами обмежується Шерлоком та Агатою Крісті і мене точно так уже й важко здивувати цікавим кейсом або несподіваним обертом подій, я не побачила в цій історії не тільки цікавого детективу, але й детективу як такого. Якщо це все ж таки детектив, адже в центрі сюжету — розслідування вбивства, а автор відомий саме в детективному жанрі, то в ньому відсутнє саме розкриття злочину. Якщо ж автор намагався в більш універсальний сучасний роман (що також можливо, зважаючи на те, як він побудував роман (я дуже намагаюся обійтися без спойлерів тут (так, це дужки в дужках в дужках, як тобі таке, національний радіо диктант?))) — то на це не вистачило сенсів: як на мене, їх зовсім не було. Окрім детективної складової, в мене була стійка антипатія до головного героя-слідчого. Причому на багатьох рівнях. Головним чином на професійному — як детектив, він частіше керується інтуїцією та навіть власними емоціями, і через це поводиться дуже непрофесійно. Я не могла не згадувати другий сезон, напевно, найкращого детектива, який я знаю, «Бродчерч». Там весь другий сезон присвячений тому, як складно досягнути належного вироку, навіть коли в тебе є зізнання, і як будь-яка похибка, порушення, відхилення від протоколу можуть зруйнувати обвинувачення. А тут автор не тільки робить цього детектива правим, але й симпатизує йому. На емоційному рівні він також викликав в мене антипатію: залицятися до заміжньої жінки, яка ще й напряму пов‘язана із розслідуванням — аморально на багатьох рівнях. Покинути жінку, яку типу кохаєш, хоч і під тиском, і після не сконтактувати з нею десятиріччями, щоб в кінці автор змалював нам їхнє возз'єднання як хеппіенд — вибачте, мені таке не до смаку. Єдине, що підсолощувало цю книжкову пігулку — це сеттінґ. Події відбуваються у Живерні, містечку, де мешкав і писав свої найвідоміші картини Клод Моне, і події обертаються навколо художників і картин. Сумно тільки, що все це виявилось лише мішурою, щоб прикрити побутовість.

Анонім

Цей твір — літературне розслідування. Це інтелектуальний детектив, занурений у філософську алегорію, притчу і любов до істини. Автор сплітає факт і вигадку так тонко, що читач починає сумніватися: чи був Екзюпері лише письменником? Чи Маленький Принц — лише вигадка? На сторінках книги оживають гіпотези, з’являються загадкові персонажі, архіви, листи, шпигуни й науковці — усі вони шукають правду, приховану за метафорою. І все ж, найголовніше у цьому розслідуванні — не лише «хто» вбив Маленького Принца, а «чому» ми допустили його загибель. Бюссі кидає виклик не лише історії, а й кожному з нас. Бо Принц — це уособлення дитячого в нас, здатного бачити серцем.

Анонім

Для мене книга з ефектом "вау". Хто вбивця я здогадалась, але це стосувалось двох випадків, третій - ніяк не клеївся до того ж злочинця. І достатнього було авторові в кульмінації ввести єдине речення про собаку, як пазли склались. Цікавий сюжет, такого ще не читала. І навіть не знаю, як щось описати, аби не заспойлерити, бо все ж таки це детектив.

Анонім