1936 рік. Австрія. Штефан Нойман - юнак із заможної шанованої сім'ї євреїв мріє стати письменником, писати п'єси і познайомитися зі Стефаном Цвейгом. Зофі Гелена Перґер - обдарована математичним складом розуму, донька редакторки місцевої газети, яка не боїться писати правду. Вольтер Нойман - маленький братик Штефан, який зачарував мене своєю дитячою безпосередністю, щирістю, людяністю, добротою. Штефан подружився із Зофі, у них багато спільних тем про театр, літературу, підземелля Відня, вони мріють про майбутнє та в березні 1938 року нацисти перекреслили всі їхні мрії. Роман написаний на реальних подіях на основі програми "Кіндертранспорт", яку очолювала Гертруда Вейсмюллер-Меєр, в народі - тітонька Трюйс. Вона, ризикуючи своїм життям, врятувала понад десять тисяч єврейських дітей від нацистів. Почитайте, за нагоди, про цю жінку, її вчинок захоплює. Емоційна книга про людяність, добро, героїзм, самопожертву, дружбу. Проводила паралелі з нашим теперішнім. Одразу перед очима кадри, як батьки писали на спинах своїх дітей їхні та свої імена, номери телефонів; як маленький хлопчик з пакетом в руці відчайдушно плакав, перетинаючи кордон; як одинадцятирічний хлопець із Запоріжжя самостійно дістався до Словаччини, де його зустріли волонтери. Ставила себе на місце тих батьків, які віддавали дітей бозна-куди, аби лише вони вижили. Мені дуже хотілося іншого фіналу цієї книги, але маємо, що маємо. Дуже рекомендую.

Ця історія написана на основі відомостей про справжню програму «Кіндертранспорт», яку очолювала Гертруда Вейсмюллер-Меєр, активістка голландського руху опору. За час своєї діяльності жінка змогла вивезти близько десяти тисяч єврейських дітей. Діти називали її "тітонькою Трюйс". Головні герої двоє дітей, що проживають у Відні: - Штефан Нойман, син власника шоколадної фабрики, який мріє стати письменником, єврей. - Софі-Гелена - дівчина геніальний математик, її мати відома журналістка, що писала про злочини нацистів, саме це поставило життя дівчини під загрозу. Поряд з тим ми бачимо і історію життя Гертруди Вейсмюллер-Меєр - бажання народити дитину, не можливість її виносити, та безмірна любов чоловіка, який підтримував і розумів її. Найбільше запам'яталась цитата жінки: "Ми не маємо власних дітей, бо наше покликання рятувати чужих. А якщо б в нас були свої діти, ми б більше дорожили собою. І тоді тисячі дітей не було б кому рятувати". Дуже важка історія, непрості часи (окупація німцями Відня), жахливі історичні події (арешти і вбивства євреїв). І поряд з тим ми бачимо людей, що намагаються врятувати з цього пекла хоча б дітей. Важко читати, як матері віддають дітей чужим людям, знаючи що ніколи їх не побачать, не впевнені, що вони виживуть. Штефан і Софі вижили і це найголовніше. А поряд з ними вижили і отримали другий шанс тисячі інших дітей. Все це завдячуючи відвазі голландських жінок. В цій книзі я вперше прочитала про такий історичний факт, як "Кіндертранспорт". Історія буде цікава любителям історичної прози.

«Останній потяг до Лондона» – це захоплива історія, яка поєднує в собі атмосферу Великої Британії часів Другої світової війни, глибокі емоції та неймовірну силу волі головних героїв. Книга Рейчел Хоун розповідає про молодих жінок, які, зраджені війною та її жорстокими реаліями, змушені приймати важливі рішення, що змінюють їхні життя. Історія зосереджена на двох головних лініях: на одному боці – це жінки, що намагаються вижити в умовах війни, і на іншому – їхній стосунок із родинами та їхня боротьба за те, щоб не бути зломленими обставинами. Напруга та емоційна глибина персонажів створюють потужний емоційний фон, через який читач відчуває кожен момент переживань героїв. Книга вражає своєю здатністю передавати важливі соціальні й моральні питання, зокрема боротьбу за права жінок, їхнє місце у світі та їхнє ставлення до кохання й втрат. Лондон як фон, його темні вулички та напружена атмосфера війни, стають ще одним персонажем, котрий підсилює емоційне забарвлення твору. Сюжет неодноразово змушує задуматися над питаннями долі, вибору та важливості кожного дня, адже кожен момент у воєнний час може стати останнім. Це книга, яка вчить цінувати життя, навіть коли воно здається безнадійним. «Останній потяг до Лондона» — це потужний, емоційно насичений роман, який варто прочитати кожному, хто шукає в літературі не тільки розвагу, але й глибину, яка змушує задуматися про те, що насправді важливо в житті.

Зворушлива й неймовірно важлива історія про героїзм у найтемніші часи. Друга світова війна, діти, які шукають порятунку, і люди, які готові ризикувати всім заради свого життя. Це книга про людяність, сміливість і співчуття. Її варто прочитати тим, хто любить історичні романи й реальні історії справжнього героїзму.

Моя сестричка подарувала мені цю книгу на день народження з мого списку бажань. Скажу коротко та по суті - шедевр! Це зворушливий і захоплюючий роман, що розповідає історію героїчних зусиль врятувати єврейських дітей від нацистського режиму напередодні Другої світової війни. Книга базується на реальних подіях і висвітлює операцію "Кіндертранспорт", яка дозволила врятувати тисячі дітей, перевізши їх до Великобританії. Головна героїня роману – Трус Війссмюллер, відважна жінка з Нідерландів, яка ризикує власним життям, щоб організувати перевезення дітей до безпеки. Її прототипом стала реальна історична постать – Ґертруда Війссмюллер, яка зіграла ключову роль у цій гуманітарній місії. Цей аспект додає книзі автентичності і підкреслює важливість індивідуальних зусиль у боротьбі зі злом. Ви тільки уявіть собі весь ризик подібних операцій, коли жінка хде у самісіньке серце ворогів, щоб врятувати маленьких дітей. Щось нагадує? Ця тема дуже резонує із ситуацією з українськими дітьми, яких незаконно викрала країна-агресор. Її повернення додому- це надзвичайно важка та ризикована операція, яка потребує ретельного плану та обережності, щоб врятувати наших маленьких українців. Книга майстерно передає атмосферу Європи напередодні війни, з її напругою, страхом і невизначеністю. Авторка ретельно досліджує настрої суспільства, політичну ситуацію та особисті історії людей, які потрапили у вир історичних подій. Це дозволяє читачам глибше зануритися в контекст і відчути емоційний тягар того часу. Персонажі роману – це яскраві і добре розроблені особистості. Крім Трус, особливу увагу привертають історії молодих героїв, яких вона намагається врятувати, зокрема Стефана і Зузі. Їхній шлях до свободи, сповнений небезпек і переживань, стає центральною емоційною лінією книги. До речі, історія війни очима дітей-підлітків - це ж просто унікально, адже такі історії завжди подаються через призму світогляду дорослих, тому мені дуже було цікаво відчути їх стан. Меґ Вейт Клейтон вдається майстерно поєднати документальні факти з художньою вигадкою, створюючи захоплюючий наратив, що тримає читача в напрузі до останньої сторінки. "Останній потяг до Лондона" – це не лише історія про відвагу і самопожертву, а й нагадування про людяність, яка може виявлятися у важкі та небезпечні часи. Цей роман стане чудовим вибором для тих, хто цікавиться історією, особливо періодом Другої світової війни, а також для тих, хто цінує глибокі та зворушливі людські драми. Ця історія залишиться з вами надовго та змусить задуматися про силу добра й співчуття.

Ця історична драма переносить нас у трагічні часи перед Другою світовою війною, коли Європа перебувала на порозі катастрофи. Сюжет зосереджується на Труус Вайссмюллер, голландській активістці, яка організовує евакуацію єврейських дітей з окупованої Австрії до безпечного Лондона. Це справжня історія мужності та самопожертви, яка вражає своєю глибиною та емоційністю. Мег Вейт Клейтон описує події того часу, змушуючи читача переживати разом з героями всі їхні страхи, надії та радості. Персонажі книги живі та реалістичні, кожен з них має свою унікальну історію та мотивацію. Особливо вразила мене Труус – її рішучість і сила духу є справжнім прикладом людяності. Книга показує, як одна людина може змінити долі багатьох. Вона нагадує нам про важливість співчуття та допомоги іншим, навіть у найважчі часи. "Останній потяг до Лондона" не лише розповідає про минуле, але й надихає нас на добрі вчинки сьогодні. Це надзвичайно сильна та емоційна історія, яка залишить слід у вашій душі. Рекомендую цю книгу всім, хто цікавиться історією та людськими долями під час війни.

Книги про Другу світову - абсолютно моя тема. Тому і повз цю точно не могла пройти повз.Саме ця історія заснована на реальних подіях. Все відбувається в Австрії ,починаючи з 1936 року. У Відні дружать хлопчик-єврей Штефан із родини шоколадних магнатів і дівчинка Зофі-Гелена-донька прогресивної журналістки. Щасливе життя і безтурботна юність зникають водночас. 1938 року відбувся аншлюс Австрії нацистською Німеччиною. Зруйнувалося все налагоджене життя тисяч родин. Дорослі розуміли ,що їм не врятуватись. Але хоч би дітей. Гертруда Весмюллер - волонтерка із Нідерландів, яка вивозила дітей із Німеччини. Вона врятувала не одне життя, ризикувала власним і одного дня нацистський керівник дозволив потягом вивезти 600 єврейських дітей - ні більше, ні менше - з Відня до Нідерландів, а далі до Англії. Смілива жінка, яка забула про себе, рятуючи інших, наважилась виконати це надскладне завдання за лічені дні. Це дуже зворушлива, складна і така неймовірна історія порятунку дітей, про вибір, коли треба вирішити, як діяти, ризикувати чи ні , про добрих і світлих людей, які робили все, що в їхніх силах, приймали та розміщували дітей, про неймовірних єврейських батьків, які знали, що ніколи вже не побачать власних дітей, але не здавались заради їхнього майбутнього, про "стурбований" світ, який спостерігав тоді і робить це й сьогодні, про страшну пропаганду нацизму, з якої виріс сьогодні рашизм. Складно не провести паралелі із війною, яка триває сьогодні, коли гинуть діти, а світ спостерігає, коли є шанс врятуватися, але, на жаль, це вдасться не усім, як і не кожен потяг у ту вже далеку війну зміг прибути на безпечну станцію. Мені дуже потрапила в настрій ця книга, рекомендую.

Вже багато разів писала, але повторюся знову - я ОБОЖНЮЮ книги, де дізнаюся щось нове! Ця книга не вийняток, бо я нічого не знала про програму «Кіндертранспорт», яку очолювала реальна жінка Гертруда Вейсмюллер - Меєр («тітонька Трюйс»). Рятувальна операція, яка відбулася за 9 місяців до початку Другої світової війни. Її суть полягала у перевезенні та розміщенні на території Великобританії єврейських дітей. Більше 10 тисяч дітей отримали шанс на життя завдяки цієї хороброї і відважної жінки! Взагалі читаючи такі книжки я розумію, скільки імен, скільки героїв губить історія… Ця книга про любов і надію, про людей які попри все, кинулися на боротьбу зі злом, ризикуючи власним життям робили великі справи, про людей яким «не все рівно»… І про політику… Якій, на жаль, все рівно… І про те, з чого все почалося, і всі ми знаємо, до чого призвело… Емоційно дуже складна книга, розуміти, як батьки з власної волі віддавали своїх дітей, знаючи, що ніколи більше не побачать. Діти, які вже у потягу ставали дорослими… Штефан та Зофі не вийняток… Заможний хлопець єврей, який в одну мить втрачає все, і дівчинка німкеня, мати якої потрапляє під приціл фашистів, бо не мовчить… Чи вдасться їм вибратися з цього пекла на землі? «- Можливо, Йопе, саме тому Господь і не дав нам дітей, - тихо мовила Трюйс. - Бо була вища потреба, цей шанс урятувати стількох чужих. Можливо, Він звільнив нас від тягаря вибору й ризику лишити власних дітей сиротами». 10\10