У авторки дуже гарний письменницький стиль, читати дуже приємно. Персонажі хороші і об'ємні, оповідь ведеться від першої особи, від імені Патрокла, хоча іноді видно що саме авторка з вами говорить, але говорить вона щемкі і важливі речі тож це можна пробачити. Щодо самої історії вона має мітологічну основу, переспівує вже відоме, поглиблює емоційне сприйняття Ахілла і Патрокла оскільки вони головні герої + цікаво розкрита Фетіда мати Ахіллеса. Німфа, яку змусили до шлюбу зі смертним, те як вона проявляється як матір доволі нетипово і особливо. Раджу, перед тим як брати книжку в руки, згадати чи ви дивилися фільм Троя, чи читали Ілліаду і за кого ви вболівали. Бо я наївно крокувала половину книги щаслива і піднесена, розуміючи що щось наближається, але не сильно турбуючись. А потім прочитала "Спочатку помре Гектор" і у мене як почали пазли складатися... Я дуже вболівала за Гектора, давно коли ознойомлювалася з історією і його загибель так мене засмутила, що я абсолютно забула обставини і винуватця. Тож решту книги я терпіла зухвальство і дурнуватість Ахілла, і його возвеличення здаються мені не виправданими проте Медлін Міллер пише настільки добре що дочитати мені хотілося. І перш за все я ціную і рекомендую цю за те, що це історія про сліпоту любові і за речі, на які здатні лише ті, хто відчуває любов сильно

Найкраща книга, що я читала! Неймовірно чуттєва історія, що торкає всі струни душі. Плакала, коли вона закінчилась.

У Мадлен Міллер є надзвичайна властивість олюднювати відомих, з грецького епосу, персонажів, роблячи їх чуттєвими та живими. Абсолютно зрозуміла та передбачувана послідовність подій (якщо хоча б мінімально знайомі з грецькою мітологією та епосом) з точки зору певних персонажів, з одного боку, поміщає в положення "ненадійного" оповідача, а з іншого - будує цілком нові причинно-наслідкові зв'язки, щодо мотивів та дій певних героїв. І це чудово, як мінімум, тому, що можливо переосмислити уже давно відомий сюжет. Щодо особистого: я знала, що в кінці буде боляче, знала, до чого веде історія, але не шкодую. У своїй ніші - це чудова книга. Про вибір, про людей, напівлюдей та богів, про інтриги, про жорстокість та, врешті, про кохання.

«Цирцея» Медлін Міллер — книга, яка викликає суперечливі почуття. З одного боку, це історія про силу: жіночу силу, здатність пройти крізь біль, знецінення й страждання, щоб нарешті сказати: «Далі гра буде за моїми правилами». Цирцея — героїня, яка вчиться жити так, як потрібно їй, а не іншим. І це сильний меседж. З іншого боку, під час читання мене не полишало відчуття дивної «колисковості» — сюжет був захопливий, але водночас постійно хотілося відкласти книгу й перепочити. Наче текст гіпнотично занурює у сон, навіть коли тобі цікаво, що буде далі. Міллер створила дуже сучасну інтерпретацію грецької міфології — сміливу, незвичну, місцями глибоку. Але разом з тим герої здавалися занадто безпомічними, а жіночі образи — дещо карикатурними. Цирцея ніби втілення страждання й болю, яке має викликати співпереживання, але іноді воно більше дратує, ніж зачіпає. Загалом — це цікава, красива історія з яскравими образами, яку точно варто спробувати. Але ефект від неї у кожного буде свій: когось вона надихне, а когось виснажить.

Через мій тимчасовий гіперфікс на мюзиклі "EPIC: The Musical" про пригоди Одіссея, я не могла оминути деякі книжечки-ретелінги грецької міфології ? Цирцея - перша донька Геліоса, бога Сонця, та Перси, океаніди (німфи). Як своєю долею, передбаченою батьком, так і своєю зовнішністю - вона одразу стала "не така", дівчина, яка просто існує в покоях богів-титанів. Трохи пізніше у Цирцеї з'явились брат і сестра, проте кращим життя від того не стало. Навпаки, вона отримала ще більше камінців у свій і без того закиданий огород. Мати насолоджувалася молодшими дітьми, бачачи в них потенціал, а Цирцея натомість була тінню в палаці батька. Безталанна, не має сили богів, зовнішність зовсім не та, за яку можна було б видати доньку швидше заміж - усе пригнічувало Цирцею з кожним днем дедалі більше. І от, одного доленосного дня, головна героїня коїть дещо таке, чого ніхто від неї не очікував. За це Цирцея була назавжди вигнана на безлюдний острів Еея. Саме там вона довідалася й почала активно розвивати свій незвичайний дар, непритаманний богам - чаклунство. "Власне кажучи, я ніколи не мала б дійти до чарів. Боги ненавидять усякий труд - така вже їхня природа. Однак чарівництво - це не що інше, як труд" Твір набагато легше читати, коли вже знаєш основні легенди Древньої Греції та її окремих персонажів. Та навіть так я іноді підглядала в список дійових осіб ? Історія дозволяє побачити нам інший погляд зі сторони на деякі основні моменти з міфів: звідки з'явилася Скілла, змагання та суперечки між богами, поява Мінотавра та його важливість, Одіссей і його команда, які забрели на острів, повертаючись додому тощо. Ми маємо змогу спостерігати за цим крізь призму сприйняття Цирцеї. Ба більше, тут порушуються такі теми, як місце жінки (ба більше - німфи) серед богів; питання безсмертя та його вад; страхи війни та її наслідки; взаєморозуміння та важливість розмов... ""Брат смерті" - так називають поети сон. Для більшості людей ті темні години - це нагадування про безрух, який чекає їх наприкінці днів. Але Одіссеєва дрімота була, як його життя, бурхлива й неспокійна, обтяжена шепотами, від яких мої вовки нашорошували вуха. Він підминав простирадла, наче суперників, яких мав кинути на землю в борецькому змаху. Він лишався зі мною цілий рік миру й однаково щовечора йшов на війну"

"Цирцея" — це гімн силі жінки, що не бажає бути лише додатком до чоловічої історії. Роман оспівує самотність не як покарання, а як можливість для самопізнання. На острові Цирцея знаходить справжню свободу, яка неможлива була б серед інших богів. Авторка тонко показує, що зло не є вродженим. Воно часто є наслідком болю, образи та зради. "Цирцея" — це роман, що змушує по-новому подивитися на старі міфи.

Авторка поєднала елементи класичного епосу з емоційною чуттєвістю. Оповідь ведеться від імені Патрокла. Про чесність, дружбу, кохання та вибір.

Як приємно знову зануритися у світ міфів та легенд. Оскільки я вже читала "Цирцею" Медлін Міллер узимку, то для обговорення у книжковому клубі спочатку хотіла тільки переглянути якісь ключові моменти. Але в процесі зрозуміла, що таки із задоволенням (і маючи, звісно, трохи вільного часу) знову перечитати цю історію повністю. Для мене "Церцея" — це один із найкращих прочитаних ретелінгів! Талант авторки повною мірою відобразився у тому, що вона зачепила стільки важливих, соціально-гострих тем, і усі їх чудово розкрила. З античної міфології про чаклунку з острова Еея відомо дуже мало, та й то переважно з історії про Одіссея, якого нікому і в голову не прийде вважати надійним оповідачем?. Ще часто згадують, що мала вона звичку перетворювати чоловіків на свиней? У творі ж Медлін Міллер ми дізнаємося історію Цирцеї від самого початку, про те, як вона відрізнялася від своїх рідних, як вже з народження мала риси, які об'єднували її з людьми. А потім вона зустріла Прометея, якому вирішила допомогти. Пізніше відкрила у собі здібності до чарівництва, та ще й такої сили, що її аж вислали боги самотою на острів. Та мені здається, саме це самітництво дозволило Цирцеї зрозуміти себе краще, розкрити свій дар фармакіди. Так, з нею сталося і багато жахливих подій, трагічних, які залишили глибокий слід, але, наче античний скульптор, вирізьбили її характер. Дуже цікаво було дізнатися, як перетиналися долі Цирцеї, Дедала, Пасифаї, Одісея, Пенелопи, Телемаха. Дуже важливою і сенсовою є сюжетна лінія про стосунки чарівниці та її сина від Одісея, Телегона. Тут теж можна багато захоплюватися її мудрістю у ролі матері! Ролі Главка та Скілли, Гермеса та, звісно ж, Геліоса, який був батьком чарівниці (так, про стосунки батьків та дітей тут теж можна багато говорити) у трансформації головної героїні, у тому виборі, який вона зробить у фіналі. І навіть якщо не занурюватися у міфологію і дещо оминути те, що боги безсмертні, то проблеми, підняті авторкою, присутні у нашому повсякденні, у наших ціннісних виборах. Єдиним нюансом був, як на мене, переклад. Початок книги я читала англійською і потім було важко переключитися на український переклад, деякі фрази мені видавалися не найкраще підібраними, або ж можливо потрібен був час, щоб звикнути до стилю. Та я все одно у захваті від цієї книги, і вже дуже чекаю "Пісню Ахілла"! А ще дуже рекомендую подивитись на ютуб каналі "Фантастичні talks" інтерв'ю Медлін Міллер з українськими фантастками❤️‍?❤️‍?❤️‍?