Сортування:
1
Котолог
+38 066 888 18 01
графік роботи служби турботи:
понеділок-п`ятниця - 09:00-21:00
субота, неділя - 09:00-18:00
понеділок-п`ятниця - 09:00-21:00
субота, неділя - 09:00-18:00
Сумна й водночас захоплива історія. Перше кохання, весна, університет, але часу залишилося не так багато... Цікаво було спостерігати за героями, їхніми стосунками, випробуваннями та переживаннями.(10/10)
Анонім
Неймовірно мила, комфортна та приємна історія, що розтрощить вам серце Саме так, ви вірно зрозуміли, вона подарує вам душевний спокій, багато хороших емоцій і трошки болю Але ж ми таке любимо Головний герой Нато має одну цікаву здібність, дар то, чи прокляття — вирішіть самі. Він бачить відведену кількість днів людини яку хоч раз торкнувся. Одного дня він торкнувся Міу і побачив, що їй відведено всього 300 днів. (Це все ми можемо прочитати в анотації, і побачити на обкладинці, тому не спойлер Ми поринаємо в період коли в Японії цвіте сакура, дуже романтичний час, якраз для того, щоб починати стосунки. Бачимо смачнющі десерти, добрих друзів, взаємодію між ними. Неймовірно гарні малюнки допомагають перенестись до героїв і прожити з ними всі події, а переклад потрапляє в саме серденько. Мені не хотілось, щоб історія закінчувалась. Бажала відразу схопитись за другий том, з нетерпінням його чекатиму. Рекомендую вам познайомитись з цією манґою, просто відриваю від серця. Для мене вона чимось схожа на «я хочу зʼїсти твою підшлункову» і саме через це я люблю її ще більше
Анонім
Вони зустрілися навесні, коли цвіла сакура… Їхнє випадкове знайомство видалось більш ніж дивним і могло б закінчитися у той же день. Та доля звела їх разом не для того, щоб одразу ж розлучити. Міу та Наото судилося краще пізнати одне одного, потоваришувати, закохатись… Але відлік над головою дівчини, помітний лиш йому, невпинно зменшується щодня 😟. І ось виявляється, що у Міу генетичне захворювання, ліків від якого поки що не знайдено, тож Наото був недалеким від істини у своїх здогадках щодо значення тих чисел… А ще з'ясувалося, що лікуванням дівчини займається його тітка й вона знала про їхні стосунки більше, ніж він сам. Тітка у нього взагалі чудова — і як медик, і як друг, і як людина. Вона прекрасно розуміла, як важко обом, і дбала про них, як могла. "Просто бути разом, розмовляти про всякі дрібниці чи навіть мовчати… Відчуття близькості — це вже велика розрада". А ще у Міу та Наото чудові друзі. Дізнавшись правду про стан подруги, вражений до глибини душі хлопець не знав, як далі поводитись з нею, не знав навіть, що сказати... "Життя Міу Мінехари закінчиться посеред шляху. До здійснення мрій стати лікаркою і письменницею." Чи правильно продовжувати підтримувати її в нездійсненних бажаннях? Найбільше його дратувала неможливість щось змінити: "Який сенс у моєму дарі, якщо я не можу повпливати на результат?!" Лиш завдяки старанням і підтримці близьких людей напруження між ним та дівчино спало. Врешті, і прагнення Міу поспішати жити стало цілком зрозумілим: "Мені часто кажуть… сенс життя людини полягає в тому, щоб жити. Просто жити - уже достатньо. Але як можна порівнювати «просто жити» інших людей і моє?" Коли кожен день життя на вагу золота, варіанти два: або опустити руки й жаліти себе, або брати від кожної хвилини максимум можливого. Дівчина виявилася надзвичайно сильною особистістю: "Може у моєму житті не так багато сенсу, якщо воно коротке. Але я хочу залишити щось за собою. Доказ того, що я жила." Знаєте, попри те, що це драматична історія, вона ще й навдивовижу світла й життєствердна. Хоч як би сильно не хотілося щасливої долі для обох героїв і попри розуміння, що це малоймовірно, - мені сподобалося як Міу та Наото проходили свій шлях та як усе завершилося ❤️🩹.
Анонім
Та отримуйте інфо про новинки й події в книгарнях