Напевно неймовірно важко було головному герою знати, що попри будь-які зусилля, його дівчина все одно помре і при цьому залишатися із нею до самого кінця, максимально використати увесь час, що у них лишився(

Надзвичайно мила та щемка історія, яка розіб'є вам серце( Наскільки, певно, важко було головному герою знати скільки часу йому відведено разом з коханою дівчиною і не мати змоги якось це змінити...

Що б ви зробили, якби знали, скільки часу вам залишилося до смерті? Чи робили б те, що завжди хотіли, про що мріяли? Чи, зрештою, повторювали б своє звичайне життя, задаючись питанням, що ж робити? А що, якби ви могли побачити час життя близької людини? Чи розповіли б їй про це, чи ні? Чи зробили б для неї щось надзвичайне, чи просто забезпечили б їй нормальне життя до самого кінця, не даючи їй знати, коли він настане? Я люблю твори, які майже надто ідеальні. Головний герой, Наото Сасакі, має здатність бачити час, що залишився в житті тих, кого він торкається. Коли він випадково торкається Міу Мінехари, яку зустрічає в парку, з'являється число 300… Це була ніжна, зворушлива та чарівна історія про кохання та дорослішання двох людей, яким судилося бути розлученими. Навіть знаючи, що буде далі, я все одно багато разів вірила в диво, я прагнула, щоб спільна історія Нао та Міу продовжилась. Я була зворушена до сліз, мабуть, тому, що була так занурена в їхній світ. Та це не просто історія із сумним кінецем. Було багато моментів, які мене розсмішили. А взаємодія між персонажами здалася мені чарівною та милою. Це було чудово та цікаво. Текст Міу неймовірно зворушливий, і коли я побачила брехню про зростання цифр в кінці, у мене навернулися сльози на очі. Коли днів ставало менше, я відчувала смуток і страх, ніби сама опинилася в цій історії. Ця манґа допомогла мені усвідомити радість життя та додала мені сміливості. Так, іноді бажання піклуватися одне про одного може завдати болю іншому. І, так, іноді те, що здається правильним, може бути зовсім недоречним. Та тим не менше, кохання Наото та Міу, в якому вони щиро захищали одне одного, було справді прекрасним і незабутнім. «Людське життя наповнене розлуками», адже, зустрічі неминуче завершуються розставанням. На жаль. Врешті-решт. Але в ту мить, коли ми зустрічаємо когось на своєму шляху, чи не стаємо ми бодай трохи іншою людиною під впливом цієї зустрічі? «У «прощавай» вміщаються почуття, які обʼєднували людей. Навіть якщо зустрітися ще раз неможливо, цей спільний час не минув безслідно. Саме тому я переконана… «прощавай» — це не нуль, не кінець відліку». Дуже рекомендую, якщо ви хочете почитати про кохання, або, зважаючи на любов Міу до читання, якщо ви книголюб. Ти написав чудовий роман, Наото!

«Ми познайомились одного весняного дня, саме тоді, коли цвіла сакура». «У мене є одна дивна здібність. Якщо торкнуся людини, якій лишилося жити недовго… я починаю бачити, скільки саме їй відведено». Дивна зустріч двох дивних людей. Наото Сасакі, ніжний та інтровертний хлопець, майбутній студент медичного, має унікальну здатність — бачити скільки днів залишилося жити людині, яка до нього торкається. Одного разу він зустрічає дівчину на ім'я Міу Мінехара та бачить над її головою число 300… Це мила, щира і зворушлива історія, що представляє прекрасний світ тих, хто переживає кохання. Назва та перші рядки натякають на те, чим закінчиться історія, але все одно було цікаво і приємно спостерігати за тим, як два персонажі об’єднуються, як їхні стосунки поглиблюються та з якою любов’ю підтримують їх чудові друзі. Простий Наото та вільна духом Міу стали такою чудовою парою. Доречі, друзі навколо них такі приємні! Можливо, люди навколо них приємні, тому що головна пара приємна? Зображення студентського життя було реалістичним, і я відчувала себе так, ніби перенеслася назад у власні, вже далекі, студентські роки, читаючи з ностальгічним і гірко-солодким почуттям. Здатність головного героя бачити тривалість життя людей як числа була цікавою, але шкода, що не було більше сцен із її використанням. В історії не було поганих людей, а Уехара і Такахаші здавалися настільки цікавими, що я захотіла дізнатися про них більше і прочитала б їх історію із задоволенням. Мені сподобався стиль письма. Вибір слів автором, а точніше баланс між гумором і серйозністю, чудовий, і я не могла відірватися від читання. Також сподобались ілюстрації, вони красиві та привертають увагу. Читання цього тексту дало мені багато приводів для роздумів та очистило мою душу чистотою своїх персонажів. Цікаво, що б я робила, якби в мене були такі здібності як у Наото?

Це перша друкованна манга, яку я прочитав, і це топ, в ній як і суперова історія (але драматична, хоча що я ще міг очікувати від жанру "Драма"), так і якість самого друку, паперу і тд. супер Із задоволенням глянув би її екранізацію, якої, на жаль, немає(

Сумна й водночас захоплива історія. Перше кохання, весна, університет, але часу залишилося не так багато... Цікаво було спостерігати за героями, їхніми стосунками, випробуваннями та переживаннями.(10/10)

Неймовірно мила, комфортна та приємна історія, що розтрощить вам серце Саме так, ви вірно зрозуміли, вона подарує вам душевний спокій, багато хороших емоцій і трошки болю Але ж ми таке любимо Головний герой Нато має одну цікаву здібність, дар то, чи прокляття — вирішіть самі. Він бачить відведену кількість днів людини яку хоч раз торкнувся. Одного дня він торкнувся Міу і побачив, що їй відведено всього 300 днів. (Це все ми можемо прочитати в анотації, і побачити на обкладинці, тому не спойлер Ми поринаємо в період коли в Японії цвіте сакура, дуже романтичний час, якраз для того, щоб починати стосунки. Бачимо смачнющі десерти, добрих друзів, взаємодію між ними. Неймовірно гарні малюнки допомагають перенестись до героїв і прожити з ними всі події, а переклад потрапляє в саме серденько. Мені не хотілось, щоб історія закінчувалась. Бажала відразу схопитись за другий том, з нетерпінням його чекатиму. Рекомендую вам познайомитись з цією манґою, просто відриваю від серця. Для мене вона чимось схожа на «я хочу зʼїсти твою підшлункову» і саме через це я люблю її ще більше

Вони зустрілися навесні, коли цвіла сакура… Їхнє випадкове знайомство видалось більш ніж дивним і могло б закінчитися у той же день. Та доля звела їх разом не для того, щоб одразу ж розлучити. Міу та Наото судилося краще пізнати одне одного, потоваришувати, закохатись… Але відлік над головою дівчини, помітний лиш йому, невпинно зменшується щодня ?. І ось виявляється, що у Міу генетичне захворювання, ліків від якого поки що не знайдено, тож Наото був недалеким від істини у своїх здогадках щодо значення тих чисел… А ще з'ясувалося, що лікуванням дівчини займається його тітка й вона знала про їхні стосунки більше, ніж він сам. Тітка у нього взагалі чудова — і як медик, і як друг, і як людина. Вона прекрасно розуміла, як важко обом, і дбала про них, як могла. "Просто бути разом, розмовляти про всякі дрібниці чи навіть мовчати… Відчуття близькості — це вже велика розрада". А ще у Міу та Наото чудові друзі. Дізнавшись правду про стан подруги, вражений до глибини душі хлопець не знав, як далі поводитись з нею, не знав навіть, що сказати... "Життя Міу Мінехари закінчиться посеред шляху. До здійснення мрій стати лікаркою і письменницею." Чи правильно продовжувати підтримувати її в нездійсненних бажаннях? Найбільше його дратувала неможливість щось змінити: "Який сенс у моєму дарі, якщо я не можу повпливати на результат?!" Лиш завдяки старанням і підтримці близьких людей напруження між ним та дівчино спало.  Врешті, і прагнення Міу поспішати жити стало цілком зрозумілим: "Мені часто кажуть… сенс життя людини полягає в тому, щоб жити. Просто жити - уже достатньо. Але як можна порівнювати «просто жити» інших людей і моє?" Коли кожен день життя на вагу золота, варіанти два: або опустити руки й жаліти себе, або брати від кожної хвилини максимум можливого. Дівчина виявилася надзвичайно сильною особистістю: "Може у моєму житті не так багато сенсу, якщо воно коротке. Але я хочу залишити щось за собою. Доказ того, що я жила." Знаєте, попри те, що це драматична історія, вона ще й навдивовижу світла й життєствердна. Хоч як би сильно не хотілося щасливої долі для обох героїв і попри розуміння, що це малоймовірно, - мені сподобалося як Міу та Наото проходили свій шлях та як усе завершилося ❤️‍?.