Марко Вовчок

Шалені авторки — це добірка текстів від неймовірно талановитих українських письменниць🇺🇦
⠀
Тут ми знайомимося із надзвичайно сильними творами різних епох не схожих між собою за стилем, естетичною складовою і гумором. Але є у них спільне — важка жіноча доля.
⠀
В добірці ми зустрінемо і класичні, і сучасні історії. Також побачимо, що і в епоху Марії Маркович (Марко Вовчок), і в теперішні часи Оксани Забужко жінки — це про силу і міць.
⠀
Жінки ще з давнини хотіли бути незалежними і коханими, прагнули змінити світ на краще.
⠀
І таки змінили!
⠀
Прочитавши книгу, неможливо не замислитися над тим, яку ж важку роботу проробили жінки минулих століть. Бо зараз ми дійсно рівні!
⠀
Кожна історія важка. Кожну пропускаєш через себе і проживаєш її разом із ГГ.
⠀
Видавництво Віхола чудово попрацювало для того, щоб ми з вами змогли познайомитися із такими важливими патріотичними текстами!
⠀
Я раджу читати її не тільки дівчатам, а і чоловікам також! Бо кожен знайде тут щось для себе!
⠀
А ще дуже важливо, що книжка підготовлена у співпраці з yuotube каналом «Шалені автор(к)и», туди також раджу зазирнути😉

Збірка яка запалила в мені вогонь. Бо прочитавши ці твори, зрозумівши суть, важко не переоцінити своє життя. Жінкам завжди було важко, жінок недооцінювали, жінок не вважали рівними з чоловіками. Але, жінки мудріші, винахідливіші та міцніші.

Збірка творів двох століть. Різні письменниці. Різні стилі. Але простежується закономірність - важка жіноча доля.

Та попри це, у творах відображається ще дещо. Половина проблем жінок створена іншими жінками. Матерями, подругами, сусідками. Чомусь усім потрібно дати пораду. Усі знають як краще, питання тільки - для кого?😅

Інша половина проблем це стереотипи та гендерна нерівність. Жінка комусь щось повинна🤨Зберігати честь, чистоту, вірність і бла-бла-бла🙄 Наразі, я розумію, яку велику роботу над собою і світом зробили жінки. Бо читаючи цю книгу, відчуваю наскільки зараз ми стали вільнішими та рівними.

Не можу сказати, що усі твори було легко читати, та вони мені сподобалися. Але, я відкрила для себе письменниць з творчістю яких продовжу знайомитися й надалі.

Збірка знайомить нас з такими творами:
- Маруся
- Отець Андрій
- Максим Гримач
- Інститутка

На жаль, мені не зайшла творчість Вовчка. Хоч трішки мені сподобалося Інститутка і те, не стільки сюжетом, чи героями, як, стилем написання. Для класики це справді рідкість: простота і легкість подачі твору. Це великий +
Думаю, поціновувачам творчості Шевченка має сподобатися ця збірка. Трагічна доля жінки (дівчинки, дівчини, матері, дружини і т. д.) червоною ниткою проходить через усі твори Вовчка.

Це справді непогані твори, просто я не можу не дивитися на них через призму сучасності. І оцей дисонанс між моїми поглядами і тодішньою реальністю не давав мені насолодитися процесом читання.

Хто любить YouTube-випуски "Шалені авторки" - той знає трохи більше про витоки цієї книги, її ідеї, зміст та значення, а не лише про влучний неймінг!

Під одним корінцем цієї книжки зібрався цілий всесвіт української прози, а саме нашого неймовірно талановитого жіноцтва, передмова Віри Агеєвої, проникливі та глибоко психологічні твори плеяди українських письменниць ХХ і ХХІ століть! Це просто шалена концентрація жіночого духу і письменницького хисту, яким треба вміти насолодитися... "Пити", як солодкий нектар 🐝, занотовувати окремі цитати ✍️, як глибокі чуйні одкровення думки та писаного слова...

Ця книга ваш щасливий лотерейний квиток у подорож жіночими світами, де ви знайдете для себе власний прихований код і мету!

Антологія. Тексти. Сенси. - це про "Шалених авторок" 🧡

Рекомендую ⭐️, я її зачитала :)

Ще зі школи я пам'ятала, що твори Марко Вовчок мені не сподобались. І якби не книжковий клуб (на який я так і не потрапила), то можливо не взялася би їх перечитувати.
У Марко Вовчок мова творів дуже гарна! Текст пересипаний епітетами, описами, пестливими словами. Але зміст творів настільки жахливий, що багата мова його не рятує. Основною темою є важке життя на панщині. В цьому житті панує жорстокість і насилля. Часто головними героїнями є молоді дівчата, з якими трапляються нещастя через їх погане становище.

Повість "Інститутка" вважається головним твором авторки і її сюжет повністю відповідає головній тематиці. Але, на відміну від інших оповідань, в цій повісті є відносно гарне закінчення і цікаво прописані персонажі, як жіночі, так і чоловічі.
Загалом твори Марко Вовчок є важливими для розуміння історії та пам'яті. Але вони важко написані(

Це саме той випадок, коли сучасних читачів біографія письменниці може зацікавити чи не більше, аніж її творчий доробок.
А який може вийти захоплюючий блокбастер в історичних декораціях ХІХ століття про вольову емансиповану пані Марію Маркович (в дівоцтві Вілінську), яка закохувала в себе чоловіків та викликала жагучу заздрість у жінок!
Дебютна збірка "Народні оповідання", видана в 1857 році під чоловічим псевдонімом, принесла 23-річній жінці визнання. Марко Вовчок започаткувала те, чого до неї не було в українській літературі, - традицію жіночого письма, на яку взорували, як висловилася професорка Віра Агеєва, Леся Українка, Ольга Кобилянська та інші письменниці модерністської доби.

"Інститутка" - перша соціальна повість в українській літературі. Марко Вовчок розкриває перед читачем два різні світоглядні світи, протиставляє дві соціальні групи - панів та кріпаків.
Стара пані, панночка, пан - без імен, знеособлені. Вочевидь, такі типажі панства зустрічаються чи не у всіх маєтках. Чи вважають вони кріпаків за людей, які мислять і відчувають? Чи здатна панночка усвідомити, що наймички в домі - такі ж юні дівчата, як і вона? Кожна зі своїми жалями та радощами, думками та мріями. Тільки жалів у них більше, ніж у молодої панянки, завдяки їй. Але ж панночка освічена - інститутка. Навчалася в пансіоні. Ну, як навчалася - "мучилася", але танці та науку "як себе подати" засвоїла добре. Тому пан лікар в неї і закохався. А головна ціль інститутки з обмеженим кругозором - вийти заміж і керувати чоловіком, кріпаками, садибою.

Оповідь ведеться від імені дівчини-сироти Устини, яка прислуговує панам в домі. Вона щира та проста.
Кріпаки в повісті мають імена та чітко окреслені авторкою характери - вони особистості: Устина, Прокіп, Катря, Назар.
Складне завдання для читача в ХХІ ст. уявити себе підневільним настільки, що тільки якийсь пан вирішує, де ти житимеш, яку роботу виконуватимеш, з ким одружишся, чи обміняти тебе на гончого пса, чи залишити в своєму селі... Так жили кріпаки в ХІХ ст.

Чи зможе людина, що народилася в кріпацтві, воля якої пригноблювалася, стати вільною?
Та воля, мабуть, у крові.
Можна народитися на волі, але бути по життю безвольним, як пан лікар. Можна народитися в кріпацтві, як Прокіп, але проявити твердість волі, захищаючи своїх рідних, виявити спротив панам.
Можна, як панночка, запопасти бажаного заміжжя та хутірця, але залишитися в будинку, як у клітці. Можна, як Устина, залишитися без дому та тяжко заробляти поденщиною, але почуватися вільною.
Почуватися вільною.
Марія Вілінська в світі домінування чоловіків теж прагла почуватися вільною. Так і жила, за покликом серця.

А блокбастер про письменницю я б із задоволенням подивилася.