Це не просто твір зі шкільної програми. Це гостра, чесна й надзвичайно емоційна історія, яка зберігає свою актуальність і силу попри роки.
Оповідання розповідається від імені кріпачки Устини, яка стає свідком (і жертвою) нелюдського ставлення до кріпаків з боку молодої панночки — інститутки.
На перший погляд, інститутка — освічена, вихована, витончена… Але за цією маскою — жорстокість, зверхність і абсолютна зневага до людської гідності.
Справжній біль. Читаючи монологи Устини, буквально відчуваєш тягар її життя. Її терпіння — це не покірність, а внутрішня сила, яку важко не поважати.
Контраст образів. Панночка, яка мала б бути зразком освіченості, виявляється найжорстокішою. Авторка переосмислює стереотипи про “панство” і “простолюддя”.
Психологічна глибина. Вовчок не просто викриває соціальну несправедливість — вона змальовує психологічний злам, втому, мовчазний протест.
Мова. Текст глибоко емоційний, живий, написаний з великою увагою до мови і внутрішнього світу героїв.
«Інститутка» — це крик зсередини системи, у якій людина — лише власність.
Це жінка про жінок, і це особливо боляче — бачити, як одна зневажає іншу, бо має владу.
Цей твір не лише про кріпацтво — він про психологію приниження, про владу і про те, що робить людину людиною.
📖 Обов’язково до перечитування — в дорослому віці він відкривається зовсім інакше.
Анонім
Марко Вовчок за етнічним походженням росіянка, однак читаючи її твори не виникає ніякого сумніву — вона українка по духу. Її твори про кріпацтво, панщину та історію України. Дуже важкі до сприйняття, але дуже важливі, тож раджу не обмежуватись лише цим виданням і ознайомитись ще й з іншими творами письменниці.
Анонім
Мені надзвичайно подобається, що нарешті почали надавати достатньо уваги прозі українських авторок. Збірка класна, можна відкрити для себе різних авторок і зрозуміти, як жилося нашим українським жінкам у різні епохи.
Максимально раджу!
Анонім
