3.5/5 Якщо ви шукаєте книгу просякнуту Шекспірівськими п'єсами, ця книга просто ідеальна для цього Почну із найкращого, і це переклад. Я просто насолоджувалася від того, як смакували слова і як перекладачка майстерно відтворила стиль авторки і кожного персонажа. У діалогах вгадувались герої просто від специфіки їхньої мови. Також вставки від Шекспіра, і яка робота була проведена для усіх цитувань. Я просто поклоняюсь цій жінці У центрі твору шестеро друзів, які закохані у геній Шекспіра, справжні актори, як у житті так і на сцені. Вони усі зі своїми тарганами в голові, і використовують цитати у повсякденному житті, таким чином я вгадала, хто помре на десь початку книги. Стосунки заплутані в усіх, як одне з одним, так і зі сім'ями. Сюжет був досить передбачуваним, я говорю саме про детективну лінію, і мені не сподобалось, що сама оповідь затягнута, а розв'язка відбулась насамкінець. Плюс було образливо, що головний герой відсидів ні за що

цей почекун нарешті дочекався свого часу, і мушу сказати — відчуття після прочитання неоднозначні. якщо ви шукаєте чисту, концентровану дарк-академію, то ця книга буквально її еталон, але чи достатньо самої атмосфери, щоб витягнути весь роман. історія закручена навколо сімох студентів елітного коледжу мистецтв, які вивчають лише Шекспіра. вони настільки занурені в його трагедії, що межа між ролями на сцені та реальним життям стирається. вони розмовляють цитатами, живуть у замку біля озера і почуваються вищими за буденний світ. але, як і в будь-якій добрій трагедії, все закінчується кров’ю. сюжет подається як сповідь Олівера, який відсидів десять років за вбивство. ми дізнаємося правду поступово, через флешбеки, що розбиті на дії та сцени. цей прийом додає тексту театральної витонченості, але водночас створює відчуття певної штучності. загалом це історія про хворобливу прихильність, де друзі стають для тебе всім світом, і ти готовий на все, аби цей мікрокосмос не розпався. ми бачимо, як ідентичність кожного героя розчиняється в їхніх ролях: хтось завжди король, хтось злодій, спокусниця і т.д. це дослідження того, як мистецтво стає одержимістю, яка не просто надихає, а випалює зсередини. проте, мушу бути чесною - у книги є суттєві мінуси. по-перше, детективна складова тут відверто слабка. якщо ви чекаєте на потужне розслідування чи триллер, то будете розчаровані — детективна складова тут швидше декорація для драми. по-друге, оця фішка з цитатами шекспіра. спочатку це неймовірно занурює в атмосферу, додає тексту шарму, але десь на середині починає відверто втомлювати. та й фінал... авторка залишила його відкритим, просто кинувши вудку і змусивши читача самого розставляти крапки над ї. я таке не дуже люблю, бо хочеться відчуття завершеності, а не просто багатокрапки після кількох сотень сторінок емоційної гойдалки. звісно, порівнянь із «Таємною історією» Донни Тартт не уникнути. вони схожі вайбом, але Ріо додає сюди більше театрального надриву. середина книги трохи просідає в емоційних розборах, але фінальна сцена все ж таки змушує брови підскочити вгору. щодо видання — оформлення тут на висоті. стильна обкладинка, зручний для мене сліпенької шрифт — тримати таку книгу в руках під час читання окремий вид задоволення. це той випадок, коли естетика форми ідеально доповнює зміст. цю книгу варто брати саме заради атмосфери — густої, як ранковий туман над озером, з запахом старих бібліотек, каміна та вінілу. але не чекайте від неї динамічного трилера. це повільна, в’язка і дуже специфічна історія про те, як легко перетворитися на лиходія, якщо ти занадто довго граєш цю роль✨

Це історія про п’ятьох абсолютно різних людей, яких об’єднує безсоння. Вони щоночі зустрічаються на закинутому старовинному кладовищі? І все змінюється тієї миті, коли вони знаходять там свіжо вириту яму. З цього моменту сюжет починає розгортатися як детектив. Але фінал змусив мене засумніватися…чи це справді була детективна історія? Чи, можливо, її варто сприймати не так буквально? Останнє речення залишає відчуття ніби відповідь є, але вона глибша, ніж здається на перший погляд?

Я очікувала від цієї книги захопливий трилер з естетикою темної академії, але зовсім не думала, що фінал змусить мене плакати? Читаючи, я настільки прониклася почуттями до героїв, що разом із ними моє серце то розбивалось, то знову відроджувалась надія…я відчула повний спектр емоцій? І досі не можу думками повністю відійти від цієї історії. Ця книга точно потрапляє в список найкращого прочитаного мною?

Це цікавий і глибокий психологічний роман. Він мені сподобався, хоч і не вразив так, як я того очікувала. Мабуть, проблема в тому, що я чула про нього стільки захоплених відгуків, що поставила занадто високу планку. Сюжет, як для трилеру, дуже оригінальний. Події розгортаються навколо життя сімох друзів, які навчаються на акторів. Їхня спеціалізація - шекспірівська драматургія. І от, власне, атмосфера театру в романі неперевершена. Хоча дуже відволікали цитати з творів Шекспіра, якими персонажі спілкувалися і на сцені, і в житті. Я розумію, що цитати мали надати твору загадковості, інтриги, подекуди - навіть якоїсь горор-атмосфери, занурити читача в студентське середовище майбутній акторів, які трохи "звихнуті" на своїй професії (у гарному розумінні цього слова). Тішить те, що люди такі віддані своєму покликанню. Але я не фанатка Шекспіра, тому іноді було трохи нудно. Я б визначила жанр твору як психологічний трилер. Вважаю, що акцент тут не стільки на злочині, скільки на передумовах його скоєння. Крім того, порушено багато інших проблем, зокрема стосунки в сім'ї: між братами й сестрами, між батьками й дітьми. Фінал для мене був неочікуваним, але, чесно кажучи, від будь-якого персонажа твору я готова була чекати чого завгодно. Слова на обкладинці про те, що вони здатні заподіяти будь-яке зло, цілком справедливі. Єдине, в чому не погоджусь, що всі сім одногрупників були друзями. Між ними виникла приязнь, прив'язаність, кохання, пристрасть, конкуренція, ненависть (як виявилось згодом). Але дружби я там не побачила. Вчинком Олівера захоплююся. Всі інші персонажі викликали в мене нерозуміння чи навіть огиду. Сама історія цікава й повчальна. Я точно не розчарована, що прочитала її.

Коротенька повість–плід безсоння авторки Читається легко, написано не погано, я б навіть сказала, що мені сподобалося, і певно потрібно додати ніби ми злодії в бажанки? Мені не вистачило якогось більшого поглиблення і розкриття, як самої історії, так і персонажів, але на то, це й повість Взагалі-то, повість, це ж якийсь повчальний зміст, правда?? Не скажу, що я його тут побачила Історія класна, мені подобаються книги з таким вайбом, моторошність, кладовище, якісь могили?‍⬛️ Якби мене попросили описати повість 4 емоджі це були б вони:???? Загалом, це не було вау, але і не погано 8/10⭐️

— то що, ти вважаєш, що Шекспір у чомусь винен? — Шекспір винен у всьому. книга сподобалась. не є динамічною, акцент на атмосфері, деталях та емоціях персонажів, події відбуваються з проміжками у часі, але це не викликає питань. атмосфера дарк академії — 10/10. тут про театр, таємниці, закоханість та багато-багато Шекспіра. варто зауважити, що через це головні герої майже завжди спілкуються цитуваннями, для декого це нудно. контекст цитувань можна зрозуміти, навіть якщо до цього не цікавився Шекспіром (окрема дяка перекладачеві). у книзі здебільшого показують негативні сторони головних персонажів, вони мають різні темпераменти, мені відчувалися живими щодо недоліків: сюжет очевидний, вже на перших сторінках можна зрозуміти хто, кого та за що вбиватиме, через це відсутня інтрига; замало подробиць про деяких персонажів та їхні наміри, поведінку; є відчуття, ніби автор злякалася фіналу, тому отримали таку собі неоднозначність загалом приємний досвід, історія викликає емоції та залишає осад, хочеться ще❤️

Коротка та досить цікава історія на один раз. Авторка змогла вмістити в таку коротку історію купу різних цікавих особистостей, моторошну атмосферу та детектив. Хто шукає приємного читання на вечір - це саме воно.