— то що, ти вважаєш, що Шекспір у чомусь винен? — Шекспір винен у всьому. книга сподобалась. не є динамічною, акцент на атмосфері, деталях та емоціях персонажів, події відбуваються з проміжками у часі, але це не викликає питань. атмосфера дарк академії — 10/10. тут про театр, таємниці, закоханість та багато-багато Шекспіра. варто зауважити, що через це головні герої майже завжди спілкуються цитуваннями, для декого це нудно. контекст цитувань можна зрозуміти, навіть якщо до цього не цікавився Шекспіром (окрема дяка перекладачеві). у книзі здебільшого показують негативні сторони головних персонажів, вони мають різні темпераменти, мені відчувалися живими щодо недоліків: сюжет очевидний, вже на перших сторінках можна зрозуміти хто, кого та за що вбиватиме, через це відсутня інтрига; замало подробиць про деяких персонажів та їхні наміри, поведінку; є відчуття, ніби автор злякалася фіналу, тому отримали таку собі неоднозначність загалом приємний досвід, історія викликає емоції та залишає осад, хочеться ще❤️

Коротка та досить цікава історія на один раз. Авторка змогла вмістити в таку коротку історію купу різних цікавих особистостей, моторошну атмосферу та детектив. Хто шукає приємного читання на вечір - це саме воно.

«виправдати можна будь-що, якщо зробити це достатньо поетично» це була моя перша дарк академічна книга і, о боги, я ні на секунду не пошкодувала. я дуже довго відтягувала цей момент, бо читала що це як перегляд «дому дракона» без знання того, що було в «грі престолів» (коментар, який я найбільше зрозуміла). АЛЕ НІ! те, що я не цікавилась шекспіром не завадило мені її зрозуміти — ба більше, я навпаки хотіла якомога зануритись в його творчість посеред читання. я гуглила «ромео і джульєту», «цезаря»… (спитайте мене хтось чи я в порядку, можливо я вже зовсім схибилась) початок книги був просто неймовірно атмосферним, її не хотілося випускати з рук, не дочитавши що ж там буде далі. вистава «макбет» — це просто розйоб, я не знаю, як це описати, ААААААА середина книги мені вже не йшла так квапливо і з таким ентузіазмом, але все одно вона була доволі інтригуюча і я знаходила ті шпаринки в часі, щоб просто взяти її та почитати а кінець…ЦЕ ЩО ТАКЕ…..у мене просто немає слів. вони розмилися, не знаю. людоньки, читайте до останньої ж сторіночки, не пожалкуєте я ніколи не перечитую книжки, але в мене є бажання ще раз пробігтися очима по сторінках і ЩЕ РАЗ виписати якісь цитати чи репліки, бо потім після прочитання ти все це усвідомлюєш отак ? це було сильно, це було незвично, це було незабутньо. мабуть, я ще довго буду думати про неї ?

Дві зіроньки, бо ззовні книга дуже гарна і приємна на дотик. На цьому все цікаве завершується. Витратила свій час в порожнечу. Ти не встигаєш навіть звикнути до героїв і вникнути в історію, як книжечка закінчена. Надто крихітна книга, котра не варта уваги?

Мені здалося, що анотація не відповідає самому тексту книги. Дійсно, іде опис семерих стулентів, які навчаються на акторів у відомому коледжі, які захоплюються Шекспіром. Коли один із них загадково помирає. Але жанр цієї книги виявився загадкою. Детектив - ні, Шекспірівська драма - вже ближче, але ні. Дуже багато тексту, дуже багато Шекспіра, іноді хотілось скіпнути абзацами. Найкраща для мене була кінцівка, але хотілось би вже без загадки.

Як на мене, дуже слабенька історія. На жаль, сюжет не залишив по собі сильних вражень або тем для роздумів. Можливо, така книга підійде для заповнення часу в дорозі або як легке чтиво без емоційного навантаження, але особисто для мене вона виявилась доволі порожньою за змістом.

Вирішила придбати цю книжку з трьох причин. По-перше, десь прочитала, що вона за вайбом нагадує Скубі-Ду, по-друге, мені сподобалась попередня книжка авторки і по-третє, гриби на обкладинці повинні світитися в темряві. І хоч сама книжка невеличка, лише 100 сторінок, та дуже цікава. В центрі сюжету 5 людей: журналістка місцевої газети, колишній міколог, адміністраторка готелю, водійка таксі та власник бару. Ці, здається ніяк не пов'язані між собою люди, щоночі збираються на старому кладовищі, щоб покурити. І одного разу вони бачать вириту могилу. Але хто її викопав? Навіщо? І що хоче приховати? Саме на ці питання ми знаходимо відповіді протягом повісті. Історія справді була мені схожою на Скубі-Ду. Лише герої вже дорослі і побиті життям, та й собаки немає. Але всім фанатам раджу прочитати. А ще тут є гриби. Помітила, що вони стали доволі популярними в таких книжках. До речі, гриби на обкладинці справді світяться. Правда лише в повній темряві. Це перша така книжка в моїй колекції.

чудова моторошна повість!! сподобалося все - опис героїв, стосунки між ними, сюжет, невеликий обсяг і звичайно ж тішить око неймовірне оформлення книги..)