Давно нічого не викликало в мене таких неоднозначних вражень. Ця книжка потрапила до мене скоріше випадково, ніж заплановано. Я й сама не зрозуміла, у який момент мені стало цікаво спостерігати за Олівером та його друзями, й коли саме я почала їм співпереживати. Попри певні сюжетні прогалини, книжка мені сподобалася — і це я усвідомила вже в самому кінці. Відчуваю, що мені поки бракує читацького досвіду, аби відчути весь спектр задоволення, яке вона може подарувати. Тому я обов’язково до неї повернуся, але перед цим занурюся у вічну шекспірівську класику. Окремо слід виділити оформлення: чорна матова обкладинка з глянцевими візерунками демонструє саме ту готичну естетику, якою так пронизана ця історія. Вона є справжньою прикрасою поличок.

Перша книга після довгої перерви через навчання і сесію — і я прочитала її буквально за дві години. Усього 128 сторінок, але цього вистачило, щоб я встигла прикипіти до персонажів. У центрі історії — п'ятеро дуже різних людей, яких об'єднує безсоння. Вони збираються вночі на кладовищі, палять цигарки, спілкуються, і саме так починається ця дивна історія. Спочатку книга здалася мені повільною, але в якийсь момент я зрозуміла, що вже не хочу відкладати її вбік. Особливо сподобалася атмосфера: медичний вайб, тема грибів і легке відчуття тривоги, яке супроводжує сюжет. А ще — персонажі. Вони дуже різні, і завдяки цьому одну історію можна побачити з кількох точок зору, дізнатися не лише про головну подію, а й про їхні власні переживання. У підсумку — коротка, атмосферна і дуже захоплива історія, після якої ще якийсь час не хочеться прощатися з героями.

Я люблю книги та театр, але чомусь в цьому творі їхнє поєднання не викликало в мене тих емоцій, на які я розраховувала. Спочатку це була книга-мрія, яка об'єднала театр і максимально затишну атмосферу: де семеро студентів театрального факультету живуть в замку на березі озера, говорять мовою Шекспіра, відшліфовують ролі та насолоджуються спілкуванням. Кожен з них грає роль, яка відображає їх власний характер і на початку випускного року здавалося, що нічого в їхньому житті не зміниться. Книга має структуру, аналогічну театральній виставі, з п'ятьма діями, де кожен пролог розповідає про сучасні події, в той час, як сцени зосереджуються на минулому. Тому з самого початку виникає відчуття, що наближається щось досить неприємне. «Актори за своєю природою мінливі — алхімічні істоти, створені з легкозаймистих елементів: емоції, его, заздрощів. Щойно нагрієш, перемішаєш — і можеш отримати золото. Або катастрофу.» © Ця історія для мене — про дружбу, талант і взаємозв'язок між героями через призму мистецтва. Гарно прослідковується, як мистецтво може об'єднувати людей, але так само легко стати перешкодою для зрозуміння між ними. Я чудово провела час з цією історією і занурилася в шекспірівські пристрасті. Загалом, мені сподобалося, особливо те, як швидко розвивався сюжет на початку і як стрімко зростала напруга. Шкода лише, що фінал, на мій погляд, вийшов розмитим. Але я вам пропоную ознайомитися з історією самостійно, щоб скласти власну думку.

If We Were Villains «НІБИ МИ ЗЛОДІЇ» — історія про сімох студентів елітної театральної академії, які живуть пʼєсами William Shakespeare настільки, що межа між ролями та реальністю починає зникати. Дружба, суперництво, ревнощі і одна ніч, яка перетворює їхню історію на справжню трагедію. Памʼятаю, як читала цю книгу рівно рік тому... І як фінал буквально залишив мене у ступорі. Але водночас ця історія настільки запала мені в душу. Атмосфера театру, напруга між героями і це неймовірне поєднання літератури та драми - просто неможливо забути. Це одна з тих книг, про які думаєш ще довго після останньої сторінки.

3.5/5 Якщо ви шукаєте книгу просякнуту Шекспірівськими п'єсами, ця книга просто ідеальна для цього Почну із найкращого, і це переклад. Я просто насолоджувалася від того, як смакували слова і як перекладачка майстерно відтворила стиль авторки і кожного персонажа. У діалогах вгадувались герої просто від специфіки їхньої мови. Також вставки від Шекспіра, і яка робота була проведена для усіх цитувань. Я просто поклоняюсь цій жінці У центрі твору шестеро друзів, які закохані у геній Шекспіра, справжні актори, як у житті так і на сцені. Вони усі зі своїми тарганами в голові, і використовують цитати у повсякденному житті, таким чином я вгадала, хто помре на десь початку книги. Стосунки заплутані в усіх, як одне з одним, так і зі сім'ями. Сюжет був досить передбачуваним, я говорю саме про детективну лінію, і мені не сподобалось, що сама оповідь затягнута, а розв'язка відбулась насамкінець. Плюс було образливо, що головний герой відсидів ні за що

цей почекун нарешті дочекався свого часу, і мушу сказати — відчуття після прочитання неоднозначні. якщо ви шукаєте чисту, концентровану дарк-академію, то ця книга буквально її еталон, але чи достатньо самої атмосфери, щоб витягнути весь роман. історія закручена навколо сімох студентів елітного коледжу мистецтв, які вивчають лише Шекспіра. вони настільки занурені в його трагедії, що межа між ролями на сцені та реальним життям стирається. вони розмовляють цитатами, живуть у замку біля озера і почуваються вищими за буденний світ. але, як і в будь-якій добрій трагедії, все закінчується кров’ю. сюжет подається як сповідь Олівера, який відсидів десять років за вбивство. ми дізнаємося правду поступово, через флешбеки, що розбиті на дії та сцени. цей прийом додає тексту театральної витонченості, але водночас створює відчуття певної штучності. загалом це історія про хворобливу прихильність, де друзі стають для тебе всім світом, і ти готовий на все, аби цей мікрокосмос не розпався. ми бачимо, як ідентичність кожного героя розчиняється в їхніх ролях: хтось завжди король, хтось злодій, спокусниця і т.д. це дослідження того, як мистецтво стає одержимістю, яка не просто надихає, а випалює зсередини. проте, мушу бути чесною - у книги є суттєві мінуси. по-перше, детективна складова тут відверто слабка. якщо ви чекаєте на потужне розслідування чи триллер, то будете розчаровані — детективна складова тут швидше декорація для драми. по-друге, оця фішка з цитатами шекспіра. спочатку це неймовірно занурює в атмосферу, додає тексту шарму, але десь на середині починає відверто втомлювати. та й фінал... авторка залишила його відкритим, просто кинувши вудку і змусивши читача самого розставляти крапки над ї. я таке не дуже люблю, бо хочеться відчуття завершеності, а не просто багатокрапки після кількох сотень сторінок емоційної гойдалки. звісно, порівнянь із «Таємною історією» Донни Тартт не уникнути. вони схожі вайбом, але Ріо додає сюди більше театрального надриву. середина книги трохи просідає в емоційних розборах, але фінальна сцена все ж таки змушує брови підскочити вгору. щодо видання — оформлення тут на висоті. стильна обкладинка, зручний для мене сліпенької шрифт — тримати таку книгу в руках під час читання окремий вид задоволення. це той випадок, коли естетика форми ідеально доповнює зміст. цю книгу варто брати саме заради атмосфери — густої, як ранковий туман над озером, з запахом старих бібліотек, каміна та вінілу. але не чекайте від неї динамічного трилера. це повільна, в’язка і дуже специфічна історія про те, як легко перетворитися на лиходія, якщо ти занадто довго граєш цю роль✨

Це історія про п’ятьох абсолютно різних людей, яких об’єднує безсоння. Вони щоночі зустрічаються на закинутому старовинному кладовищі? І все змінюється тієї миті, коли вони знаходять там свіжо вириту яму. З цього моменту сюжет починає розгортатися як детектив. Але фінал змусив мене засумніватися…чи це справді була детективна історія? Чи, можливо, її варто сприймати не так буквально? Останнє речення залишає відчуття ніби відповідь є, але вона глибша, ніж здається на перший погляд?

Я очікувала від цієї книги захопливий трилер з естетикою темної академії, але зовсім не думала, що фінал змусить мене плакати? Читаючи, я настільки прониклася почуттями до героїв, що разом із ними моє серце то розбивалось, то знову відроджувалась надія…я відчула повний спектр емоцій? І досі не можу думками повністю відійти від цієї історії. Ця книга точно потрапляє в список найкращого прочитаного мною?