К.С.Пакат

Про сюжет розповідати не буду: після бурхливих обговорень книги в мережі, думаю, всі вже зрозуміли, чого слід, а чого не слід очікувати від цієї серії, особливо від першої частини. Якщо не орієнтуватися на обкладинку та власні, ірраціональні уявлення про історію, то досвід читання стає особливо приємним. Я очікувала політичного фентезі, довгого розвитку стосунків від ворогів та коханців та жорстокого світоустрою. І отримала все з вищеперерахованого😌 Як би мені не подобалася історія в цілому, першій частині не можу поставити 10/10, бо серія набагато краще розкривається пізніше. "Полонений принц" — це вступний вступ, і мені не вистачило зовсім дрібки до того, щоб мене викинуло емоційними гойдалками в стратосферу. Хоча, після прочитання першої книги я одразу взяла в руки другу, й не могла випустити її два дні. А це означає, що вступний вступ був дуже навіть хорошим😁 Ще після "Темного сходження" я зрозуміла, що Пакат — це моя авторка. Мені подобаються теми, які вона обирає для своїх творів, розкриття персонажів, їхній особистісний розвиток та динаміка стосунків з іншими героями. Я люблю гарно прописані фентезійні світи, але без якісного наповнення персонажами та їхніми особистими історіями — це для мене гарна обгортка під якою немає подарунка. З Пакат таке розчарування мене точно не чекає. Навіть у "Полоненому принці", де ми споглядаємо історію лише з точки зору Дамена, їй все одно вдається гарно розкрити інших героїв, навіть якщо сам Дамен цього не бачить. Не знаю, як у цієї жінки це виходить, але виходить! А після повторного прочитання it hits even harder🥹 А ще про стиль. В авторки шикарні діалоги та елегантні речення, які займають невелику площу тексту, але за змістом перевершують цілі абзаци та розділи інших авторів. От вміє вона коротко та ясно передати думку. Читаєш якесь речення і думаєш: мені, щоб вислови таку думку та добитися рівноцінної реакції у читача, знадобилося б утричі більше слів, якщо не більше😆 Можливо, тому перша частина й не така велика. І це буквально чи не єдина моя претензія. Мені було мало! От знаєте, є такі книги, які ніби й класні, але хочеться, щоб вони чим швидше закінчилися. Хочеться дійти до кульмінації, дізнатися, що там і до чого. Читаючи цю трилогію у мене також було таке бажання, але водночас мені хотілося, щоб цей текст ніколи не закінчувався. Хотілося читати годинами, мати нескінченний запас розділів і просто насолоджуватися красою тексту... 📍Окремо хочу виділити оповідання про Еразма. Напевно, це для мене найважча та найемоційніша частина книги. Я, безумовно, переживала за Дамена та його становище у Вері, й усі ті речі, які йому довелося пережити. Але у мене з самого початку була певність у тому, що з ним все рано чи пізно буде гаразд, бо це не той герой, який не може про себе подбати. Проте коли мова заходить про Еразма... І хоч я знала, чим закінчується його історія, читання оповідання від цього не стає легшим. Навпаки, воно дивує ще більше. Пакат вміє і у малу прозу також. Додаткові оповідання після трилогії це прекрасно доводять. І я не можу дочекатися, коли побачу своє улюблене "Pet" в українському перекладі ("Богдан" ви ж там цим займаєтеся, правда?)

Анонім

"Полонений принц" — це книга, яка доводить, що навіть у жанрі фентезі можна робити ставку не на магічні здібності та драконів, а на політичні інтриги, складну психологію персонажів, діалоги, що ріжуть гостріше за лезо, та... так, пікантну напругу, від якої не то хочеться увімкнути кондиціонер, не то покричати у вікно.  Головні герої — протилежності, які зустрічаються на одній шахівниці. Дамен — прямолінійний, сильний, до смішного благородний. Лоран — король пасивно-агресивних реплік, холодний і настільки розумний, що хочеться тримати поряд валідол. І все це в обрамленні того факту, що один із них буквально раб іншого. Звучить напружено? Так і є. Адже разом вони нагадують вибухонебезпечну суміш: з одного боку — чесність і відвертість, з іншого — хитрість і стриманість. Спостерігати, як ненависть повільно переростає в довіру, а потім в дещо більше, — це виняткове задоволення шкідливе для серця🤭 Сюжет розгортається доволі динамічно: змови, зради, політичні ігри й випробування гідності змушують героїв не лише боротися, а й переосмислити власні переконання. Кожна дрібниця, кожен діалог, кожна зрадлива усмішка мають приховане значення. Усе це авторка подає обережно, дозволяючи читачеві самому скласти думку щодо правильності чи хибності вчинків персонажів. Світ книги вибудований з увагою до деталей: з продуманою політикою та культурними особливостями, з соціальними відмінностями та непростою історією між двома державами. Теми, підняті в книзі, не з легких. Авторка сміливо балансує на межі між світлом і темрявою, але робить це з таким стилем, що навіть найбільш провокаційні сцени здаються логічними й служать розвитку персонажів. Мені сподобалося, як сміливо Пакат працювала з арками персонажів — вони здатні дратувати, захоплювати, доводити до сказу та водночас викликати симпатію. "Полонений принц" — книга не для всіх. Але якщо вам подобаються розумні діалоги, повільне напруження між героями й хитромудрі політичні ігри, — ласкаво прошу в клуб. І пам'ятайте: у цій книзі навіть мовчанка щось означає.

Анонім

Дівчата таке полюбляють - їм буде окей. Але за всіма цими еротиками, сексами та квірами десь загубили цікавий сюжет та радість від прочитання. Залишилась тільки радість від того, що ця книга вже прочитана і досить

Анонім