Ця серія - моя римська імперія ❤️‍🩹

Перша книга - це лише початок знайомства з величною історією кохання та болю.
Перед нами Сє Лянь - Бог, який є посміховиськом і збирає сміття. Він двічі був скинутий з небес, але зміг потрапити туди втретє. Здається, що він надто простий, але його минуле розібʼє вам серце 💔

Також перед нами Хва Чен - король примар, одне з найстрашніших лих, яке є в світі. І саме цей хлопець дуже зацікавлений в тому, щоб бути поруч з Сє Лянєм. Але чому? А причина є…

Це історія про кохання, самопожертву та підтримку.
Коли ви прочитаєте першу книгу, то можете не зрозуміти, чому вона подобається такій великій кількості людей. Але коли дійдете до останньої і перечитаєте першу, то знайдете стільки деталей, які вкотре покажуть, наскільки безмежною буває любов.

Ця частина ще більше закохала мене в цю історію. Настільки вона цікава, динамічна, незвична, а найголовніше те, що її важко з чимось порівняти. Я не можу знайти книгу, на яку вона схожа…

Спочатку я думала, що це становлення зла, як в Сильмариліоні, потім, що це Володар перснів (не буду казати, яким тропом)… Мені думалося, що це такий собі корейський формат Толкіна, і можливо в чомусь його вплив таки є (або ні), але насправді це особлива унікальна історія. Це просто я намагалася знайти твір, з яким можна порівняти цю серію.
Але так і не знайшла поки.

Це оригінальна історія, яка вже зламала купу шаблонів. Здається, що ти розумієш, до чого хилить автор, що ти розгадав його ідеї, а потім він легко викручує все в іншу сторону.

Якщо говорити конкретно про другу книгу, то це ще одна класна історія про світ, в якому живуть наґи, доккебі, люди, лекони, збирачі душ і всяка гидота. Історія, яка зачіпає в тексті питання патріархату, колоніалізму, смертності, людських якостей та межі жорстокості.

Уявіть собі істот, які схожі на людей, але розмножуються яйцями, спілкуються передачею думок, не мають серця і живуть в суспільстві, де панує матріархат.

Автор серії чоловік, більшість героїв чоловіки, але ж яка тут є жінка, яка одразу захоплює своїми вміннями та позицією ❤️‍🔥

Загалом мені подобається те, як прописані всі персонажі, вони глибокі, цікаві, тут є місце і гумору, і невдачам, а також сірій моралі, яка стосується деяких героїв.

Друга книга розкриває більше минулого Кейґана Дракара, а також мотиви деяких інших персонажів, також більше акцентується на богах, які в цій серії, тому все стає цікавіше і заплутаніше. Кліфгенгера тут немає, як і в першій частині, але історія завʼязується так, що просто неможливо не чекати наступну.

Оцінки книгам я не ставлю, просто це ще одна серія в топ найкращих ❤️‍🔥
Люблю, захоплююсь, чекаю наступну частину 🥰

Якщо прочитати її окремо, без знання світу, то це буде просто затишна, пригодницька, казкова підліткова історія про дівчину, яка вирушила в мандри.
Якщо прочитати її після декількох книг Брендона Сандерсона, то ви знайдете купу цікавих відсилок на Хроніки буресвітла, З-імли-народжених, Елантріс та навіть Warbreaker.

Тресс живе на планеті, навколо якої обертається 12 місяців. З них постійно сиплються різні види небезпечних спор і утворюють 12 морів. І от деякими з них доведеться відправитися Тресс на пошуки декого особливого.

Це історія, в якій присутні морські пригоди, пірати, гумор, цікавий світоустрій та філософія про прийняття себе, вчинки оточуючих, пасивну агресію, непрохані поради, любов та дружбу.

Якщо ви лише плануєте почати знайомство з автором, то я б радила починати таки не з Тресс, тому що у вас може скластися хибне враження про автора, але звісно ж ви можете прочитати лише її, бо вона чудово працює як одиночка. Тут все зрозуміло, а сама книга набагато легша для сприйняття, ніж великі серії автора.

Якщо ви любите цікаві пригоди та колекціонувати горнятка, то Тресс зі смарагдового моря — це точно те, що вам потрібно.

Особисто мені дуже сподобалася ця історія, вона дуже тепла і цікава. Мені захотілося вживу побачити всі ті моря і навіть спробувати себе в ролі піратки, тому я дуже рада, що мої руки нарешті дійшли до цієї книги. Ще більше я щаслива, що знайшла купу цікавих відсилок, які допомагають краще розуміти механіку всесвіту Космер…

Тому хто ще не знайомий з цією книгою, обов’язково зверніть на неї увагу.

На скільки прекрасна та казкова анімація, на стільки ж мені не сподобалась сама книга 🥲

Так, Мандрівний замок Хаула Діани Вінн Джонс багато кому дуже подобається, але особисто я мала забагато очікувань, які не збулись (ну і це мої проблеми, власне кажучи, 😅).

В анімації війна йде кістяком історії, емоційним гачком, який дозволяє краще прив'язатися до героїв, і на її фоні розгортаються відносини Хаула та Софі. Їхні вчинки зрілі, зрозумілі, теплі. Я думала, що в книзі теж є ця лінія, але ні…

Найбільше в цій історії мене розчаровує грубість та пиха Хаула, недостатня кількість цікавих моментів між персонажами і найголовніше — слабка розвʼязка. Здавалося, що все йде до якоїсь крутої кульмінації, а закінчилось посередньо та неемоційно. Мотиви героїв також не до кінця розкриті. Софі тут непогана, вона достатньо бойова, але Хаул розчарував.

«Дівчина цікавить його, доки не закохається, а потім він і чути про неї не хоче. Але поки вона не закохається, він не зупиниться.»
або «невгамовна стара дурепа Софі»
чи «О, вуха так і нашорошилися, а довгий ніс ще більше витягнувся.»
і «пані Нишпорка»
Мій анімешний Хаул зовсім не такий 💔

Можливо в нас з книгою не склалося, бо я прочитала її після анімації, але…
Адаптація Хаяо Міядзакі — це любов навіки, але книга… Не моє.. Для когось іншого.

Читати cozy fantasy - це бачити комфорт, дружбу/любов, затишні описи і знати, що все точно закінчиться добре.

Поклич лисицю — це чарівна історія, де переплелись магія та буденне життя, фейрі та лісові тварини, пошук себе та родинні загадки. Так як це cozy fantasy, то воно ідеальне на холодні зимові вечори. [Я якраз встигла заскочити в останній вагон]

Але доки я читала цю книгу, то зрозуміла, що напевно не дуже люблю такий жанр.
Так, це було мило і затишно, але мені трохи чогось не вистачило. Герої підлітки, і коли головна героїня прописана досить непогано і зріло для свого віку, то інші персонажі плоскі, а описам природи не вистачило глибини та затишку. Історія була аж надто наївна та казкова, і написана вона в такому ж стилі: короткі речення, надто прості слова…

Але плюс в тому, що такі книги справді відволікають. Їх дуууже легко читати, а в кінці можна не хвилюватися за життя головних героїв. На один раз підійде, але перечитувати більше не хочеться.