Якщо прочитати її окремо, без знання світу, то це буде просто затишна, пригодницька, казкова підліткова історія про дівчину, яка вирушила в мандри.
Якщо прочитати її після декількох книг Брендона Сандерсона, то ви знайдете купу цікавих відсилок на Хроніки буресвітла, З-імли-народжених, Елантріс та навіть Warbreaker.

Тресс живе на планеті, навколо якої обертається 12 місяців. З них постійно сиплються різні види небезпечних спор і утворюють 12 морів. І от деякими з них доведеться відправитися Тресс на пошуки декого особливого.

Це історія, в якій присутні морські пригоди, пірати, гумор, цікавий світоустрій та філософія про прийняття себе, вчинки оточуючих, пасивну агресію, непрохані поради, любов та дружбу.

Якщо ви лише плануєте почати знайомство з автором, то я б радила починати таки не з Тресс, тому що у вас може скластися хибне враження про автора, але звісно ж ви можете прочитати лише її, бо вона чудово працює як одиночка. Тут все зрозуміло, а сама книга набагато легша для сприйняття, ніж великі серії автора.

Якщо ви любите цікаві пригоди та колекціонувати горнятка, то Тресс зі смарагдового моря — це точно те, що вам потрібно.

Особисто мені дуже сподобалася ця історія, вона дуже тепла і цікава. Мені захотілося вживу побачити всі ті моря і навіть спробувати себе в ролі піратки, тому я дуже рада, що мої руки нарешті дійшли до цієї книги. Ще більше я щаслива, що знайшла купу цікавих відсилок, які допомагають краще розуміти механіку всесвіту Космер…

Тому хто ще не знайомий з цією книгою, обов’язково зверніть на неї увагу.

На скільки прекрасна та казкова анімація, на стільки ж мені не сподобалась сама книга 🥲

Так, Мандрівний замок Хаула Діани Вінн Джонс багато кому дуже подобається, але особисто я мала забагато очікувань, які не збулись (ну і це мої проблеми, власне кажучи, 😅).

В анімації війна йде кістяком історії, емоційним гачком, який дозволяє краще прив'язатися до героїв, і на її фоні розгортаються відносини Хаула та Софі. Їхні вчинки зрілі, зрозумілі, теплі. Я думала, що в книзі теж є ця лінія, але ні…

Найбільше в цій історії мене розчаровує грубість та пиха Хаула, недостатня кількість цікавих моментів між персонажами і найголовніше — слабка розвʼязка. Здавалося, що все йде до якоїсь крутої кульмінації, а закінчилось посередньо та неемоційно. Мотиви героїв також не до кінця розкриті. Софі тут непогана, вона достатньо бойова, але Хаул розчарував.

«Дівчина цікавить його, доки не закохається, а потім він і чути про неї не хоче. Але поки вона не закохається, він не зупиниться.»
або «невгамовна стара дурепа Софі»
чи «О, вуха так і нашорошилися, а довгий ніс ще більше витягнувся.»
і «пані Нишпорка»
Мій анімешний Хаул зовсім не такий 💔

Можливо в нас з книгою не склалося, бо я прочитала її після анімації, але…
Адаптація Хаяо Міядзакі — це любов навіки, але книга… Не моє.. Для когось іншого.

Читати cozy fantasy - це бачити комфорт, дружбу/любов, затишні описи і знати, що все точно закінчиться добре.

Поклич лисицю — це чарівна історія, де переплелись магія та буденне життя, фейрі та лісові тварини, пошук себе та родинні загадки. Так як це cozy fantasy, то воно ідеальне на холодні зимові вечори. [Я якраз встигла заскочити в останній вагон]

Але доки я читала цю книгу, то зрозуміла, що напевно не дуже люблю такий жанр.
Так, це було мило і затишно, але мені трохи чогось не вистачило. Герої підлітки, і коли головна героїня прописана досить непогано і зріло для свого віку, то інші персонажі плоскі, а описам природи не вистачило глибини та затишку. Історія була аж надто наївна та казкова, і написана вона в такому ж стилі: короткі речення, надто прості слова…

Але плюс в тому, що такі книги справді відволікають. Їх дуууже легко читати, а в кінці можна не хвилюватися за життя головних героїв. На один раз підійде, але перечитувати більше не хочеться.

Я дивилась Голодні ігри купу разів і ніколи не бачила їх під таким кутом, поки не почала читати.

Мені завжди здавалося, що це просто така лайтова підліткова антиутопія, яка зачіпає революцію.

Але коли я почала читати цю книгу від першої особи, то змогла побачити історію саме очима Катніс. І вона таки справді зачіпає багато важливих тем, на яких я не фокусувалася раніше:
соціальну нерівність, маніпуляції, жорстокість, залякування, боротьбу за свободу, революцію, моральні дилеми, ціну війни, ПТСР, виживання.

Голодні ігри — це не просто про ігри, стрільбу з лука та екшн. Це про символізм, про підлітків і дорослих, затягнутих у вир революції, про складні рішення, про неідеалізованих героїв.

Я не очікувала від цієї історії нічого особливого. Просто переказ того, що я знала з фільмів. Але книги дали змогу побачити більше ❤️‍🔥

Будь-яка революція ламає, провокує біль та має свою ціну, питання лише в тому, за яку ціль боротися…

На початку ніби все поняла, під кінець ніби не зовсім поняла 🫣
Було цікаво і важко, багато стікерів не клеїла, бо це не поможе 😂

В загальному книга сподобалась. Багато філософії, роздумів про життя та людство.
Це історія про Китай сучасний і Китай в період Великої культурної революції, тому тут є китайські комуністи. [пишу тригери, щоб ви знали, і це не стало чимось неочікуваним].

Але приємний момент, що китайці тут в конфронтації з совєтами, тому згадок русіш швайне ніби нема.

Сама книга прикольна тим, що тут змішані і реальні факти, і вигадка, є корисні примітки, а дещо сама шукала в інтернеті (бо цікаво).
Дуже сподобався момент з нанонитками, це прям топ ❤️‍🔥 І він нагадав мені одне цікаве кіно 2002 року ☺️

Ми не знаємо, як виглядає позаземна цивілізація, але ми знаємо, що являє собою людство.

Мені не можна читати такі книги, бо я випадково можу погодитись, що людство не має права на існування😅