"Blood Meridian" Кормака Маккарті — це не просто книга, це безжальна подорож у саме серце темряви. Якщо ти думаєш, що знаєш, що таке жорстокість, ця історія змусить тебе переглянути свої уявлення. Захід тут не романтизований – він залитий кров’ю, порохом і людською ницістю. Маккарті створює світ, у якому немає місця для добра чи зла – є тільки виживання. Його стиль – це суцільний вир пекельних видінь, де природа байдужа, а люди страшніші за будь-яких монстрів. "Війна — Бог, і він рухається серед нас." Ця книга не для слабкодухих. Вона змушує відчувати шалену огиду й захоплення водночас, пробирає до кісток своєю красою й брутальністю. Якщо тобі потрібен справжній літературний виклик, щось, що залишить рубець у свідомості, "Blood Meridian" чекає на тебе.

1849, Дикий Захід. 14-річний хлопчина ,на прізвисько Малець, залишає батьківський будинок і приєднується до загону капітана Уайта, який прямує до Мексики. Дорогою на загін нападають індіанці. Кільком з тих, що вижили, серед яких Малець, вдається дістатися найближчого промексиканського міста, де вони потрапляють під арешт. Нещасних чекає страта. Але до міста прибуває банда Глентона - збіговисько головорізів, які за контрактом ліквідують індіанське населення. Тим, хто вижив із загону Уайта, вдається отримати місця в банді і тим самим уникнути смертної кари, не без допомоги Судді, який подорожує з Глентоном. Через день банда вирушає на полювання…. Дуже страшна і красива книга. Читати було важко, адже багато часу ішло на роздуми про вчинки і мотивацію персонажів. Не менше роздумів про те, яке людство зараз і що є спільного і відмінного між ними і нами. Мушу зауважити, що сюжету як такого тут немає. Це більше як чи то щоденник чи то хроніки мисливців за скальпами. Тут немає романтизації, немає бажання насолоджуватися описами краєвидів. Тут немає персонажів котрі є неоднозначними. Тут все криваве. Не дарма ця книга вважається найкращою у автора, я розумію чому. Проведена колосальна історична робота. Автор показує справжню картинку Дикого Заходу тих часів. Навіть у деяких персонажів були свої прототипи, і декого навіть можна впізнати. Жорстока книга. Кривава книга. Трупи без скальпу буквально на кожній сторінці. Кров просочується кожен рядок. Не можу не відмітити те, що мені сподобалось найбільше. Це мова автора. Багато гарних описів, метафор. Те, як автор маневрує словами для того, щоб передати атмосферу і характери персонажів. Книга мені сподобалась. І я точно перечитуватиму ще, адже дишились деякі питання, відповіді на котрі я, скоріш за все, пропустила мимо очей. Рекомендую лише сильним духом і любителям кровавого місива. Книга темна. Жорстока. Прекрасна.

Назва чудово передає сюжет. Історія про дорогу, про шлях батька й сина. В цій історії можна помітити буквально усе, читаючи її складається враження, що ця книга розкриває твої внутрішні переживання. Історія про дрібку світла та добра у дуже темному світі, в якого немає майбутнього. Усе зникло. Найкращий опис цієї історії вказаний у післямові: "Хороші люди в "Дорозі" буквально й метафорично "несуть вогонь", а не смажать на ньому немовлят". Прочитавши трішки про автора, я вже більше розумію скільки насправді там було посилань до біблійних історій. Наскільки сама історія є історією про релігію та віру. Я не любитель книг про релігію, але "Дорога " буквально вразила мене. І мені здається, що згодом я захочу перечитати її ще раз. Ця книга не захоплива та інтригуюча...проте вона неймовірна!

"Дорога" - це одна з найсильніших книжок, які я взагалі читала. Вона проймає, змушує відкритися для неї, бути там, на тому шляху разом з Хлопчиком та Батьком...змушує втирати сльози. А ще довго про неї думати. ⠀ Світу більше не існує... Людей, та й тих в нормальному розумінні не існує. Випалена земля, зотлілі душі, вбоге існування заради того, чого більше немає. Батько і Син йдуть через увесь Світ, від якого лишився лише попіл, аби знайти життя. Є Чоловік і є його маленький Бог, тільки заради якого він ще живе. І вони несуть свій власний Вогонь, який в жодному разі не повинен згаснути... ⠀ Батько - осередок сили, мудрості, любові, хоробрості... Все, що він робить - заради Сина. Він прагне вберегти його від всього поганого, що є в світі, від самого світу. ⠀ Вся сутність батьківства на тлі постапокаліптичного світу. Як ми можемо бути Богами один для одного, як спочатку тато й мама піклуються про синів та дочок...як, зрештою, ролі змінюються. Дуже раджу її. ⠀ "Він знав одне - дитина була його спасінням. Сказав собі: "Якщо він не творіння Господнє, значить Бога ніколи не було".

Це невеликий роман, який вмістив в себе довгий важкий шлях, філософію, везіння та невдачі, біль, страх, смерть... Досить тягуча і депресивна книга, але вона варта прочитання. До речі автор отримав за цей роман Пулітцерівську премію ? Головними героями історії є батько та син, їх імен ми не знаємо, звідки вони йдуть розуміємо лише приблизно, куди й для чого прямують — також. Земля пережила апокаліпсис, щось відбулось (дуже схоже на ядерний удар) і людей лишилось мало, вони або гуртуються і стають канібалами, або переховуються від цих гуртів... Жахлива реальність для тих, хто пам'ятає спокійне і сите життя. Хлопчик народився вже після катастрофи й всі розповіді про минуле нічого для нього не варті, бо вже не так, зовсім... Батько й син прямуючи до моря зустрічають на своєму шляху різні перешкоди, страждають від хвороб, голодують, але вперто слідують меті. Чи досягнуть вони її? А що далі? А чи варто взагалі борсатись, знаючи, що фінал один? Пронизливо, жахаюче, іноді невимовно боляче, а іноді по дурному радісно від подій книги. Вона тягуча, мов патока, але на превеликий жаль, не така солодка. Раджу читати, але якщо ви вразливі, можливо не зараз. Також є екранізація (я її не бачила, поки не відчуваю душевних сил на це) з Віго Мортінсеном. "Так, ти забудеш те, що хочеш пам'ятати, і будеш пам'ятати те, що волів би забути"