Увага! Це не навчальна тривога! Інтровертам приготуватися! Кирило Половінко підсунув нам головного героя-екстраверта, і він намагається втягнути нас у якусь екстравертну халепу — як-от знайти нову роботу, кудись постійно телефонувати і, о боже, ходити в гості! Ну добре-добре, будьмо чесними — я повелась і, прочитавши книгу, ні про що не шкодую 😅 Максиму Єфіменку 24 роки, він намагається влаштувати своє життя, і від кількості його слів за секунду паморочиться в голові 😂 Але дайте Максу 50 сторінок — і це нікуди не зникне, та ви звикнете і не захочете з ним розставатися 😌 Починається Планктон дуже весело, смішно (хоча іноді здається, що деякі жарти писалися у 2010-му) та по-молодіжному. Я навіть щиро сміялась вголос! Але далі за сюжетом Максим влаштовується на офісну роботу у велику компанію, і те, що починалося весело та цікаво, отримує свою глибину й ближче до кінця книги перетворюється на драму. Чим більше головний герой вjobував, тим страшніше ставало від того, наскільки життєві події, які стають буденністю, насправді впливають на наше життя. Здається, що жодна книга мене ще не занурювала у такі глибини чистого повсякденного життя. Відверто — це моторошно. Якщо я правильно розгадала задум автора, то навіть тема стосунків, сімʼї чи важливих родинних подій згадується побіжно на тлі масштабності роботи у житті головного героя. Якщо трагічні моменти книги займають пів сторінки, то роботі присвячені цілі розділи. Мені здається, що через цей прийом Половінко хотів показати, яке місце у житті Макса зайняла робота і все, що з нею повʼязано, навіть у порівнянні з тими подіями, які будують сенси. Якщо усвідомити, що це не художній вимисел, а скалькована реальність, то може статися справжній злам свідомості. За жанром «Планктон» — це життєвий горор, побутова трагікомедія з елементами детектива: хто ж такий Толя Кириленко? 🤔 У цій книзі ви не знайдете філософських роздумів на тему «правильно і неправильно». Взагалі ніяких не знайдете. Бо вони тут відверто нікому й не потрібні. Головний герой просто проживає своє справжнє життя, у якому не існує жодних «білопальтових» людей, у якому всі роблять помилки — чи не помилки, а свідомі речі. До речі, перед прочитанням «біле пальто» (за наявності) доведеться зняти. Якби перекласти цю книгу англійською мовою і видати на міжнародному ринку, то вона залетіла б аж бігом — настільки вона універсальна! Люди, які вjobують в офісах, повідкладайте свої мотиваційні книжки і читайте «Планктона» від Кирила Половінка. Для мене — це одна з найкращих книг сучасної української літератури, аналогів якої я не знаю.

Дуже душевна, атмосферна книга. Короткі історії, різні, легкі і не дуже, приємні і щемкі, мабуть кожний знайде ту, яка відгукнеться у серці спогадами, думками, мріями. Бажано читати у зимовий період і з теплим напоєм у руках)

Кирило повертається у своє рідне місце після 13-річної відсутності, щоб владнати деякі паперові справи після смерті матері. Але це була його помилка, бо те, від чого він весь цей час намагався втекти, повернулося в його життя й поглинуло його з новою силою. Ця книга виявилася для мене розчаруванням, адже я чомусь вирішив, що це буде трилер, а не кримінальна драма. Спочатку книга мене навіть захопила й було цікаво, поки не з’явилось бидло (для мене це майже усі герої цього роману). Хоч з героями постійно траплялися різноманітні негаразди, вони не викликали в мене й грама співчуття. В це говорить про те, що автору вдалося зробити їх «живими». Проти того, що ця книга абсолютно не моя, читалася вона легко.

Зазвичай рідко буває так, що я купляю книгу і читаю її ПРЯМО ОДРАЗУ. Але "Планктон" відразу вибивався з цієї схеми. Тому що хоч я й працюю геть не в тій сфері, що й Макс Єфіменко, але мені вистачило лише кількох цитат, опублікованих ще на етапі друку книжки, щоб зрозуміти, наскільки насправді описаний автором сценарій зачіпає ледь не половину нації (і мене зокрема). А коли в тебе ще й родичі й знайомі працюють за тією ж схемою і ти на власні вуха чуєш, як вони лаються вечорами, то прочитане набуває виняткового значення. Першу частину книги ти буквально сидиш і гигикаєш з діалогів робітників і того, що Макс думає про все й усіх, хто його оточує. А хто бодай раз не думав так само, йдучи на роботу? Серйозно. Нема чого приховувати. А далі, в другій-третій, ти спостерігаєш, як за мірою того, як підіймається статус героя в цій компанії, опускаються його моральні орієнтири, і відбувається це водночас швидко і НЕПОМІТНО для нього. Бо спершу він думає "Ох ти ж, скільки роботи, ну коли я закінчу, ну коли вже там край..." І це резонно. А потім його підвищують і починають більше платити, і тепер є, можна сказати, причина, щоб І терпіти, І якось більше порушувати дрібні правила, якщо результат необхідний НЕГАЙНО. А метаморфоз врешті набуває таких масштабів, що по закінченню книжки ти відчуваєш себе настільки морально прибитою, що немає навіть сил думати, а навіщо людині все-таки знадобилося свідомо настільки себе загнати і скільки таких людей у нас існує в реальності. А ще епілог. Коли ти вже думаєш, що хтось обдумав свої помилки, зробив висновки і готовий виправлятися... стається щось, що робить цю справу неможливою для нього. І від нього це не залежить. Тому й не зрозуміло, чи має тут хтось взагалі "Redemption Arc" або її тут не буде. І чи таки заслуговує, чи ні. Після неї довго не могла взятися до іншої книжки, але однаково "Планктон" - це те, що має прочитати, на мою думку, кожен з нас. Аби вчасно розуміти, де починається твоя особистість, а де вже роїться "колективний розум" і всі його наслідки.

На жаль, мені книга не сподобалася. Бо зображення мого рідного краю, Донбасу, як місце, де одні тільки алкоголіки-наркомани-бидлота, мене дуже засмучує. Так, все це там є, але не більше, чим на іншій території України.

Чудова збірка 15 оповідань сучасних українських письменників про Різдво і українські традиції, про війну і любов, про родину і дитячі спогади. Люблю такі збірки, бо обовʼязково відкриваю для себе нового автора, - цього разу це Юлія Мак (розумію упорядника книги, що розмістив це оповідання першим).

"Ініціативні притягують до себе більше роботи" Насправді мені трохи важко зібрати всі емоції докупи, але скажу одразу - книга мене дуже зачепила ? Першу частину я читала з усмішкою і сміялася вголос. Уся ця невезучість, травлі й життєві факапи Макса подані легко й іронічно. Ти читаєш і ловиш себе на думці, що щось подібне могло трапитися з кожним із нас ? Далі в житті Макса ніби все налагоджується - сім’я, стабільна робота, хороші доходи. Але, як ми знаємо, так буває не завжди. Історія поступово стає серйознішою і показує, з якими труднощами він стикається далі На фіналі другої частини я була максимально зла на автора через жорсткий спойлер ? Читати далі, знаючи, що буде, було складно, але я все ж продовжила І саме тоді книга перетворилася на дуже сумну, трагічну, але водночас реалістичну історію. Таку, ніби ти спостерігаєш за життям когось дуже знайомого Окремо хочу сказати, що якби я читала цю книгу десь за місяць-два до свого звільнення, я впевнена - я б пішла з роботи значно раніше. Вона дуже чітко підсвічує моменти, де ти терпиш, застрягаєш і боїшся змін. Я читала і буквально думала: "Давай, Макс. Зроби цей крок. Подумай про себе" ✨ Це дуже філософський текст про вибір, наслідки і карму. Макс нібито отримує те, що заслужив, але я не можу його ні засуджувати, ні виправдовувати. У кожен момент він робив те, що здавалось правильним саме тоді ? Під час читання я постійно ловила себе на думках про власне життя, пріоритети і зміни. Ця книга реально змушує задуматися Я не плакала, але прожила величезний емоційний спектр. "Планктон" дуже мені зайшов Для мене це тверді 5 з 5 ⭐️

❤️‍?А меч в його руках пером легеньким стане. Це збірка з 15 коротких різдвяних (і дуже різних за характером) історій, - про традиції, про кохання і #про_війну. Про ворожіння на Андрія, про дитячі спогади і про рішення залишитись тут, вдома, серед своїх. Про ложку куті, яку залишаєш для тих, кого вже немає поруч. Про родину, що нарешті зібралась разом, про скорботну зірку Різдва, про коляду, щедру і посівання. Про складну сімейну динаміку, лицемірство і свята, які стають випробуванням. Про родинні реліквії, блекаути і вогник надії серед суцільного мороку. Про спалення дідуха, про метушливі дні підготовки до Різдва і про людей, які не знають іншого шляху, окрім нищення. Про дитяче свято у Маріуполі, якого ще не торкнулась війна. Про вертеп і про заборону релігійних свят. Про присягу замість світової слави, про полон, про побратимів, які відійшли у засвіти. І про довгожданий кінець війни. ✨ Мої улюблені історії з цієї збірки створили Юлія Мак, Ольга Богомаз, Анастасія Левкова і Валерій Пузік, але вся збірка дуже хороша (мені не сподобалась тільки історія Сашка Столового). Книжка дуже комфортна, дуже «своя». Я чомусь навіть не дивилась в її бік, але виявилось, що це саме те, що мені було потрібно. Автори: Ольга Богомаз, Анна Грувер, Віталій Дуленко, Таня Касьян, Юлія Лаба, Софія Мокій, Кирило Половінко, Валерій Пузік, Надія Сухорукова, Марія Титаренко, Христина Шалак, Юлія Мак, Олена Пшенична, Сашко Столовий, Анастасія Левкова