Кирило Половінко

Що ти відчуєш, коли через багато років відсутності опинишся у місцях, які називав у дитинстві домом? Радісний трем довгоочікуваних зустрічей? Розпач, бо ніхто не чекатиме на порозі? Страх через невідомість? А чи просто байдужість, бо минуле залишилось там, де йому й місце?

Герой історії — Кирило (у тісних колах — Кірілка), волею обставин повертається до давно забутого отчого дому, аби владнати бюрократичну тяганину та відкараскатись від привидів минулого.

Авжеж, на допомогу (чи навпаки — для нових неприємностей) до неочікуваного гостя завалить гоп-компанія старих друзів, що й далі маринується у своїх залежностях і гріхах.

Для Кірілки це обернеться незабутнімим махачами, боями стінка-на стінку, сутичками з "пепсами", коротше — всіма "принадами" лихих 90х, приправленими муками совісті за вчинки, які залишились далеко позаду.

Всі ці безкінечні кадри бандитських розбірок переслідуватимуть хлопця на кожному кроці, бо врешті, як і всі герої — він має зробити свій вибір, інакше "лімб" не відпустить його.

Йти протореною стежкою — й існувати у вічному коловороті неспокутих провин, чи збитись на манівці — але, нарешті, вирватись з порочного кола: який шлях обере Кирило?

Всю книгу мене не полишав вайб нереальності подій і легкий присмак Павлюкової "Пітьми", який досяг апогею у сцені із таксистів (хто знає — зрозуміє, про що я). Та загалом, книга таки навіює ностальгію та змушує задуматись про наслідки власних учинків.

Вердикт: "Тим, хто народився, виріс і вижив у дев'яностих, присвячується" - мені дуже просилась ця фраза протягом усієї книги. А тому, якщо хочете поностальгувати і збагатити мову сленгом гопоти - велкам!

Витримала паузу в добу, щоб написати цей відгук, хоча зазвичай можу підсумувати протягом кількох годин після прочитання книги.

Хочу наголосити, що книга 18+, є чимало нецензурної лексики та й огидні сцени присутні.

Мені складно зрозуміти феномен «Лімбу», але ця історія попри весь бруд, з якого й намагається вилізти головний герой (та чи вилізе?), була близькою. Ні, не конкретним розвитком сюжету, а більше його задумом (увага, суб’єктивно): прагненням втекти від минулого, що поглинає тебе і занурює глибше та глибше, аж доки ти не зрозумієш, де корінь проблеми (зрозумієш?).

Крім того, доволі загадковою була частина з мареннями/сновидіннями героя. Як на мене, автор чудово вплітає елемент містифікації, що ще більше занурює у роздуми в пошуках правди (а вона існує?).

Для мене однозначно 5/5, багато питань та пошуків відповідей. Думаю, що буду перепрочитувати згодом.

Склалося двояке враження від цієї книги. З одного боку,
мені сподобалося, тому що тут є класна психотерапевтична ідея, динамічний сюжет, яскраві описи, а з іншого боку — багато матюків та сцен насилля.

Десь на половині починала втомлюватися від бійок, криміналу, пиятики та матюків. Та заразом, розуміла, що для багатьох людей таке життя було реальністю і цікаво було привідкрити цю завісу, тому невпинно гортала сторінки далі.

Загалом, книга варта бути прочитаною. Вона дає змогу зануритися у реалії брутальних відбитих хлопців з "райчика", наркоманів та пияків, короче кажучи, пропащих душ початку нульових. А на додачу підкине цікаві образи та ідеї для роздумів над власним життям (яким би воно не було).

"Лімб. Місце загублених душ" Кирила Половінка дуже сумна, важка та депресивна книга.

Головний герой Кирило після 13 років повертається в рідне місто. Померла мати, брат виїхав на ПМП закордон, а Кирилу треба вирішити питання з батьківською квартирою. Приїхавши до міста він повертається та грузне в минулому від якого 13 років тому втікав. Все починається знову: тусовки, розбірки на районі різних банд, алкоголь, бійки, вбивства, крадіжки...

Друзі дитинства знову з'являються в його житті один за одним Саня, Сєга, Денис та Кіла, але чи хоче він їх бачити та спілкуватися? З ними пов'язано все минуле життя від якого він тікає, минуле все ж таки його наздоганяє. Кирило знову з головою поринає у світ жорстокості, несправедливості та вуличних законів. Кирило хоче все швидко вирішити та поїхати назад, але доля любить жартувати і події, які відбуваються все відтягують відʼїзд.

Свєта взагалі розбила моє серце, я розуміла що вона померла і її кохав Кирило, але досить довго не було зрозуміло чому понад померла, чому з'являється та таким чином підтримує та допомагає. "Вона красива. Тепла. Ніжна. Світла. Мабуть, тому її й звуть Світланою. У річці людської багнюки, що простягається цими бетонними джунглями, немов кров венами, вона — моє рятівне коло."

Все ж таки я до останнього надіялася, що Наталя допоможе йому забути минуле та розпочати жити в майбутньому.

Коли хочеться померти, але так хочеться і жити. Що обере герой?

"Кірочка, іноді, щоб відрізнити життя від смерті, треба таки померти."

"Відпустити чи далі жити спогадами."

"І не цінували життя того, що маємо. Не цінували життя, яке щоб втратити, достатньо однієї випадкової миті..."

"Щоб відпустити, ти маєш примиритись сам із собою. А для цього потрібно розв'язати всі питання, від яких ти біг увесь цей час."

"Самотність - це хвороба, яку можна ставити на одну полицю з ВІЛ чи холери. Депресія - лише симптом, який виявляється у найгострішій стадії захворювання. Самотність - це коли душа шукає вихід із темної кімнати без дверей."

"Ти мусиш собі пробачити й рухатись далі. У цьому полягає суть. Ти чіпляєшся за привидів минулого й не можеш спокійно піти. Тобі треба відпустити."

"Бездіяльність- теж вибір."

"Вгору йти нескладно, якщо нічого не тягне тебе вниз. Таки треба вчитись відпускати."

Дуже сподобалося як написано про підлітковий вік ( ст. 193)

Книга написано про події від яких моє життя дуже далеке, але книга є дуже глибокою, глибшою ніж здається. Книга підійде для прочитання не всім, багато дуже лайки, але якщо вирішите прочитати я думаю не пошкодуєте.

"Ні про що не шкодуйте та рухайтеся далі. Усе відбувається так, як має відбуватися. Наприкінці шляху ви дізнаєтеся, що кожна дрібна подія вашого життя є епізодом великого задуму."

Топова книжка, серйозно!
Я настільки з обережністю намагаюсь читати українських сучасних авторів, але це прекрасно!
Раджу до прочитання, бо вона вам відгукнеться.
У мене вона викликала емоції, а це, мабуть, і є місія книжок!
Захоплююсь 🖤!

Довго відкладала читання цієї книги і даремно.

Дія роману розгортається в середині 2000-х років у місті-мільйоннику на сході України. Головний герой, повернувшись після 13-річної відсутності, виявляє, що його рідне місто залишилося незмінним: райони все ще поділені між бандами, а нічні вулиці наповнені страхом і тишею. Старі друзі, місцевий дільничний, афера з квартирою матері та зваблива сестра кримінального авторитета все глибше затягують Кирила у павутину місцевих інтриг. Темрява навколо густішає, а спогади перекривають кисень, замикаючись у зашморг.

Цей роман занурює читача у похмурий світ, де людьми керують їхні найтемніші сторони. Автор майстерно передає атмосферу східного міста дев’яностих, а персонажі настільки реалістичні, що здається, ніби вони живуть поруч. Книга спонукає до роздумів про те, як минуле впливає на наше теперішнє та майбутнє, і як важливо відпустити його, щоб рухатися далі.

І так, "вам точно часом буде некомфортно" 😕

Суперечливі думки про цю книгу, планувала ставити оцінку 6, але завершення трошки змінило загальне враження.

Сподобалась основна ідея, але інтригою вона зовсім не була. Можливо, тому що я зовсім недавно прочитала одну з книжок, на яку сам автор вкінці лишає красиву великодку ☺️

Не сподобався сам сетінг пацанських розборок на райчику, мені така тематика не дуже імпонує. Проте, незважаючи на це, вважаю, що книжку читати варто, просто потрібно бути готовим до тематики.

як вчасно ця книга потрапила в мої руки💔
прочитана за вечір, важка, депресивна, через неї хочеться думати
багато нецензурної лексики, абсурду, поганих вчинків
головний герой зачепив

після прочитання хочеться думати та аналізувати

вчитись відпускати минуле

вдячна автору за цей твір, він відгукнувся мені на 100%, саме в цей, важкий час

Це похмурий, атмосферний психологічний трилер, що занурює в хаос людських переживань, страхів і внутрішніх демонів десь у спальному районі Донецька. Половінко не церемониться з читачем: текст рясніє нецензурною лексикою, додаючи історії різкості та реалізму.

Сюжет побудований навколо непростих психологічних станів героїв, їхніх травм і боротьби за виживання в місці, де реальність розмивається, а людська сутність оголюється до найтемніших глибин. Автор майстерно грає з уявленням про межу між світлом і пітьмою, змушуючи не лише переживати за персонажів, а й заглядати в найглибші куточки власної свідомості.

Книга читається важко — не лише через стиль, а й через емоційну напругу. Це не розважальне чтиво, а радше психологічний експеримент, що змушує поставити собі запитання: що відбувається з людиною, коли вона застрягає у своєму власному «лімбі»?

Прочитавши книгу у мене виникло двояке відчуття - з однієї сторони я продовжувала читати, але з іншої мені набридали мати, ця похмура безвихідь, яка ніби огортала мене.
Загалом, «Лімб» — це жорсткий текст, який сподобається тим, хто не боїться гострих тем і непростих емоцій. Але не кожному підійде ця книга.

Дуже хороша книжка. Особисто для мене – відкриття 2024 року. Особливо, якщо ви родом десь із провінційних містечок епохи 90-х. Ну і звісно, вражає не лише натуралізм історії, але й неймовірні метафізичні відсилання та алюзії автора. Рекомендую!

По-перше, хочу відзначити обкладинку книги. Вона ідеальну пасує змісту та настрою книги. Проте, нехай вас це не лякає.
Мені книга відгукнулась. Я не була дотична до подібної компанії або історії, але все це відбувалось довкола мене. Я бачила та чула описане.
На початку книги у мене були декілька питань до автора, але хоч я і не отримала відповіді на них, книга мені сподобалась. Автор не заграв з читачем в ескалацію емоцій заради емоційності. Його сюжетна лінія не провисала та була логічна. Портрет героїв вимальовувався з перших сторінок та став зрозумілий всередині історії.
Фінал книги для мене був цілком логічним, хоча і трохи претензійний.
І тим, хто боїться лайки. Не бійтесь, часом корисно, виходити зі своєї соціальної бульбашки.

Занурило у власне минуле. До половини просто подобалося, підкупили відсилки на Ірвіна Велша, кс та рєзік. Але зовсім не весело, коли згадуєш, що це було твоїм життям. Книга гарна, тепер хочу взяти собі "Таксі".