Кевін Чень

"Місто привидів" — це не просто історія про померлих, що блукають поміж живих. Це історія про пам'ять, яка живе в нас як невидимий мешканець, про межу між тим, що ми бачимо, і тим, що відчуваємо серцем.

Чень створює простір, де минуле і теперішнє дихають одним повітрям. Його проза — як старовинна фотографія: здається розмитою, але кожна деталь промовляє голосніше за слова. Коли читаєш описи міста, де живі й мертві поділяють одні й ті ж вулиці, відчуваєш, як власні спогади стають матеріальними, ніби вони теж можуть зустрітися тобі за поворотом.

Особливо вразила мене ця тонка межа між скорботою і надією, яку автор проводить через усю книгу. Як привиди минулого можуть бути і якорем, що тягне на дно, і ліхтарем, що освітлює дорогу вперед.