Люблю книги, де події відбуваються у Вікторіанську епоху й на цю покладала великі надії. Одрі Роуз Водсворт сімнадцять, вона донька заможного англійського лорда, яка б мала із задоволенням відвідувати бали, вишивати хрестиком, брати участь в світських чаюваннях, приймати увагу чоловіків свого кола, врешті вийти заміж і народити спадкоємців. Та наша головна героїня не з тих, її цікавить судово-медична експертиза, розтини тіл, тому більшість часу Одрі Роуз проводить у лабораторії дядька, який передає їй свої знання. Раптово Лондон огортає паніка, адже одна за одною зникають жінки, яких згодом знаходять по-звірячому вбитими. Звісно, дівчина не може стояти осторонь розслідування справи серійного вбивці. Якби я не читала «Анатомію» Дани Шварц, то мені б, напевно, сподобалася книжка, а так я постійно їх порівнювала і це було не на користь «По сліду Джека-Різника». Наче сюжет цікавий та щось не те, інколи мені було нудно, вбивцю відгадала досить швидко, фінал так собі, тому не знаю чи продовжуватиму серію. Проте, мушу зазначити, що саме видання дуже гарне: обкладинка, зріз, фото всередині книжки додають атмосфери. Якось так...

Історія розкривається швидко, хоча є моменти в усіх 3 частинах? які я не можу збагнути. Можливо, це такий переклад або автор, стиль автора… треба додумувати, бо не завжди зрозуміло поясненено. Головні секрети шаблонні, можна здогадатися, що буде далі, але це не зробило історію менш чарівною. Я б навіть сказала, що хімія між головними героями чудова. Саме 2 книга закохала в цей троп від ненависті до кохання.

Загалом сподобалось. Атмосфера відьом і демонів, без зайвих відволікаючих маневрів. Сюжет розвивається одразу. Великий плюс - що це завершений цикл.

Сподівалась на захопливе фентезі від ворогів до закоханих, а отримала щось дуже затягнуте і беземоційне Не побачила я в цій книжці ні динамічної любовної лінії ні жорстоких поєдинків між силами добра і зла, взагалі нічого ? через що ця книжка і видалась мені нудною Сподіваюсь друга частина трилогії все ж таки розкриється і буде цікавішою

Я думала, буде хоч трішки краще за попередню книгу, але стало навіть гірше. Не змогла прочитати навіть до половини. Відстій

Дуже пласка історія, взагалі не чіпляє. Сюжет хаотичний і не зрозумілий. Посереднє чтиво ?

Після першої книги, до якої в мене були питання і я була трохи розчарована, особливих очікувань від другої - в мене не було. Але, оскільки мені захотілося почитати щось готичне і похмуре, я дала другий шанс Маніскало. Адже події в "Полюванні..." відбуваються у Румунії, самому серці батьківщини вампірів. Готичний замок, засніжений ліс та гори навколо, нічні вилазки за пошуками пригод на одне місце, створили саме ту атмосферу, якої я прагнула. У академії для майбутніх патологоанатомів, яка знаходиться у замку князя Дракули не може бути скучно. Адже загадкові cмeртi студентів, підземні тунелі, легенди про стригоїв і вампірів, тіні і голоси не залишили шансу Одрі-Роуз і Томасу на спокійне навчання. І звісно ця "парочка слідчих" береться за розслідування. Мені дуже сподобалось. Це було досить заплутано і захопливо, щоб мені постійно хотілося повертатись до читання. Я насолоджувалась кожною сторінкою, крім тих, де вони людські нутрощі вирізали, там трохи гидко було ? Стосунки Одрі-Роуз і Томаса, це взагалі окрема тема ? Їх пере дружба настільки прекрасно подана авторкою, що практично під час кожного їхнього діалогу я посміхалась від няшності їхньої гри у "тепло-холодно" (ну окрім тих моментів, коли їх життя було в небезпеці). Якщо на початку я думала, що не братиму наступну частину, то дочитавши, я б вже почала продовження. Настільки мені сподобалась пара Одрі-Роуз і Томаса та їхня взаємодія між собою ? адже це так мило і ніжно ? Я б назвала цю книжку гармонійною. Тут розслідування, атмосфера, та герої ідеально поєдналися між собою.

Книга мені загалом сподобалась, проте я б оцінила її на 7/10. Вона цікава й затягує, але подекуди мені бракувало більшої динаміки та ясності в сюжеті. Інколи події здавались надто розтягнутими, а світ, який створила авторка, — складним і не завжди зрозумілим. Через це читати було трохи важкувато. Попри це, у книзі є сильні сторони: атмосфера темної магії, поєднання містики та романтичної лінії, а також персонажі, серед яких найбільше запам’ятався Гнів — харизматичний і суперечливий герой. Саме завдяки йому історія оживає й набуває більшої емоційності. Загалом, «Королівство проклятих» — це книга, яка варта прочитання, але для мене вона не стала «ідеальною». Оцінюю її на 7/10: цікавий задум, класна атмосфера, проте місцями відчувалося, що хотілося більшої чіткості й насиченості подій.