Книга переносить нас у близьке майбутнє, де світ балансує на межі глобальної катастрофи. Це політичний трилер із масштабною географією - від пустелі Сахара до кабінетів Білого дому, від китайських стратегів до агентів ЦРУ. Тут дуже чітко показано, як дрібні рішення, політичні компроміси та особисті амбіції можуть поступово й непомітно привести людство до Третьої світової війни. Тут немає абсолютного зла чи добра - є лише ланцюг подій, у якому кожен діє «логічно»… і це найстрашніше. У книзі є вислів, про те що одна помста приводить до наступної помсти. І це замкнуте коло, де ніхто не поступається. Тут є багато персонажів: американська президентка, китайський високопосадовець, агенти, бойовики, мігранти, шпигуни. Їхні історії розгортаються паралельно, поступово з’єднуючись у єдиний клубок, що наближається до точки неповернення. Читаючи, я ніби спостерігала за професійними гравцями у пінг-понг. І ніяк не могла вгледіти куди прилетить той м'яч. Гравцями ж тут є політики, а самим м'ячем: збройні сили, озброєння, у тому числі і ядерне. Через амбіції та невміння домовлятись ми отримали той фінал, який отримали... Це книга не для розваги - це дзвінок будильника. Можливо, останнього.

"Ніколи" — це не просто роман, це детальний і захопливий аналіз того, як маленькі помилки та недоліки в міжнародній політиці можуть призвести до катастрофічних наслідків. Фокус сюжету зосереджений на гіпотетичному розвитку подій, що можуть спровокувати Третю світову війну, і це змушує задуматися над крихкістю сучасного світу.

Це дуже амбітна, напружена і тривожна книга. Вона не про розвагу, а про занепокоєння майбутнім. Якщо вам цікаві політика, глобальні загрози, дипломатія, то «Ніколи» може справити сильне враження. Якщо ж ви очікуєте динамічний екшен або емоційне заглиблення, книга може здатися надто “сухою”. Це глобальний трилер, але мені він здався затягнутим. Китайська лінія мені важко йшла. Хоч і цікаво було читати, але книжка не тримала мене в напрузі, а от останні 100 сторінок — це вже було інше кіно. Я не могла відірватися, там реально стає тривожно, і думаєш: “Та не вже все так погано буде?” Книжка показує, як маленькі рішення та випадковості можуть призвести до глобальної катастрофи. Це дуже реалістичний сценарій, що особливо вражає в контексті сучасної політичної нестабільності

Стовпи Землі - це епічна сага, дія якої відбувається у XII столітті в Англії, під час громадянської і охоплює приблизно 40 років. У центрі історії - будівництво величного собору у вигаданому містечку Кінґсбридж. Але роман не тільки про архітектуру - це глибока, масштабна історія про кохання, зраду, владу, війну, жорстокість і силу людського духу. Автор показує життя героїв упродовж кількох десятиліть: з юності до зрілого віку, включно з наступним поколінням. Це дозволяє побачити розвиток не лише персонажів, а й усього міста Кінґсбридж, побудову собору, зміну влади та церковних інтриг у довгостроковій перспективі. Загалом я люблю історичні романи, але не можу сказати однозначно, що ця історія мені сподобалася. Вона глибока, детальна, атмосферна, але водночас дуже важка - і морально, і емоційно. Кен Фоллет створив цілий світ, у якому добро і зло живуть поруч, але, на жаль, зло дуже часто перемагає. Мене вразила кількість жорстокості та несправедливості в книзі. Іноді здавалося, що гірше вже не може бути - але ні, щоразу ставалося ще щось. Особливо болісними для мене, як для жінки, були сцени сексуального насилля - їх багато, вони описані відверто й важко читаються. Це точно не легка книжка і не для всіх. Читаючи, я не могла не проводити паралелі із сьогоденням. Деякі персонажі - зокрема Вільям Гамлейський - просто якесь уособлення зла, декого нагадують (читай русню): їхні вчинки жорстокі, огидні, всі бачать це, але вони залишаються безкарними. Особливо гірко було читати про безсилля перед системою, в яку начебто маєш вірити (церква, король), але вони нічим не допомагають, і врешті-решт ти залишаєшся сам на сам із жорстоким світом. Це боляче, але дуже правдиво. Остання частина книги здалася мені трохи притягнутою. Після стрибка у 18 років, антагоністи знову починають плести інтриги. Тобто 18 років вони жили в мирі (автор пропускає цей період, отже можна припустити, що там було все тихо-спокійно), а тут раптом зло знову прокинулось. Це виглядало трохи штучно й знизило враження від фіналу. Повертатися до цієї книги вдруге я не буду - одного разу цілком достатньо. Але загалом я рекомендую її тим, хто цінує глибокі історичні романи з масштабними сюжетами, складними персонажами і драмою. Проте важливо попередити: книга містить багато сцен насилля, війни й відвертої жорстокості - для чутливих читачів це може бути тригером.

якщо вам нудно читати світові новини, то почитайте "Ніколи" - після неї буде набагато веселіше! побічний ефект, правда, думки по типу "ого, це вже ядерка?", але нам не звикати 😆 "Ніколи" - масштабний роман про політику, наддержави і спроби уникнути Третьої світової. це вибуховий коктейль з ЦРУ, джихадистів, наркотиків, зброї, ядерних кнопок і китайських комуняк. ми перемикаємось між персонажами та континентами: США, Китай, Чад, Південна та Північна Корея, Лівія, а згодом ще з десяток країн, які так чи інакше втягнуті у політичні ігри. було навіть ООН, і тут вони теж нічого не вирішують, яка несподіванка 💀 але не лякайтесь масштабів цієї книги: незважаючи на тему та обсяг, читається вона доволі легко. автор класно балансує між політичним та людським, показуючи героїв з різних сторін. сама структура теж добряче продумана: Фоллетт чергує екшон з можливістю перепочити, по фону при цьому постійно нагнітаючи щось велике і страшне. під кінець все розкачується настільки, що не помічаєш сторінки. єдине, що мене бісило у "Ніколи", це лінія агентки ЦРУ Тамари. бо поки всі вирішують долю світу та ризикують життями, Тома спокійно собі п'є кавусю в Африці і мріє про симпатичного француза 🫦 але, думаю, це якраз одна з гілок, яка має збавляти напругу, щоб читач не дійшов до кондиції занадто рано. певно, найбільше у "Ніколи" мені сподобалось, як зрозуміло подані складні взаємозв'язки у політиці: проксі-війни, міжнародне право, торгівля зброєю і негласні союзи. все впливає на все, і до останнього кожен з власть імущіх чинить цілком логічно — от тільки наслідки не завжди передбачувані. о, і маленький бонус: тут практично нема рососії! приємно, що Фоллетт не включає її до переліку наддержав, і доля світу вирішується якось без рашиків 🥰

Читала цю книгу з дівчатами з книжкового клубу. Об'єм великий, місцями трапляються великі описи собору. Але історія тримає напругу до кінця. Персонажі з різними характерами, тож інколи бажаєш смерті як не одному герою, так іншому, після того що вони чудять. Чекаю на продовження. Книга вартує витраченого на неї часу.

життя - як собор. будуєш його, будуєш, а у тебе то камені віджали, то робітників переманили 🗿 "Стовпи землі" - це тисяча сторінок про те, як у Середньовічній Англії будували церкву. центральною ідеєю автор зробив конфлікт світоглядів: одні герої прагнуть створити щось більше за своє життя, інші ж їм заважають, бо топлять за комфорт та задоволення в моменті. у мене були великі очікування від цієї книги, але, на моє здивування, я дещо розчарувалась. спробую розкласти, чому: 🕶 структура книги не змінюється і в певний момент стає передбачуваною. всі події циклічні: хороші персонажі роблять хороше, приходять погані і все псують, хороші відбиваються і потім все по новій. 🕶 поділ персонажів на хороших і поганих занадто чіткий. неоднозначних героїв лише парочка, решта передбачувані у своїх вчинках, бо ми розуміємо, до якого табору вони відносяться. 🕶 все це робить "Стовпи" більше схожими на казку, а не на історичний роман. тебе ніби вчать, що боротись зі злом складно, але якщо ти будеш чесним, добрим і слухатись маму, то все буде добре. 🕶 мені не вистачило атмосфери власне Середньовіччя. от наче і є тут відповідна архітектура, одяг та їжа, але загальне враження від епохи все одно слабеньке. можливо через те, що автор багатьом жертвує заради свого формату казки. наприклад, мені смішно з того, що з усього Середньовіччя в книзі є лише один персонаж з неідеальною шкірою (і звісно ж це одна з антагоністок 🤫 ). 🕶 а ще не вистачило глибини характерів та ідей. "Стовпи" фактично не ставлять читачу складні питання, яких на ці 1000 сторінок можна було вигадати безліч. загалом "Стовпи" - цікава відпочивальна книга, але я не знайшла в ній для себе чогось цінного. якщо "Ніколи" цього ж автора я була готова радити, то стосовно "Стовпів" навіть не знаю. мабуть, якщо ви не такі душні і вимогливі, як я, і не проти почитати цеглину про боротьбу добра і зла, силу кохання і політично-церковні інтриги, то все буде ок))

Дуже сподобалась книга. Напружений трилер,який затягує з перших ж сторінок